Глава 1. Перше враження

- Перше враження – найголовніше, я це знаю, і повинен представитись. Недавно ми переїхали зі столиці в це невеличке місто. Дядько знайшов роботу на будівництві за кордоном, мені ж наступні три місяці прийдеться жити в самотності. Я надіюсь, що на цей раз мені вдасться не помилитися при привітанні. А то останні рази, після того, як мама и татко загинули від рук грабіжника, мені не вдавалось найти ні одного друга. Щоб мене на останні роки до повноліття не закрили в дитячому будинку, дядько Василь погодився оформити на мене опікунство. Я за це йому вдячний, хоча при черговому переїзді він вирішив орендувати будиночок окремо. Власно кажучи, я сам живу на останній вулиці міста. Ходити до школи далеченько, но чого б це я жалівся. Він зміг мені допомогти, і на цей раз натякає на новий життєвий урок – самостійність. Ой, чого це я так серйозно задумався? Через три хвилини мене позвуть до класу, я повинен підготовитись, щоб добре представитись. Цей випускний клас – остання надія на щасливі шкільні роки.

Хлопець сперся на стіну та з похиленою головою роздумував про слова, що має сказати перед новими однокласниками.

- Це важко, дядька я вже кілька тижнів не бачив, розмовляти ні з ким. То й діло, що останні літні вечори сидів та безтурботно розповідав песику про власне життя. Неочікувано… Ну, як неочікувано, двері відкрилися, і виглянув вчитель.

Він зі страхом та обережністю подивився на хлопця та запропонував ввійти. Клас був достатньо здоровим, майже все відповідало стандартам школи, дошка, вікна зліва, парти нові. Тобто, типова класна кімната для уроків.

- Доброго дня, я – Вадим, радий знайомству, - мовив хлопець за вклонився.

Такої гробової тиші вчитель ні разу від цього бешкетного класу не чув. Всі підлітки із очами повнім страху дивилися на цього дивака. Ніхто не очікував, що до них переведеться такий учень.

- Що, тиша… Я знову щось не те зробив? – про себе подумав Вадим.

Насправді його поведінка цікавила усіх менше всього. Адже він зараз не дивиться на них. Такого жаху ніколи ніхто не відчував, але тепер він випрямиться. Зуміє подивитися на свій новий клас, и тоді буде справжнє випробування.

- Е, - випрямився Вадим, та став в повний ріст.

В цю мить абсолютно всі нахилили голову, та без зайвих рухів почали дивитися в зошити. Навіть хулігани, що постійно нічого не роблять, зараз більше нагадують зразкових учнів. І тут нема ніякого трюка, Вадим не був мутантом чи монстром.

- Знову повторилось, - подумав вадим, та перевів погляд на вчителя.

Дорослий чоловік під два метрі та с непоганим тилом миттєво став по стрункі. Він ледве витримував цю напругу. Щоб швидше змусити його відвести погляд, вчитель різко перериває тишу:

- В-Вадиме, йди поки що за останню вільну парту.

Хлопчина почав йти, достатньо повільно. Він хвилювався. Адже це його перший день, перше знайомство з класом. Но все повторилося. Його погляд стараються уникнути всі, навіть найбільші хлопці класу. Подібного ще не було в цій школі. Унікальний учень напевно подумаєте? Ні, діло не в цьому. Вадим добре навчався, старався, отримував хороші оцінки. Він не порушував поведінку в попередніх школах, але при перших же скандалах підозри падали на нього. В класі були здвоєні парти, тобто для двох учнів. Спочатку він підійшов до третьої, де сидів одинокий хлопець з кучерями, але перед тим, як натякнути на те, що він вирішив сісти тут, то побачив різко на місці портфель.

- Т-тут зайнято, - ледве видавив із себе хлопчина.

- А, ну, - тендітно мовив вадим та дійшов до останньої парти, де не було ні души.

Він усівся, та тихо дістав ручку та зошит. Вчитель в цей момент опанував себе та взяв ініціативу у власні руки.

- Що ж, познайомились, давайте тепер працювати. Урок ніхто не відміняв.

Це було перше враження, над яким думав Вадим останні два тижні. Воно повністю провалилось, тому що реакцію класу неможливо оцінити. Ніхто не мовив и слова на протязі сорока п’яті хвилин. Це здивувало всіх! Навіть учитель вперше помітив, як легко проводиться урок, коли ніхто не заважає. Але й користі також було мало, тому що ніхто його не слухав. Всі просто мовчки сиділи, ткнувшись в зошити. Працюючи біля дошки, вчитель іноді кидав погляд на клас, й зустрічав наполегливий погляд новачка, із-за чого миттєво відводив погляд. Він також знаходився під сильним почуттям страху, адже ніколи не мав змоги учити настільки дивного учня.

Вадим дивився на дошку, та миттєво записував все, що скаже педагог. Він ніколи не халтурив, завжди виконував роботу та не запізнювався до школи. Такий Вадим, і тут нічого не поробиш.

Дзвінок пролунав! Але в класі справжня тиша, ніхто навіть не поворухнувся. Це був страх, паніка? Важко сказати, але ніхто серед 23 учнів випускного класу не наважився встати з місця.

- О, дзвінок, добре, треба бігти. Почекай ще трішки котику, я зараз, - мовив вадим та записавши домашнє завдання вийшов з класу.

Він тепер сидить біля вінка, та в момент розповіді вчителя помітив, що на дереві, яке росте напроти вікна був маленький котик. Вадим поспішив туди. Тільки його нога покинула клас, то всі в один голос зітхнули с полегшенням.

- Це взагалі що було? Це такий жарт, а вчителю? Ви хочете сказати, що оце буде вчитися цілий рік з нами? – розгнівано мовив юнак , який сидів перед Вадимом.

- Це справжній жах, він що вбивця? – пролунав голос с іншого кутку класу.

- Так, напевно, він страшний, напевно його просто не змогла поліція посадити за решітку, - ще хтось промовив.

- Так, так, так. Тиша в класі. Я сам, чесно кажучи в шоці. Але не переживайте, я зараз піду до директора, та вся розберусь з деталями переводу.

Звісно, жодна людина, тим паче підлітки не могли стриматися від такого. Дякувати богу, почалась велика перерва, але ні один школяр не встав зі свого місця. Цей урок проводився на другому поверсі, завдяки чому було легко спостерігати через вікно різноманітні невеличкі зміни. Насті було, напевно, страшніше всього, тому що новачок сів на останній парті, прямо за нею. Доки його не було, деякі почали розмовляти, висловлювати свою думку по поводу новенького. Настя мовчки дивилась в вікно, серце в грудях досить швидко билося, та не могло упокоїтися. Щоб привести стан в норму, постійно спостерігала за хмарами. Але вона не очікувала побачити, як Вадим, той що новенький в класі, карапкається по дереву. Це її зацікавило не на жарт. Перше, що прийшло на думку – невже він зараз проводить свій маньячий ритуал? Ну знаєте, у багатьох присутні власні особливості. Настя обожнює крутити пальцем власне волосся світлого кольору.

Вона продовжила дивитися на хлопця. Клас трохи ожив. Деякі навіть вставали, підходили до інших парт, щоб поспілкуватися. Минуло десять хвилин з відведених двадцяти, завдяки чому напруга повністю спала. Залишилась лише Настя, що пильно намагалась зрозуміти, що хоче зробити цей пацан.

- Ей, Насть, ходімо в столовку, а то всі хот-доги розберуть. Цей монстр дійсно страшний, я не знаю, як ти могла сидіти, коло оце було позаду, - мовила Валя с чудовими хвостиками.

- Що? Та ні дівчата, мабуть я не буду їсти. Біжіть в буфет без мене, - відмовилась дівчина.

- Ну, я розумію, пережити подібне…

І зникли в коридорі. Час розтягувався неймовірно довго, немов ця перерва довша самого уроку. Це було через стрес, чи вона уже жадала додивитися за тим шоу, що витворяв вадим за вікном. В тій частині учнів практично не було, тому ніхто його не відволікав.

Різко, Настя помітила щось в руках Вадима. Він не повністю стиснув кулак, а розташував пальці таким чином, щоб с долоні вийшла сітка. І в ній, спокійно сидить крихітне пташеня. Роздивившись дерево, вона помітила гніздо в якому було ще кілька таких же тваринок. Здивуванню не було меж, адже це була добра справа. Як? Як подібне може об’єднатися с його страшнім обличчям?

А тим часом в кабінеті директора.

- Це що за жарті, чому ви привели в випускний клас маніяка? На уроці всі діти розмовляти перестали. Тремтіли від страху.

- Про що ви, Владиславе Григоровичу? В нашій школі нема вбивць. З хуліганами проблем хватає, але щоб когось із них називати такими словами…

- Ви розумієте про що я, що це за новенький в 11 класі?

- А, так ви про Вадима? – тицяє пальцем на папку на столі.

- Так, я саме про нього.

Директор мовчки перевернув папку, та дозволив вчителю математики прочитати його характеристику з попередньої школі. Через кілька хвилин повної тиші, що іноді порушувалась шелестом листів, чоловік мовчки закрив папку та вибачився. Він нічого не сказав, тільки злегка уклонився, та пішов до дверей.

- Владиславе Григоровичу, ей Влад, - трохи повисив тон директор, - Я думаю, що нам потрібен такий учень. Не жалій його, постарайся віднестися, як до останніх випускників.

- Добре, спробую, - тихо відповів вчитель, та зачинив за собою двері.

Так вийшло, що третій урок, який скоро розпочнеться також пройде в цьому кабінеті, тому переходити для старшокласників немає ніякого сенсу. Спочатку була алгебра, тепер геометрія, й в того ж вчителя. Залишилось кілька хвилин до початку уроку, а Настя не могла відвести погляд від того, що робить Вадим. Потім повернулися її подруги. Дівчина відволіклась від спостереження, та із здивуванням замітила, що на парті до сих пір лежить алгебра. Вона швидко заховала книги в сумку, та дістала геометрію. Тільки тоді знову кинула погляд за вікно, але на дереві більше нікого не було. Дзвінка ще не було, а Владислав Григорович все ту, та завчасно роздає вказівки: витерти дошку, змочити губку та принести трохи крейди. Пролунав дзвінок, і всі стали біля парт. Не було лише новенького. Всі миттєво згадали, хто зараз прийде до класу, та замовкли.

- Що ж, сідайте, - мовив педагог. Він помітив відсутність учня, але навмисно ігнорував, тому що не зміг повірити в те, що прочитав, коли був в директора.

Прозвучав стук, і до класу зайшов Вадим.

- В-вибачте, я поки не орієнтуюсь в кабінетах, тому запізнився.

- А, сідай на місце, нічого страшного, надалі не запізнюйся, - монотонно і сухо відповів Владислав Григорович.

І він знову привернув увагу до себе. Вадим – хлопець с великим шрамом на обличчі, що тягнеться від лівого виска до кінця правої щоки. Перше враження повністю провалилося. Він не викликав ніяких емоцій, крім страху та хвилювання. А з грубуватими контурами обличчя, він був схожим на справжнього монстра, найманого серійного вбивцю. Навіть Фредді Крюгер на його фоні не виглядав таким страшним. Всі знову заспокоїлися.

Єдине, що зараз хвилювало Настю, це поведінка сидячого за спиною. Він справжній монстр, тоді чому він ризикував собою, щоб повернути випавше пташеня у гніздо? Зараз він сів на своє місце, и через хвилинку на підлогу упав один невеличкий листочок, що він випадково зірвав рукавом піджака. На жаль, вона нічого з того уроку геометрії не зуміла запам’ятати, тому що намагалась обдумати побачене. Перше враження, так перше враження…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.