Глава 4. Гарнюня вчителька

- О, Вадиме, як прави? Ви знову рано до школи прийшли? – спитав Ігор, коли зайшов до класу.

- Я далеко живу, не маю звички запізнюватися, - монотонно промовив хлопець.

- Ем, не розумію, а навіщо тоді спішити. Якщо можна трохи запізнитися? Це ж простіше, аніж вставати на півгодини раніше. А де ти живеш, нагадай мені? – Ігор с зацікавленістю взяв стілець з найближчої парти до дверей, да підставив до товариша.

- Ну, вулиця Загородня, останній будинок. А що таке? Ти… ти в гості хочеш прийти, - зацікавлено перепитав головний герой.

- Та ні, як я можу напроситися в гості, скоріш за все ти мені ще не довіряєш. Ні, я просто згадав, що тиждень назад, коли ми… як сказати… Ще не познайомилися. Ми зіткнулися с бандою Віктора в нестандартному місці.

- А, так я на тій вулиці і живу, в самому кінці. Василь, дядько мій зараз на заробітках, тому він орендував мені будинок, щоб я не заважав працювати.

- Ага, так ось чому все так сталося. А ми то с хлопцями гадали, що ти навмисне провокував нас на бійку.

- На бійку? Я не люблю битися. Ще в ранньому віці, коли батько, - на мить зупинився вадим, й приспустив погляд, - років п’ять назад, батько тренував мене. Він був майстром карате, та поступово зацікавлював мене. Було весело, доки я на рефлексах, не зламав руку одному хлопцю. Тоді, перед моїми очима я бачив цю паніку. Він із неймовірними криками змусив всіх дивитися на нього.

- Ого, да ти ще тим чортом був, тепер я розумію, як тобі вдалося посадити на задницю Віктора.

- Та ні, не в тому річ. Тоді я не розказував силу. Й вивернув йому руку настільки різко, що кістка не витримала. Його рука бовталася, як в Гаррі Поттера із другого фільму.

Ігор подивився на нього, та на мить підловив себе на страху. Представивши картину, та ще й це обличчя монстра, неважко отримати шок. Потім продзвенів дзвінок на урок, та до класу зайшла симпатична вчителька.

- Всім доброго для, - промовила жінка, та розвернувшись до дошки почала писати, - Я Наталя Юріївна, ваша нова вчителька з історії.

Вона виглядала прекрасно, молода, струнка та с неперевершеною фігурою. Подібні дівчата зазвичай попадають на коліна до міліонерів чи на модельний подіум. Коли вона писала ім’я, то мимохіть чула посвисти та коментарі хлопців.

- А нічо така, класна фігурка, я б з нею повертів шури-мури, - продовжила жіночка далі, одночасно розвернувшись до класу, - може придумаєте щось новеньке?

- Ого, - пролунало в різних частинах класу.

Клас замовчав, не було ні одного звука. Наталя Юріївна здивувалася, тому що на попередній роботі після подібного чула грубіші висловлювання. Стоячи біля дошки в насиченому червоному платті, вона мельком кинула погляд на Вадима. Він пильно придивлявся до вчителя.

- Ого, монстр який. Скоріш за все, це він за спиною щойно кидав гострі слова, - подумала вона, - ну ладно, коли піймаю на гарячому, відправлю до директора. С такими хуліганами працює директор та його психологи.

Жінка-то не знала, що більшість учнів цього класу про неї навіть не задумуються. В їх головах стоїть один тумблер – щоб не привернути увагу Вадима. Незважаючи на пройдений тиждень, ніхто крім Ігоря не набирався сміливості поговорити з Вадимом. Вони до сих пір вважають його злочинцем, в якого за спиною великий досвід крадіжок та вбивств. Серед усіх, лише в Насті виникали сумніви, але кожного разу, коли вона бачила його обличчя, то зі страхом забувала все, та приєднувалась до більшості. Коли очі вчителя та учня зустрічались, то страх захвачував обох. Вадим от хвилювання, що піднімуть та щось спитають, а Наталя – від ризику стати наступною жертвою.

Нарешті день закінчився. Заняття за хвилини забуваються. Перед тим, як піти додому, до Вадима підійшла староста класу. Це дивовижна та добра Христина. Вона легко усміхнулась хлопцеві та спитала:

- Слухай, Вадиме, хоч наша школа і знаходиться в невеликому місті, але вона йде в ногу з часом. А це значить, що треба вибрати собі гурток. Тримай буклет, тут описані всі існуючі клуби. Подумай, а скажеш через кілька днів, щоб я тебе записала. Добре?

- Ага, добре. В попередній школі такого не пропонували. Добре, я подумаю, - відповів Вадим, та усміхнувся.

На Христину різко напав приступ страху, тому що вона ніколи не бачила, як усміхається настільки потворна людина. Завдяки театральнім навичкам, їй вдалось стриматися. Вона не продемонструвала страх, що не лише змогло підняти її рейтинг перед класом (звичайно ж, вона перша серед дівчат, яка зуміла нормально говорити з цим чудовиськом), але й посіяти в души головного героя справжню надію на нормальне товаришування з усіма. Коли вона вийшла з класу, то миттєво почулися слова підтримки в її адресу. Останні хвалили її за таку сміливість. Їх дивувало те, що Вадим не вийшов із себе.

Останній тиждень, той діло його помічали разом с хуліганською бандою, що підтверджує всі ранні гіпотези щодо його прихованого диявольського характеру. Наталя Юріївна також раніше вийшла із класу. Та попрямувала до кабінету директора, щоб висказатися. Її емоцій та усмішка після дзвінка миттєво зникли, тому що на уроках чула образливі слова. Звісно ж, що все падає на Вадима, який всього лиш уважно прислухувався та запам’ятовував матеріал.

- Так. Я хочу поскаржитися на одинадцятий клас. Це просто жах, там є страшний учень, який бросався в мою адресу вульгарними словечками.

- Вітаю вас, заспокойтесь. Я здогадався про кого ви зараз говорите. Ви про Вадима? На жаль, просто так вигнати його ми не можемо. Він сирота. Це питання неодноразово намагалися підняти інші вчителі, яких він залякував.

- Ну, ну, а що робити тоді, я не витримаю такого відношення. Як мене будуть поважати учні, якщо підуть плітки про те, що один серед старшокласників називав мене гарячою штучкою, а згодом таку образу просто спустили з рук.

- Завтра буде повноцінна нарада, на якій буде присутній член адміністрації міста. Ми обов’язково укомплектуємо всі отримані слова від усіх педагогів, щоб доказати чиновнику про необхідність лікувати підлітка, а не тримати його з останніми учнями.

- Добре, но якщо цього не станеться, то шукайте іншого вчителя. Сумніваюсь, що до вашої ями хоч погодиться приїхати, тим паче із вищою освітою. Пам’ятайте це, - гнівно мовила Наталя.

Вона розвернулась та попрямувала до виходу. Треба ще зібрати речі, та піти додому. Вона кілька днів розбиралась с переїздом, тому постійно на фаст-фуді. Але тепер, коли все утряслось, вона може прийти після роботи і зі спокійною душею приготовити нормальну їжу.

А тим часом, Вадим, Ігор, Олег, Євген та Андрій йшли додому.

- Воу, Вадиме, ти куди? – перепитав Андрій.

- Додому йду, а що?

- Ну, просто тут є невеличка доріжка серед будинків, можеш зрізати достатньо довгий шлях.

- А, тепер я розумію, чому ти так рано в школі постійно, - легенько ударив себе по лобі Ігор, - так ти просто ще не орієнтуєшся в місцевих закоулочках.

- А? – із здивуванням подивився на хлопців Вадим.

- Ну ладно, давай покажу тобі, - мовив Андрій, - а ви ідіть додому.

- Окей, все одно я ще повинен на підробіток бігти, не тормози Євгене, - висказався Ігор.

Коли Олег, Ігор та Євген зникли за першим поворотом, то Андрій почав показувати проходи. Вони йшли далі, і різко появляється невеличкий прохід. Він здивував Вадима. Він щоранку обходить кілька десятків будинків, а тут є така доріжка. Вони пройшли по ній, та опинилися в одному з дворів, де досита великий двір. Жителі п’ятиповерхівок не люблять, коли в дворах вештаються незнайомці. Тому стараються прикривати великі проходи. Це прекрасно діє на новачків, але корінних обманути не виходить. Лише вони виглянули за домом, як відразу ж почули досить знайомі голоси. Це були ті самі пацани, що напали чотирьома днями раніше на їх компанію.

- Нарешті, скоро ці уроди будуть проходити повз. Ось тут ми їх и підловимо. Ця потвора в мене ще отримає, - постійно лаявся Віктор.

- Та ладно тобі, це страховисько в минулому отримало верх лише за рахунок ефектного обличчя. Сумніваюсь, що він настільки сильний, щоб його можна було боятися, - сказав один с хлопців.

Вони встигли сховатися на стіну. Їх лише двоє, тому встряти в нову історію ніхто не хотів. Андрій ще раз подивився:

- Три… Шість… ага, всього їх семеро. Та ну, треба обходити. Так-с, Вадиме, походу ми повертаємось на дорогу. Ці покидьки не дадуть нам пройти.

- А, знову вони? Вони нас чекають?

- Напевне, ти ж пам’ятаєш, що сказав Віктор минулого тижня. А війна між бандами шкіл – це ще та заноза в задниці. Тип паче нас двоє, вони просто так не відстануть. Повертаємось.

Тільки вони зробили кілька кроків за дім, як почули тендітний голосок, що здавався знайомим. Вони розвернулися, та побачили Наталю Юріївну. Вона розглядувала будинки, а потім на смартфон. По її поведінці неважно здогадатися, що їй потрібна допомога.

- Господи, та як тут ці ідіотські будинки будували. Я ж правильно повернула, чи треба було на наступному повороті. Та й гугл карти мені толком не допомагають.

Її ефектна зовнішність притягнула погляди сімох пацанів з 34 школи.

- Ух ти, яка ляля. Ану йди до нас, - почав з лицемірною усмішкою приставати Віктор.

- Ви… Ви хто? – злякано спитала дівчина.

- Ми чудові хлопці, які не проти познайомитися с такою лялечкою.

- Ем, не підкажете мені, де знаходиться п’ятиповерхівка 31Б? – розгублено спитала Наталя.

- Це не той поворот, треба було пройти трохи далі. Але добре, що ви помилилися, і тепер ласкаво спілкуєтеся з нами.

Віктор тільки хотів протягнути руко до плеча Наталі, як різко його відштовхує Вадим.

За секунду до цього, коли вони «мило спілкувалися», Андрій намагався вмовити Вадима не робити безглуздих дій, доки він не дожене останніх хлопців. Добре, що він знаходиться в клубі легкої атлетики. Вадим пообіцяв, що не буде діяти, доки ситуація не перейде границі.

Але все сталося не так, як планувалося. Андрія с пацанами ще нема, а цей покидьок вже протягує свої руки. Наталі лише 24 роки, і вона відразу потрапила в школу після університету. Тобто, хулігани в любому випадку, що б вона їм не казала, не відпустять настільки гарну кралю від себе. І тут, коли Віктор протягнув руки до плеча, як в Вадима не витримали нерви, і він вибіг на перед домову територію. Ефект неочікуваності спрацював прекрасно. Він став перед Наталею та спитав:

- Вас він не встиг зачепити?

- Ні, - розгублено відповіла вчителька.

- Фух, добре, що я встиг. Тримайтеся позаду мене Наталю, ці покидьки з іншої школи, їм без різниці, хто ви.

- Ей, взагалі-то я твоя вчителька, - обурилась дівчина.

- Ми зараз не в школі, тому вибачте за лишню сміливість. Ей, ти, урод, чого пристаєш до людей? – різко переключився на Віктора.

- О, це ти. А ми тебе чекали. Як бачиш, з тобою захотіли познайомитись мої хлопці. В минулий раз наша зустріч була випадковою, и багато кращих зі мною не було. Тепер я відплачу тобі за ту образу!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.