Упала ніч

Упала ніч на мої плечі,

У вікно постукав сон.

Гірку таблетку п’ю,

Морфей сидить зміною поруч,

Та все одно я спати не піду.

Палю цигарку, дим в’їдається у очі.

Дивлюсь на нього, а в голові —

Думки руйнують власні стіни,

Що я так важко будував.

Чому все так не однозначно?

Цей світ, напевно, не для мене…

Або не так, можливо, я його ще не збагнув.

Як одинак, живу в своїй хатинці,

Я сам із собою у думках,

Будую цілі лабіринти, щоб сховати те, що так болить.

Але навіть сам не знаю,

Що за біль і де його початок,

Де та проклята діра,

Що всмоктує життєві сили,

Що мучить так, що хочеться кричати,

Як той койот, що пустелею блукає,

Худий, нещасний, у пошуках наживи.

Так само я шукаю ту надію,

Боюсь, її не віднайти.

Іди вже спати, Морфей вже засидівся.

Це все мине, наступить завтра.

Цей біль пройде, коли настане час.