Зміст
  • Том 1. Глава 1, у якій Лін потрапляє до іншого місця, втрачає яблуко, і бачить скелети
  • Глава 2, в якій Лін читає листа, опиняється в пастці, і безславно здається у полон
  • Глава 3, у якій Лін рятується від голодної смерті, відмиває перуку, і знайомиться з Його Високістю
  • Глава 4, в якій Лін жартує із слуг, сумує за домом, і вчить чужу мову
  • Глава 5, в якій Лін спостерігає за тренуванням, псує майно лікаря, і дізнається, що його секрет - секрет не для всіх
  • Глава 6, у якій Лін знайомиться з пані Чхве, невдало подає молоко, і дуже лякається
  • Глава 7, в якій Лін отримує каягин у подарунок, читає листа однієї благородної дівчини, і дуже сердиться
  • Глава 8, в якій Лін вчиться наливати чай, співає для селян і отримує добру пораду від Його Високості
  • Глава 9, у якій Лін падає з даху, підтверджує свій статус демона, і безрадісно відмовляється від шлюбу
  • Глава 10, у якій Лін робить масаж генералу, упускає можливість чесно працювати, і читає страшні давні казки
  • Глава 11, в якій Лін виявляє цинізм і розсудливість, грає у шпигуна, і використовує стрічку не за призначенням
  • Глава 12, в якій Лін підхоплює вірус, призначення «придворною дамою», і слухає пісню про «Жахливу Лисичку»
  • Глава 13, в якій Лін спостерігає за страшним сном, дякує матінці Чхве, і дізнається про першого Куміхо, який заснував династію
  • Глава 14, в якій Лін дізнається дещо про шрами, розігрує виставу, і переконується, що погана акторська гра може бути настільки поганою, що аж вважатися хорошою, якщо допомагає досягти своїх цілей
  • Глава 15, в якій Лін переоцінює свої сили, поривається розповісти Його Високості правду, і не помічає очевидного
  • Глава 16, в якій Лін дозволяє собі недоречні жарти, виявляє небачену хоробрість, а також злісну турботу про ближнього
  • Глава 17, у якій Лін обирає дорогу, щипається як дівчисько, і хитро маніпулює не на свою користь
  • Глава 18, в якій Лін п'є молоко, сердиться на злих родичів Принца і тролить старого настоятеля
  • Глава 19, в якій Лін засуджує поезію, плете вінок із маків, і дає дивну обіцянку
  • Глава 20, в якій Лін нарешті заряджає мобільник, корчить із себе Куміхо, і п'є винце на святі
  • Том 2. Глава 21, в якій Лін отримує особисту ширму, ключі від скрині, і не доносить обід адресату
  • Глава 22, в якій Лін переказує казку про Відьмака, «боїться жуків», і співає жахливу колискову
  • Глава 23, в якій Лін залишається живий, кусає брехуна, і дізнається, що він... одружений!
  • Глава 24, в якій Лін співає пісню на святі, знову свариться з генералом і приходить у розпач
  • Глава 25, в якій Лін знову залишається живим, знову ненавидить сходи, і отримує вірші у подарунок
  • Глава 25 (частина 2)
  • Глава 26, у якій Лін укладає пакт із лікарем, шантажує генерала, і смішить матінку Чхве
  • Глава 27, в якій Лін шантажує лікаря, будить Принца і їсть їжу руками
  • Глава 28, у якій Лін жартує з Принца, потім ридає в саду, а потім заздрить котику
  • Глава 29, у якій Лін вчиться їздити верхи, ще раз доводить, що мужик, і знову отримує подарунок
  • Глава 29 (частина 2)
  • Глава 30, у якій Лін знайомиться з купою правил, показує фоточки, і сумнівається, що живий
  • Глава 31, у якій Лін розповідає про генетику, потім збирає, а потім розкидає каміння
  • Глава 32, в якій Лін бачить дівчину, що блює, удостоюється аудієнції і знайомить Принца з Лисятком
  • Глава 33, в якій Лін повідомляє своє прізвище, згадує про школу, і шокує Його Високість до смерті
  • Глава 34, в якій Лін розуміє, що ревнувати до самого себе тупо, отримує лист і відразу спалює, і дізнається, що «лисяча магія» існує, але це не те, що він думав
  • Том 3. Глава 35, в якій Лін виявляється вдруге одружений, потім сповнений надій, а потім у полоні
  • Глава 36, в якій Лін отримує свободу, ще одного чоловіка, і сильний головний біль
  • Глава 37, в якій Лін бачить Короля Мертвих, майже знаходить ключ і ледь не отримує наложницю
  • Глава 38, у якій Лін ставить діагноз, лякає робітників і бере важливу річ на збереження
  • Глава 39, у якій Лін "поводиться непристойно", підслуховує, і ловить кота
  • Глава 22, в якій Лін переказує казку про Відьмака, «боїться жуків», і співає жахливу колискову

    Я сидів, спираючись спиною об валун, заплющивши очі та стиснувши в жмені тканину над серцем, що вистрибувало з грудей. Під закритими віями прокручувалося ніби поставлене на повтор відео: гнучка фігура в темному одязі, холодний відблиск стали під яскравим сонцем і волосся, що летіло при розвороті…

    Матінко люба, а мені тільки перестало снитися те тренування під набряклим дощем сірим небом, коли Те Му Сін кружляв у дворі під стукіт моєї ступки, і зупинився, коли вона тріснула і розбилася!

    Я сковтнув і обережно висунувся з-за каменю, щоб глянути знову.

    Неймовірно…

    Хто ставив цій людині хореографію? Як можна робити такі піруети без тросів і слоумо? Яку витривалість та розтяжку треба мати, щоб рухатись – таким чином і так довго? Це…

    Це чудово.

    Це нагадує виступ із художньої гімнастики, лише з мечем та в історичному костюмі. Оскар постановнику бійок!

    Рука, що затекла від довгої напруги підламалася, і я ледве не тицьнувся носом об пильні камені. Дияволе… Я відповз назад за валун і сів, потираючи лікоть.

    Досконалість…

    Отже, що ми маємо?

    Я прислухався до феєрверка, що іскрив усередині: здається, я став фанатом цієї людини. Принаймні відчуття дуже схожі.

    Яскраве осяяння і впевненість, що я щойно знайшов скарб, поширюється і захоплює свідомість, і не думаючи слабшати чи згасати. Хочеться поділитись радістю з усім світом. Репостнути. Поділитись контентом. Задонатити Му Сіну грошей. Написати листа. Задружитись. Підтримати та просунути.

    Ех, якби ми у нас, я став менеджером такого артиста! І, незважаючи ні на що, знав би як захистити від тролів та хейтерів! Але ми не у нас…

    А що я можу зробити тут? Та в мене навіть слів немає, щоб пояснити комусь ступінь таланту Му Сіна!

    Я потер серце, що шалено тріпотіло: спокійно, Лін, можливо, пояснювати й не треба. Навколо Те Му Сіна все ж таки є мінімальне коло фанатів і відданих людей. Лікар, генерал, матінка Чхве, служниці. Приходять іноді селяни. Ні, всі селяни долини! Останні піддані, як він казав. Зрозуміло, що вони цінують Принца явно не за танці з мечем, а за інші речі, хоча щодо генерала я не впевнений… Просто цих фанатів сьогодні стало на одного більше.

    А може, й не сьогодні… Я просто не помітив, коли ця людина стала для мене важливою, а зараз була остання крапля, щоб зрозуміти це. І тепер треба визнати, що… Що… Як це називається?

    Я відчуваю до нього... почуття.

    Так, це формулювання, мабуть, правильне.

    Я кивнув, згріб у купку осколки латаття і піали, і з шипінням відсмикнув руку, порізавши палець об гострий край тонкої білої порцеляни. Сунув у рота, зализуючи ранку, і нагріб чоботом на останки так і не донесеного обіду каміння і земляний пил, сподіваючись приховати сліди своєї присутності.

    Гаразд.

    Я відчуваю до цієї людини... сильні почуття.

    Цікаво, яку музику можна було б накласти на відео із таким виступом?

    Гаразд…

    Дуже сильні почуття.

    ***

    У маєтку Його Високість з'явився ближче до вечора, і його повернення промайнуло по будинку цілою хвилею метушні слуг, пожвавлення домочадців і переміщення їхніх голосів і розмов з дому у двір, стайні й назад до хати.

    Я сидів у своїй комірчині, все ще в шоці від сьогоднішніх відкриттів, похмуро прислухався до того, що відбувається, і ніяк не міг вирішити – чи продовжувати сидіти під замком, раз ніхто не кликав, або піти глянути, що відбувається? Радісний рик генерала змусив мене підскочити та мимоволі вибігти на вулицю.

    Перед парадним входом переступали два осідлані коні: на білому сидів пан генерал Пак у похідних латах і поправляв позаду сідла мішок, крізь тканину якого проступали обриси невеликих кутастих коробок. На вороному, що рив копитом, сидів Те Му Сін. При моїй появі похмурий погляд Його Високості завмер на моєму обличчі.

    Ось як. Він збирався поїхати, не промовивши ні слова!

    Я вивернувся з-під руки пана лікаря Ши, який спробував мене зупинити, і, прослизнувши між служницями, схопився за чобіт Принца біля самого стремена. Жахливі кінські копита переступали біля моїх ніг, але Му Сін міцно тримав поводи і кінь заспокоївся.

    – Пані Лін? – запитав Те Му Сін. – Що ви робите?

    – Ви ... – я видихнув, зрозумівши, що кінь на мене поки не наступить, але волосся все ще стояло дибки, а голос дзвенів. – Ви так би й поїхали, Ваша Високість? Не попрощавшись?

    – Навіщо вам прощання? – сказав генерал Пак, спрямувавши свого коня навколо Принца і намагаючись відтерти мене геть. – Сидіть тут і не втручайтесь! Досить того, що вам зберегли життя і годують!

    Принц мовчав, не відводячи від мене погляду, і я лише сильніше стиснув його ногу.

    – Ви теж так думаєте, Ваша Високість? Навіщо тоді потрібна була клятва перед богами? Навіщо ви змушуєте мене порушити її?

    Принц опустив погляд на мою руку поверх чобота, і я про всяк випадок вчепився ще міцніше.

    – Ви самі поставили дві умови, – сказав я, відчуваючи, що голос дзвенить, як перепалена сталь. – Співати для вас і бачитися вранці. Потім ви відмовилися від пісень.

    – Гей, замовкни! – встряг генерал і схопив мене за плече, намагаючись відірвати від Принца.

    – А тепер збираєтеся порушити й другу умову! – сказав я, скривившись від сили пальців, що вп'ялися в плече.

    – Це… важко пояснити, – сказав Принц і перевів погляд на генерала. – Пане генерале. Якщо ви ще колись простягнете руки до моєї… до пані Лін, ви ці руки втратите.

    – Так, пане! – генерал Пак відсахнувся, і навіть його кінь позадкував на кілька кроків.

    – Пам'ятаєте, як написано в трактатах зі стратегії: «Знаючи про труднощі, продовжуєш діяти. Хіба це не похвально?». Дотримуватимемося цього твердження. Пані Лін права. Бігти від проблем негідно. Пані, хочете поїхати з нами на патрулювання?

    Я розгублено кивнув головою, і Принц зіскочив униз.

    – Що ж, якщо так, перша з труднощів, з якою вам доведеться зіткнутися, це навчитися забиратися в сідло. Ставте сюди ногу. Руками тримайтеся тут. Підтягуйтеся, відштовхуйтесь і заносьте ногу поверх. М-да… Ну, тут є над чим попрацювати. Генерале Пак, захопіть ще один плащ, більше їжі, і наздоганяйте нас.

    Принц узяв коня під вуздечку і повів до воріт. А я сидів на страшно високій конязі, дивився на приголомшені обличчя глядачів і… і відчував, як горять щоки й те місце нижче спини, під яке мене підіпхнув Принц, допомагаючи вилізти в сідло…

    ***

    Навколо було гарно.

    Літній вечір у гірській долині – це, безперечно, гарно, за визначенням. Тепле повітря змінювало жар минулого дня, від охристо-зелених полів долинали пісні цикад, і стукіт кінських копит об камені накладався на цей стрекіт як звукова доріжка з бітом на партію маракасів. Небо між гірськими вершинами ставало кольору апельсинів – ніжно помаранчевим.

    На залитих водою рисових полях селяни, в плетених з очерету капелюхах, розгиналися і проводжали нас поглядами, коли кінь проходив повз, по насипу. Вони кланялися, і я трохи нахиляв голову у відповідь. Те Му Сін веде коня за повід, і дивиться тільки вперед, не звертаючи уваги на вітання простолюдинів.

    Нас риссю наздоганяє генерал Пак і його білий кінь пирхає і гарцює дорогою, видаючи хвилювання вершника. Мені здається, генерал не може вирішити – спішитися йому, як і Принцу, чи продовжувати їхати верхи: у першому випадку вийде, що я височію над ними обома, а в другому, що Принц виявиться єдиним, хто йде пішки.

    – Генерале, – каже Те Му Сін, – ви можете поїхати вперед і підготувати ночівлю.

    – Так! – видихає генерал Пак. – Як далеко ви маєте намір сьогодні зайти?

    – Розташуємося біля Двох Каменів. Там і струмок є, і гілки для багаття знайдуться.

    – Є! – каже генерал і з полегшенням вирушає в далечінь, піднімаючи пил на кам'янистій дорозі.

    Мені ж залишається констатувати факт, що, мабуть, тільки в моїй збоченій свідомості мешканця двадцять першого століття слова «як далеко ви маєте намір сьогодні зайти» мають подвійний зміст. Інші ж просто обговорювали місце майбутнього привалу.

    Я помічаю, що Принц знову дивиться на мій перев'язаний білою ганчіркою палець, і ніяково натягую рукав, приховуючи його.

    Чорт його знає, як далеко ці два камені та майбутня ночівля. Кінь Принца розмірено тупотить дорогою, і я вже втомився бовтатися на ньому, як погано прив'язаний манекен. Чіплятися руками за луку сідла погано допомагає, і спиратися на стремена теж. Також з жалем я змушений визнати, що все моє почуття ритму та ідеальний слух ніяк на практиці не допомагають потрапити в потрібну амплітуду від розгойдування коня – мене то підкидає вгору, то раптом прикладає вниз, змушуючи хребет згинатися. Це коли не заносить убік, змушуючи дивитись на далекі камені під копитами коня, і гарячково хапатися за сідло. Коли я їздив раніше з Му Сіном, нічого подібного не було!

    До речі, а чому він перестав зі мною їздити? Причому якось різко перестав: до храму Інарі ми їхали ще разом, а звідти вже ні. І я не вірю, що Його Високість просто раптом перейнявся здоров'ям коня і почав переживати, що йому буде важко нести двох вершників!

    ***

    До Двох Каменів ми дістаємося вже в глибоких сутінках, а маленьке вогнище, що відкидає тріпотливий помаранчевий відблиск на пару валунів вище людського зросту, ще більше поглиблює синю темряву, заважаючи розглянути місцевість. Я незграбно сповзаю з сідла і якби не міцні руки Му Сіна, що утримали за талію, то й звалився б під копита зовсім.

    – Ваша Високість, завтра день Середини Літа, — каже генерал, з'являючись біля вогнища і прилаштовуючи над вогнем маленький казанок із водою. – У селі будуть гуляння. Навіть настоятель прийде. Може, хоч цього року з'явитеся? Вшануєте своєю присутністю?

    Принц не відповідає, тільки починає розсідлувати коня. Той пирхає і тягнеться до господаря мордою.

    – Ну хоч чудовисько своє притягли б показати! Пісні послухати! Показали б народу, що все під контролем! Та й частування на святі зайвим не буде, зовсім схудли останнім часом... Люди з радістю прийняли б на святі захисника від нечисті!

    Принц мовчить, тільки обходить коня і починає водити по його шкірі щіткою. Я, відчуваючи себе прозорим, і на диво зачепленим – чому «чудовисько» то?! – вирішую втрутитись для підтримки розмови:

    – Захисник від нечисті? Пісні? У нас теж є казки та історії про такого героя! І книги, і театральні вистави, і ігри! Цю історію у нас дуже люблять!

    – Ось як? – Принц спритно підв'язує мішечок з вівсом і відводить коня у сині сутінки. Повертається і показує мені місце біля вогню. – Розкажіть, пані Лін.

    – Розказувати надто довго, але… – я сідаю на камінь, подалі від генерала, і зітхаю від втоми. Чорт би забрав ці примітивні засоби пересування, краще б я пішки йшов… – Це не дуже весела історія. Цей герой був дуже самотній. І був дуже вдалим мечником. Він блукав по селах і хащах, і вбивав чудовиськ, захищаючи людей. Він навіть мав два мечі: один, срібний, для чудовиськ, і другий, сталевий, для людей. Тому що люди теж траплялися такі, що не гріх і зарубати, так… І цей герой мав свій кодекс честі: він не вбивав розумних чудовиськ, якщо ті не шкодили людям…

    – І чим скінчилася ця історія? – спитав Принц, піднявши голову, і його очі блиснули у світлі вогнища.

    – Він помер, – неохоче визнав я.

    – Ха! – вигукнув генерал Пак і ляснув себе по коліну. – Чого ще чекати від історій, вигаданих демонами? Нечисть його і вбила, так? Яку він боронив?

    – Н-ні. Його вбили люди.

    Генерал поперхнувся зневажливим сміхом і завмер, а я спробував пом'якшити враження:

    – Ну, не тому, що він захищав деяких чудовиськ. Там просто втрутилася політика.

    Принц похнюпився, дивлячись у землю, а генерал Пак виразно постукав собі по голові, натякаючи на мої розумові здібності та почуття такту, і встав із колоди:

    – Гаразд, пізно вже… Як розподілимо чергування?

    – Які чергування, пане генерале? – стомлено спитав Принц. – Ми знаходимося в найглухішій і умовно безпечній долині імперії. Зовнішні вороги нам не загрожують. Хижаків немає. А якщо і з'являться вороги з-за межі, то вони все одно повинні спочатку спуститися зі Скелі Демонів і пройти крізь село. Врешті, патрулювання немає сенсу. Я погоджувався на нього виключно для того, щоб угамувати ваше бажання бути корисним і… і щоб відволіктися від думок.

    – І щоб підтримати правильні звички до належного несення військової служби!

    – Думаєте, у мене ще буде така можливість, пане генерале? Просто лягайте спати, я посиджу, якщо це настільки важливо, дотримуватися правильних звичок.

    – Не можу з цим погодитись, Ваша Високосте! Враховуючи, як рано почалося ваше тренування, у вас був довгий день. Будь ласка, відпочивайте першим!

    – Як забажаєте, – сказав Принц і, прийнявши з рук генерала піалу з чаєм і булочку, раптом простяг їх мені:

    – Візьміть, пані Лін. У вас також був довгий день.

    – Дякую, – промимрив я.

    – Іноді я дуже шкодую про деякі свої рішення, – пробурчав генерал, наливаючи нову порцію чаю та демонстративно не дивлячись у мій бік.

    – Так, я теж, – озвався Му Сін. – Наприклад, що дозволив вам випередити себе, коли ви пошкодили спину…

    Я доїв видану мені мізерну вечерю, сходив до струмка, що протікав за десяток-другий метрів, попутно використавши можливість усамітнитися для особистих потреб перед сном, і повернувся до багаття. Навколо нього приблизно на рівній відстані один від одного з'явилися розстелені на камені вовняні плащі. Ох і будуть де в кого боліти вранці нам'яті об каміння кістки!

    Генерала Пака видно не було, Принц лежав, загорнувшись у чорний плащ із головою, і, злодійкувато озирнувшись, я підтяг один із плащів ближче до нього.

    – Пані Лін? – він відкинув з обличчя тканину і білок ока блиснув, відбиваючи сполох вогню.

    – Боюся звірів, – сказав я, підтягуючи плащ і розправляючи його на камені, за два кроки. – Гірських ведмедів.

    – Тут немає ведмедів. У цій долині.

    – Тоді вовків.

    – І вовків немає, – сказав Те Му Сін. – Хіба що біля перевалу, але це зовсім з іншого боку.

    – Тоді диких кіз, – сказав я, дивуючись тій нісенітниці, яка з мене вивергалася. – З великими рогами. І копитами.

    Те Му Сін промовчав.

    – Зайців? – сказав я, укладаючись і ковзаючи спиною по жорсткому каменю. – Зайці тут є?

    – Ні, – сказав Те Му Сін.

    – Дикі собаки? Коти? Кроти?

    – Кроти не водяться в кам'янистій місцевості, – сказав Те Му Сін. – Чого ви домагаєтеся, пані Лін?

    – Зате тут водяться страшні генерали, – промимрив я. – І чому генерал Пак на мене вз'ївся? Що я йому зробив? О, я боюсь жуків! Ви захистите мене від кусачих жуків? Жуки скрізь водяться!

    Принц прикрив тканиною обличчя і з його боку долинули чи то зітхання, чи пирхання.

    – З цим не посперечаєшся... На добраніч, пані Лін.

    – І вам, Ваша Високосте!

    Втішений поверненням нашої комунікації до обміну «спокійними ночами», я посміхнувся і невдовзі заснув.

    ***

    Я спав, і мені снилася ніч.

    Мені знову снилася ніч і хрумтіння снігу під ногами при кожному кроці. Я йшов у темряві, вдихаючи несподівано літнє повітря, що пахло димом багаття, і поглядав на синій, у цій чорноті, сніг під ногами. І ще я дослухався. Я був насторожі.

    Я йшов, йшов і зупинився. І коли хрускіт снігу замовк, я почув.

    Чудовисько.

    Воно було десь поряд. Але… Але все було неправильно…

    Причому уві сні я знав, що сплю, і все це лише ігри мого мозку, і цей сон виник від того, що я за вечерею згадав історію про Геральта, але… чудовисько було тут, і воно страждало. Воно бурчало і гарчало десь у темряві, а я боявся зробити крок, щоб скрип снігу не завадив визначити напрямок.

    А ще я подумав, що ми дивно помінялися місцями: я, на кшталт, Куміхо, значить, це я маю бути чудовиськом, але я стою тут, повністю в людському вигляді, а Принц, як мисливець за нечистю…

    Принц!

    Я смикнувся і ривком сів, прокидаючись і витріщаючи очі.

    Багаття майже згасло, лише червоні сполохи гуляли на подертому попелом вугіллі. У чорному небі висіли зірки, нагріте за день повітря мінялося прохолодою і вогкістю ночі в гірській долині. З боку генерала лунало тихе похропування, властиве ослаблим горловим зв'язкам багатьох людей похилого віку. Я зітхнув із полегшенням: ось воно що…

    І тут, зовсім поруч пролунав скрегіт зубів і те саме глухе бурчання зі сну.

    Волосся ворухнулося у мене на голові.

    – Ні… – невиразно мовив Принц. І щось стукнуло в темряві про каміння, чи то голова, чи то рука.

    Я розгріб вугілля, підкинув гілок і при світлі язичків полум'я, що зметнулися, побачив вискалені зуби Те Му Сіна, пасма довгого волосся, що налипло на обличчя, і почув дихання, що з хрипом виходило крізь зуби. Так дихають, коли зазнають сильного болю…

    Не зводячи з нього очей, я відповз убік і потрусив за плече генерала:

    – Генерал Пак! Генерале Пак, прокиньтеся…

    – А? Що? – підхопився і сів він.

    – Його Високість, – тицьнув пальцем у бік хрипів я. – Йому знову сняться жахи!

    Генерал потер руками обличчя, але лишився сидіти, дивлячись у вогонь.

    – Генерале Пак, що робити? – спитав я, дивуючись такій дивній реакції. – Хіба не треба Його Високість розбудити? Ви його не розбудите?

    – Останні п'ять людей, які намагалися його розбудити у такому стані – мертві, – сказав генерал. – Я не наважусь.

    – М-мертві? – спитав я і стиснув зап'ястя, на якому нещодавно красувався синець від хватки Му Сіна, коли я підставив йому руку, при минулому кошмарі. – І що ж тоді робити?

    – Нічого, – сказав генерал підводячись. – Нічого зробити не можна, лягай спати.

    Генерал підійшов до Принца, подивитися, але я помітив, як обережно він зупинився за два кроки від фігури, що борсалася на камені.

    – Раніше пан лікар Ши давав нам із собою зілля... Але тепер Його Високість їх не п'є.

    – А вони допомагали? – з надією спитав я. Якщо допомагали, я примушу Му Сіна… Умовлю…

    – Правду кажучи, не знаю, – сказав генерал, хмурячись і потираючи підборіддя. – Раніше мені здавалося, що так, напади були, але як крізь глибокий сон майже непомітно. Але якщо зілля не позбавляло цих снів, а лише не давало з них вирватися... Не знаю, чи це краще?

    Я стиснув кулаки, мнучи тканину рукавів і відчуваючи, як холодний піт пробиває тіло.

    – То що ж робити, пане генерале?

    – Нічого, – повторив він. – Тільки чекати. Я… піду прогуляюся, – сказав він, болісно зморщившись і кинувши останній погляд на людину, що лежала на землі.

    Я схопився, щоб зупинити генерала чи… Що я хотів сказати? Попросити не залишати мене одного поряд із хворим? Піти прогулятися з ним разом? Це… було б недостойно. Кинути Му Сіна зовсім одного, коли йому так зле? Це було б підло.

    Я підійшов і знову сів на свій плащ, обхопивши руками коліна.

    "Останні п'ять людей, які намагалися його розбудити, мертві", – сказав генерал. Чому мене ніхто не попередив про таку можливість? Я знову потер зап'ястя, за яке минулого разу всю ніч тримався Му Сін.

    – Ні… – знову пробурмотів він, різко відвертаючи голову уві сні.

    Те, що з ним відбувається, це не епілепсія, під час нападів епілепсії не розмовляють. Та й кошмари ці в нього тільки уві сні. Але що це, і тим більше, що з цим робити, я не знав. Заспокійливі чайки пана лікаря Ши? Але, якби вони допомагали, навіщо він тоді давав Те Му Сіну пігулки з пресованих трав? Зручність вживання чи річ у чомусь ще?

    До речі, коли минулого разу Принц тримав мене за руку, йому це явно допомогло бути спокійнішим! Але зараз, після одкровень генерала, я просто боявся підійти до Те Му Сіна ближче.

    І ще! Минулого разу я заснув поруч із його ліжком, а прокинувся на своєму. Як, хм, я потрапив туди? Він що мене переніс?

    Літня ніч більше не здавалася мені прекрасною. За межею слабкого і нерівного кола тремтячого світла багаття темрява здавалася ворожою і сповненою чудовиськ. І ще, десь там у темряві зараз тинявся генерал, занадто засмучений, щоб байдуже спостерігати за стражданнями свого сюзерена, і не бажаючий показувати повну безпорадність чимось йому допомогти.

    Я опустив голову на коліна і, відчуваючи розпач і самотність, тихо-тихо заспівав:

    Во-овки

    сплять

    у глухому лісу-у,

    Птаха

    крила

    не несу-у-уть…

    Нічого не змінилося навколо, але мені здалося, що стало трохи легше, коли я дав вихід тузі, що зжирала душу.

    Однієї душі

    вогонь

    тремтить,

    і упиря, і вампіра страшить.

    Точно легше. І не так чутно, як скриплять зуби та виривається хрипке дихання людини, замкненої в кошмарі. І, трохи змінивши ритм і тональність, я продовжив моторошну колискову, таку підходящу для подібного місця і часу.

    Я тебе

    не кину

    тут одну-у,

    від твоєго

    ліжечка

    віджену-у-у

    Відьмака, чиє серце – лід.

    За гріш

    тебе

    знайде.

    За ним вороння

    клює у трунах

    лише попіл і прах.

    Сірий прах-х-х…

    Я зіщулився в тиші, що настала, і продовжив:

    Ліс

    заснув,

    укутаний в тінь,

    тихо

    помира-ає

    день.

    Однією душі

    вогонь тремтить,

    на нечисть жахливу точить ножі-і-і.

    І знову перепад ритму та зниження тону:

    Ти моя

    малеча,

    міцніше спи,

    не бійся,

    не плач,

    і не тремти,

    коли відьмак, що

    на смерть похо-ож,

    він

    за медяний грош

    кромсати прийде,

    і рвати прийде,

    поки ти не помреш.

    Не помреш-ш-ш...

    Я замовк і тицьнувся головою в коліна, прислухаючись до навколишньої тиші та потріскування гілок у багатті. А потім зрозумів: з боку Його Високості не долітає жодного звуку!

    _________

    Переклад пісні (з англійскої на російську)належить: StJimmy з Пікабу.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Міло Севіч
    21.07.2023 08:45
    До частини "Глава 22, в якій Лін переказує казку про Відьмака, «боїться жуків», і співає жахливу колискову"
    Мені захотілося це заспівати. Лін закохався.. чи то краще сказати міцно прикипів і зробив Му Сіна центром своєї уваги? Центром світу? Я щиро думала, він простягне йому руку, але та страшна колискова на вгаио атмосферніша
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Ал Бєлко
    19.12.2022 02:25
    До частини "Глава 22, в якій Лін переказує казку про Відьмака, «боїться жуків», і співає жахливу колискову"
    Неймовірно! Захоплююче і просто достобіса реалістично. Я не зміг відірватись, доки не дочитав до кінці. Автор - проду! Воно ж буде дописуватись? Обов'язково треба!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Бася Каллиган
    19.12.2022 20:58
    До частини "Глава 22, в якій Лін переказує казку про Відьмака, «боїться жуків», і співає жахливу колискову"
    Звiсно, буде дописуватись)) На данний момент вже повнiстю дописана друга частина з тимчасовим фiналом, i навiть почата третя частина. Тож, усе буде, а перекладати значно легше, нiж писати)) Дякую за вiдгук, це надихаэ працювати далi!)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше