Синій розлив узіницях твоїх...

Цей синій розлив у зіницях — як вир,

Де тонуть і дати, і плани.

Твій погляд — не сповідь, а чистий безмір,

Де плавляться давні капкани.

Вугілля волосся — на плечі, як ніч,

В долонях — весна воскресає.

Ти — іскра жива серед тисяч облич,

Де місто в мовчанні згасає.

Сам місяць шепнув: ти — занадто жива

ля світу, де пульс — із заліза.

Крізь мертвий асфальт ти — зелена трава,

Ти — ранок, що темряву зрізав.

Любов — не контракт. Не чужий силует.

Це жар, що пропалює ребра.

Вдивляюсь в зіниці — і весь цей сюжет

Зникає. Є ти. Більш не треба.