Зміст
  • Том 1. Глава 1, у якій Лін потрапляє до іншого місця, втрачає яблуко, і бачить скелети
  • Глава 2, в якій Лін читає листа, опиняється в пастці, і безславно здається у полон
  • Глава 3, у якій Лін рятується від голодної смерті, відмиває перуку, і знайомиться з Його Високістю
  • Глава 4, в якій Лін жартує із слуг, сумує за домом, і вчить чужу мову
  • Глава 5, в якій Лін спостерігає за тренуванням, псує майно лікаря, і дізнається, що його секрет - секрет не для всіх
  • Глава 6, у якій Лін знайомиться з пані Чхве, невдало подає молоко, і дуже лякається
  • Глава 7, в якій Лін отримує каягин у подарунок, читає листа однієї благородної дівчини, і дуже сердиться
  • Глава 8, в якій Лін вчиться наливати чай, співає для селян і отримує добру пораду від Його Високості
  • Глава 9, у якій Лін падає з даху, підтверджує свій статус демона, і безрадісно відмовляється від шлюбу
  • Глава 10, у якій Лін робить масаж генералу, упускає можливість чесно працювати, і читає страшні давні казки
  • Глава 11, в якій Лін виявляє цинізм і розсудливість, грає у шпигуна, і використовує стрічку не за призначенням
  • Глава 12, в якій Лін підхоплює вірус, призначення «придворною дамою», і слухає пісню про «Жахливу Лисичку»
  • Глава 13, в якій Лін спостерігає за страшним сном, дякує матінці Чхве, і дізнається про першого Куміхо, який заснував династію
  • Глава 14, в якій Лін дізнається дещо про шрами, розігрує виставу, і переконується, що погана акторська гра може бути настільки поганою, що аж вважатися хорошою, якщо допомагає досягти своїх цілей
  • Глава 15, в якій Лін переоцінює свої сили, поривається розповісти Його Високості правду, і не помічає очевидного
  • Глава 16, в якій Лін дозволяє собі недоречні жарти, виявляє небачену хоробрість, а також злісну турботу про ближнього
  • Глава 17, у якій Лін обирає дорогу, щипається як дівчисько, і хитро маніпулює не на свою користь
  • Глава 18, в якій Лін п'є молоко, сердиться на злих родичів Принца і тролить старого настоятеля
  • Глава 19, в якій Лін засуджує поезію, плете вінок із маків, і дає дивну обіцянку
  • Глава 20, в якій Лін нарешті заряджає мобільник, корчить із себе Куміхо, і п'є винце на святі
  • Том 2. Глава 21, в якій Лін отримує особисту ширму, ключі від скрині, і не доносить обід адресату
  • Глава 22, в якій Лін переказує казку про Відьмака, «боїться жуків», і співає жахливу колискову
  • Глава 23, в якій Лін залишається живий, кусає брехуна, і дізнається, що він... одружений!
  • Глава 24, в якій Лін співає пісню на святі, знову свариться з генералом і приходить у розпач
  • Глава 25, в якій Лін знову залишається живим, знову ненавидить сходи, і отримує вірші у подарунок
  • Глава 25 (частина 2)
  • Глава 26, у якій Лін укладає пакт із лікарем, шантажує генерала, і смішить матінку Чхве
  • Глава 27, в якій Лін шантажує лікаря, будить Принца і їсть їжу руками
  • Глава 28, у якій Лін жартує з Принца, потім ридає в саду, а потім заздрить котику
  • Глава 29, у якій Лін вчиться їздити верхи, ще раз доводить, що мужик, і знову отримує подарунок
  • Глава 29 (частина 2)
  • Глава 30, у якій Лін знайомиться з купою правил, показує фоточки, і сумнівається, що живий
  • Глава 31, у якій Лін розповідає про генетику, потім збирає, а потім розкидає каміння
  • Глава 32, в якій Лін бачить дівчину, що блює, удостоюється аудієнції і знайомить Принца з Лисятком
  • Глава 33, в якій Лін повідомляє своє прізвище, згадує про школу, і шокує Його Високість до смерті
  • Глава 34, в якій Лін розуміє, що ревнувати до самого себе тупо, отримує лист і відразу спалює, і дізнається, що «лисяча магія» існує, але це не те, що він думав
  • Том 3. Глава 35, в якій Лін виявляється вдруге одружений, потім сповнений надій, а потім у полоні
  • Глава 36, в якій Лін отримує свободу, ще одного чоловіка, і сильний головний біль
  • Глава 37, в якій Лін бачить Короля Мертвих, майже знаходить ключ і ледь не отримує наложницю
  • Глава 38, у якій Лін ставить діагноз, лякає робітників і бере важливу річ на збереження
  • Глава 39, у якій Лін "поводиться непристойно", підслуховує, і ловить кота
  • Глава 6, у якій Лін знайомиться з пані Чхве, невдало подає молоко, і дуже лякається

    Сьогодні з самого ранку йде дощ. Шелест крапель об дах тихим фоновим звуком наповнює будинок, то посилюючись, то спадаючи. Іноді здалеку лунає гуркіт грому.

    Я тінню блукаю по будинку і зупиняюся за спинами двох дівчат-служниць, які виглядають назовні крізь прочинені двері. Там, на задньому дворі, розбризкуючи та перемішуючи бруд, під монотонними потоками зливи, рубаються на мечах Принц та генерал Пак. Дзвенить, зіштовхуючись, зброя; скрегоче і човгає мокрий обладунок зі шкіряними вставками генерала; Принца, в чорному полотняному одязі, який від води та бруду виглядає лахміттям жебрака, що обліпило тіло, майже нечутно. Так, наш Принц із тих людей, що завжди знайдуть заняття собі та ближнім, навіть якщо кінь хворіє, а на вулиці ллє як із відра. Діяльна натура!

    За спиною лунає хихотіння і ми з дівчатами підскакуємо від несподіванки. Пан лікар дивиться на нас хитрющими очима і погладжує борідку, від нього виразно пахне рисовим вином.

    – І-Син, І-Мін, воду грієте?

    – Гріємо, пане Ши! – в один голос доповідають вони й, підібравши спідниці, біжать на кухню.

    – Чудове видовище, пані Лін, чи не так? – старий-лікар поводить рукою у бік прочинених дверей, звідки долинає шелест дощу, дзвін мечів і шльопання по бруду швидких кроків. – Чудо-о-ове!.. Я вже й не сподівався дочекатися…

    Я збентежений і не знаю, що на це сказати, тому швидко кланяюся і тікаю до своєї кімнати. Однак, відсидітися в затворі мені сьогодні не судилося: приблизно через годину з боку парадного входу чуються голоси – радісні, служниць, і ще задоволений – лікаря Ши. Я не витримую тортур неробством та інформаційним голодом і потихеньку пробираюся подивитися в чому справа: досі жодних гостей, окрім селян із села, у нас не було.

    Біля воріт стоїть віз, а до будинку йде найвищий з усіх до цього бачених мною селян і тримає парасольку над невисокою жінкою в яскравому одязі. У літньої жінки пряма постава, сповнені неквапливої гідності плавні рухи та безпристрасне обличчя звиклої до влади людини.

    – Дорогоцінна пані Чхве! – простягає до неї руки лікар, – чи не випити нам чаю та рисового вина на честь вашого щасливого повернення?

    – Пане Ши, – вклоняється вона. – Рада бачити вас у доброму здоров'ї.

    Пані Чхве входить під навіс будинку і помахом руки відсилає провожатого з парасолькою.

    – Чи здоровий Його Високість? Я привезла йому листа зі столиці.

    – Більше ніж ми могли сподіватися, люба пані Чхве, більш ніж! Скоро зможете передати йому у власні руки!

    – Його Високість тут? Не на патрулюванні? Як вдало ... – дама оглядається, помічає за спинами служниць мене і підіймає брову.

    – Матінка Чхве! – з-за рогу будинку з'являються заляпаний до вух генерал та Принц, і останній підіймає руку, вітаючи її. Дощ змиває бризки та смуги бруду з його обличчя, Принц посміхається.

    – Двоюрідна сестричка Чхве, – киває генерал. – Чи безпечно ви доїхали?

    – Двоюрідний братик Пак, – вклоняється дама. – Дякую, дорога була легка. Вже біля маєтку віз застряг, але, дякуючи богам, що обдарували Ін-Чоля силою, він упорався. Я привезла листи.

    Генерал і пані Чхве обмінялися лише їм зрозумілими поглядами. І генерал зітхнув.

    – Мій Принце, ходімо, треба привести себе до ладу, перш ніж брати листи зі столиці. У брудні руки пані Чхве їх нам не віддасть.

    Принц і генерал пішли, причому кинутий Принцом на мене погляд за спини служниць, матінка Чхве відстежила.

    – Чи не насолодити нам поки що слух розмовою та добрими новинами, якщо вже від новин зі столиці нам цього чекати не доводиться? – знову запитав лікар, посміхаючись від виду піднятої брови літньої пані.

    – Звісно, лікарю Ши. Ваші пропозиції, як завжди, своєчасні, і я вже бачу, що багато пропустила. А ви, негідниці, за роботу! Негайно відправте Ін-Чоля до села, хіба ви не знаєте, що молодий пан завжди п'є молоко під час купання? Ходімо, пане Ши, я чекаю на ваші слова, як спіймана риба, що жадає води…

    ***

    На кухні, куди я завернув, сподіваючись перехопити щось їстівне, хоч холодного рису, я застав метушню, і движуху. І-Син і І-Мін клопоталися більше, ніж за всі ті тижні, що я тут живу – не інакше вплив пані Чхве, що повернулася. Побачивши мене, дівчата застигли та почали перештовхуватися.

    – Пані! – вирішується більш хоробра І-Син. – Пані Лін! У нас до вас прохання, пані…

    Вони такі зворушливі, перешіптуючись і підштовхуючи одна одну вперед! Підбадьорившись моєю усмішкою, дівчата говорять, нарешті, в чому річ. Служниці явно бояться Принца, хоч і помітно, що дуже поважають. Вони просять мене віднести молоко Господарю, пояснюючи, на два голоси:

    – Спочатку він взагалі, крім молока, нічого не їв!

    – Просто поставити тацю з піалою і піти, пані! Це так швидко!

    На питання, чому ж вони самі цього не зроблять, дівчата сплескують руками та округляють очі: «Ви, напевно, жартуєте, пані?!», «Але, пане такий страшний, пані Лін! Я щоразу щось упускаю, як на нього подивлюся. Ой! Тільки не кажіть тітоньці Чхве! Вона мене за ці слова покарає!». І, в один голос: "Будь ла-а-аска-а-а, пані Лі-і-ін!".

    Тобто це вони так його шраму бояться? М-да… Ну що ти тут робитимеш?

    ***

    Я зайшов з тацею в ту саму кімнату, де купався після спуску з гори. На цей раз у кімнаті ширми немає, тихо. Я оглядаюся, куди б поставити тацю, і не відразу помічаю чорняву голову над краєм бочки з гарячою водою. Чоловік, а це явно чоловік, судячи з високої циліндричної срібної заколки, що утримує частину волосся на маківці, нерухомо сидить спиною до входу, розслаблено припавши до стінки бочки.

    – Принесли? – питає він, і я по голосу впізнаю Принца. – Давайте!

    Я панічно оглядаюся, не знаючи, що робити, а потім обережно висуваю тацю в зону його видимості.

    Ух, якщо не шуміти, то через пару секунд я зможу забратися звідси, а за дверима теж посьорбати молока: хоч мене тут і годують, але після триденного сидіння на скелі у мене розвинувся якийсь маніакально-фантомний голод – постійно хочеться жерти, типу як переконатися, що доступ до продуктів є, і все добре. До того ж хоч я опікових шрамів і не боюся, надивився, поки лежав у пластичній хірургії, але та записка північнокорейського дезертира про випущені Принцем кишки… змушує мене нервувати.

    «Просто поставити тацю», казали вони. «Це так швидко», казали вони… Гаразд…

    Худа рука з чітко промальованими, як у підсушених бодибілдерів, м'язами, тягнеться і бере піалу з молоком. На підлогу падають краплі води, що зірвалися зі смаглявої шкіри.

    Цікаво, чи я вже можу піти? Чи треба чекати, доки він поставить піалу назад?

    – Так що, – каже Принц і неквапливо робить ковток, – ви мене вже не боїтеся? Раніше заходив тільки пан Ши.

    – Ні, – відповідаю я.

    А що, мовчати, коли питають? Але, мабуть, знову роблю щось фатально не так, або відповідаю не те, або не тими словами, що належить, тому що Принц різко обертається, очі його розширюються, а піала валиться прямо в бочку з водою, забарвлюючи її каламутно-білими струменями.

    – Відійдіть! – шипить Принц і опускається у воду по самі вуха. Я бачу, як смаглява рука Принца висмикує шпильку зі зібраного високо хвоста і теж ховається під водою. Волосся падає чорними зміями і, намокаючи, поступово тоне в білому туманному озері. І це чорне на білому таке гарне, що мені доводиться сковтнути, щоб повернути голос.

    – Я вас налякала? Пробачте! Я зараз принесу нову чашу.

    – Стривайте… – каже Принц, ледве тримаючи губи над поверхнею води.

    – Чому молоко принесли ви, пані Лін? Де служниці?

    – Пан лікар розмовляє з пані Чхве, а мені все одно робити нічого... А служниці вас бояться, мені здається. Я хотіла допомогти.

    – Прислуговувати – завдання простолюдинів. Не робіть так більше, – голос у Принца глухий, майже провалюється всередину, чи то від переживань, чи то через те, що джерело звуку знаходиться біля краю води, а легені, як і все тіло, щільно стиснуті під непрозоро-білою поверхнею.

    – Мені не важко. У нас це не має такого важливого значення. Вибачте, я піду. Зараз хтось із дівчат принесе вам попити.

    – Стривайте. У вас, пані Лін? – Принц відвертає від мене постраждалу половину обличчя, але підтримує контакт очей. Виглядає це так собі, як змія у високій стійці, яка ще не вирішила, нападати їй чи все ж таки відпустити супротивника і дозволити йому втекти.

    – Там… звідки я. Подати людині чашку – не принизливо. Тим більше якщо користуєшся його гостинністю. Вибачте, я піду...

    – Гостинністю? А мені здавалося, я взяв вас у полон.

    – Хіба була битва, мій Принце? Мені здається, я сама зійшла зі скелі.

    Принц завмирає, почувши таке звернення – я знову сказав щось не те? – але потім продовжує:

    – А мені здається, що вам просто не було куди йти.

    – Це правда… Тому принести молока – не така велика плата за вашу гостинність.

    – Знову? – він роздратовано пирхнув і сів пряміше, над водою показалася його шия, частина плеча і ключиці, під шкірою випирали кістки. Відсутні боги! Під темним одягом було не видно, але, заради всього святого, чому цей хлопець такий худий?!

    – Ви знову називаєте теперішній стан справ гостинністю? Чому, пані Лін?

    – Мені здавалося, що зазвичай бранців не розважають музикою, скоріше – гостей… Тож мені принести молока?

    – Невже ви думаєте, що я візьму їжу з рук когось незрозуміло кого?

    – М-м-м… – то він що, спеціально пролив молоко? – Ні. Звичайно, ви маєте право не довіряти мені... Я покличу пана лікаря Ши...

    – Ви зовсім мене не боїтеся, пані Лін? – Принц нарешті обернувся і глянув на мене прямо. Його обличчя було напруженим, мокре волосся, що висіло бурульками, не могло повністю закрити шрам від опіку.

    – Боюся. Там, нагорі, я знайшла записку одного з солдатів, де він описав те, що ви витягли кишки у всього загону, що спустився зі скелі. Це страшно. У нас так ніхто не робить, навіть із ворогами, а тих, хто робить – відстрілюють, як шалених тварин. Але особисто мені ви поки що нічого поганого не зробили. А ті люди завдали шкоди селянам.

    – Я… питав не про це… – Принц опустив скарлючені пальці, якими несвідомо намагався прикрити шрам. – Чому ви не спробували мене вбити? Я досить довго сидів спиною до вас, пані Лін. Ви ж розуміли, що другого шансу не буде?

    – А… Я мусила? – я безпорадно озирнувся і подивився на свої долоні.

    – Але я не вмію! Я не воїн! Все, що я можу і люблю, – це співати! Навіщо мені вбивати вас, Ваша Високосте?

    – Тому, що ви демон, пані Лін. А від демонів, як і від людей, не можна чекати нічого доброго.

    Я мовчав, не знаючи, що сказати. У Принца синдром недовіри чи повноцінна параноя? Але як це узгоджується з тим, що він привіз мене та поселив у своєму домі? Де логіка?

    – Ідіть, пані Лін. І більше ніколи не підкрадайтеся до мене зі спини.

    Він витягає з води руку, спирається на край бочки, і я бачу затиснуту в кулаку зворотним хватом срібну шпильку, що блиснула на кінці гострим відблиском.

    Це що ж, виходить, весь цей час він був готовий мене вбити, якщо я підійду ближче?!

    Як же я хочу додому, до психічно нормальних та зрозумілих людей!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Міло Севіч
    21.07.2023 02:08
    До частини "Глава 6, у якій Лін знайомиться з пані Чхве, невдало подає молоко, і дуже лякається"
    Охохо... Як то небезпечно з брутальними чоловіками. Уявляю його реакцію, коли він зрозумію, що то не пані... Хоча, лікар і генерал же зрозуміли. Переживаю я за Ліна. Капець
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше