Частина 19

— Думай, що кажеш, Кейлін! – Марцелла схопилася руками за боки і сердито дихала, — Ти називаєш обох моїх батьків зрадниками.

Дерево, під яким вони всі були, зашуміло листям на вітрі. Вітер тріпав і волосся дівчат, поки вони запекло сперечалися.

— Я лише говорю те, що бачила! – парирувала Кейлін.

За останні пів години Кейлін повторила своє видіння з десяток разів. Вона точно описала зовнішність Естер, і Гласен підтвердив її правоту. Тепер, коли Брю, Хеміш, Ірме і Гласен сиділи на зеленому килимі з трав під старим деревом, а Кейлін і Марцелла крутили круги навколо – ніхто з них не поспішав тікати з Нугреаджі.

Усі їхні плани, абсолютно всі, тепер котилися похилою. Не було нічого, у чому б вони були впевнені.

— Я благаю тебе, скажи, що ти помиляєшся... – просила світловолоса принцеса.

Кейлін вперто мовчала. Дівчина розслаблено опустила руки вздовж тулуба, коли нарешті змирилася.

— Та пішла ти до біса, – махнула Марцелла і розгорнулася геть, — Ненавиджу вас обох, – звернулася вона і до капітана, що тільки но підійшов.

Обличчя Кейлін спотворилося жалістю. Вона боролася з бажанням зупинити принцесу, або піти за нею. Замість неї, Хеміш підірвався з місця, і майже в стрибку пішов туди, де за деревами зник силует дочки Естер.

— Я не можу звинувачувати її, – прошепотіла Кейлін, коли рука Гласена ніжно лягла на її плечі.

Відьмак виявився поруч блискавично близько. Він ніжно погладжував великим пальцем оголену шкіру дівчини. Там, де його рука торкалася її Кейлін відчувала приємний жар.

— Не можеш, – погодився відьмак, — Але ти не заслуговуєш до себе такого звернення.

Ребіндер обернулася, щоб подивитися воїну прямо в очі. Він зустрів її погляд суворим виразом обличчя, але дівчина знала, що за ним ховається занепокоєння. Вона буквально відчувала, як у повітрі ширяло хвилювання і смута.

— Ти не можеш захистити мене від усього, – наче прочитавши думки капітана, сказала невідьма.

Гласен напружився, але не відвів погляду. Він продовжив дивитись на співрозмовницю синьо-чорними очима. Німе питання повисло в повітрі, і тоді Кейлін додала:

— Вона нітрохи не образила мене, я розумію – складно прийняти те, що обидва твої батьки є не тим, ким тобі хотілося б. Але...

— Але? – перепитав Гласен, сподіваючись, що нитка їхньої розмови не обірветься.

— Але що, якщо я помиляюсь? – невідьма прочистила горло і покосилася на ельфа та його принцесу, які явно нагострили вуха і уважно слухали, — Що, якщо видіння не справжнє, і це просто гра моєї перенапруженої свідомості?

Капітан насупився.

— Якби це було так, я відчув би, капітан знову звів брови разом і подивився кудись у далечінь, — Я впевнений, що Естер жива, і цілком зрозуміло, що вона хоче забрати Завіт.

— Бо там написано, як зняти прокляття? – висунула здогад дівчина.

Гласен швидко перевів на неї погляд, здавалося, він щось помітив на її блідому обличчі. На мить його погляд зупинився на її губах. Кейлін була готова присягнути, що в очах Данкана промайнуло бажання. Але незабаром він так само швидко обріс крижаною маскою, як і робив це раніше.

— Бо там написана правда, Кейлін. Правда, про всі події, які колись відбувалися у Лісгарді.

Капітан стиснув кулаки.Чоловік перевів погляд на ельфів, що сиділи під деревом. Ті, старанно вдавали, що занадто зайняті, щоб підслуховувати. Марцелла і Хеміш досі не повернулися. Тільки Богиня знала, що вони там роблять.

Наступної миті Гласен доторкнувся до зап'ястя Кейлін, ніжно обхопивши його в свою долоню. Дівчині здалося, що він зараз витягне її на землю, але натомість вони перемістилися за кілька миль від колишнього місця. Тепер вони стояли посеред квіткового поля. Прекрасний аромат витав у повітрі, ніби хтось розпорошив чарівні парфуми. Кейлін не змогла відмовити собі в задоволенні вдихнути повні груди повітря. Гласен не відривав від неї погляду, він виглядав так, наче наважується на щось. На що – дівчина з'ясувати не змогла. Поки що чергова дивна підозра не закралася в глибині її свідомості, вона сказала:

— Потрібно сховати Завіт.

Капітан мовчки продовжив дивитись на неї, не розуміючи, нахиливши голову.

Ребіндер зняла з плеча сумку, в якій лежала курна книга.

— Ти казав, що не можеш торкнутися його, поки ми в Лісгарді? – м'яко перепитала дівчина, — Зараз можеш, коли я винесла його для тебе?

Гласен довго дивився то на неї, то на протягнуту книгу, перш ніж доторкнутися пальцями до потертої обкладинки. Нічого не трапилося. Книга не заволала гидким голосом, плоть капітана не залишилася пригорілою на Завіті, та й сам Гласен не виглядав наляканим чи розгубленим.

— Я не знаю, чи можемо ми довіряти Марцеллі, – зізналася невідьма, — Особливо після того, що сказала Естер.

— І що ж ти пропонуєш? – стоячи в квітковому полі по коліна, спитав відьмак.

— Ти міг би замаскувати його під якийсь інший предмет? Мені здавалося, – дівчина почала витягувати спогади з пам'яті, — що є таке заклинання, яке дозволяє сховати предмет усередині будь-якої речі…

Капітан мовчав. Він зацікавлено дивився на те, як бігає темний погляд дівчини, що стоїть перед ним, як її розпатлане і до жахів прекрасне волосся, розвивається на вітрі. Він запам'ятовував кожну деталь, кожну маленьку частинку Кейлін. Наче її не можна було забувати, не можна було розлучатися з образом невідьми ні на секунду.

— Твій меч! – вигукнула дівчина, що вивело Гласена з виру роздумів, — Сховаємо його в твій меч, адже ти... – вона зам'ялася, — Ти ж не проти?

Данкан завмер, як тільки карі очі дівчини глянули на нього. Вона підняла погляд, настільки несміливо, але в той же час і небезпечно, що капітан подумав було, що зараз же впаде на коліна. Він віддав би все, аби цей погляд завжди переслідував його, завжди був у його снах, виводив із найжахливіших кошмарів.

— Звичайно, – не видаючи наростаючого хвилювання сказав чоловік.

Кейлін трохи посміхнулася. Її м'які губи намалювали акуратну лінію посмішки, посмішки, здатної зайняти всі думки суворого воїна.

— Чудово, – дівчина опустила погляд і сіла у траву.

Квіти росли настільки високо, що повністю приховували дівчину своїми стеблами.

Гласен, не бажаючи залишатися осторонь, теж сів навпроти. Рослини колихалися на вітрі, іноді лоскотаючи його щоки, що змушувало капітана хотіти спалити їх. Але він не міг. Не міг, бачачи, яке задоволення ці дивні квіти приносять Кейлін.

— Я не пам'ятаю руну, – невідьма покрутила в руках Завіт, його пошарпаний корінець тут же впав на дівчачі спідниці, — але пригадую заклинання.

— Може я зможу, – Гласен дивився на стародавню книгу, — згадати її.

Було б непогано…

— Зараз, я тільки, – дівчина заплющила очі, складно було дістати з пам'яті заклинання, одного разу побачене в старих книгах, — Абсондере... – невпевнено промовила невідьма.

Гласен схилив голову на бік. В голові він обмірковував яку руну можна було застосувати до цього виду закляття. Кожна руна мала свою силу, вона так само належала до певної групи. Для всіх заклинань, що мали справу з вогнем, – руна Ігніс. Для тих, хто закликав воду – Аква. Руни землі – Тера, повітря – Аїр. Улюбленою руною Гласена була Ві – руна сили та руйнування. Її креслили тоді, коли треба було щось зламати, або під час бою. Однак, були руни, що відносяться і до мирних чарів, такі як Пакс, Віра, або Менс. Руна, яка працювала з заклинаннями, що відпирають – Аперта.

Ну а знак, який би підійшов саме зараз називався – Келар.

Відьмак, мов неохоче, дістав меч із-за спини. Він поклав знаряддя поруч із Завітом, так що синій камінь в ефесі блищав на сонці. Чоловік кинув короткий погляд на Кейлін, потім витягнув уперед два пальці і поволі накреслив у повітрі знак.

— Абсондер, – сказав він, так впевнено, ніби робив це не вперше.

Пара вичікувально затримала подих. Секунду нічого не відбувалося, але потім із різким хлопком Завіт зник. Спершу Кейлін сильно злякалася, може, щось пішло не так, може вони втратили священну спадщину назавжди. Але потім почувся знайомий писк:

" — Знову це дівчисько щось задумує, – кричала книга, але цього разу її голос здавався приглушеним."

І це дівчисько полегшено видихнуло.

— Начебто, – почала вона, — вийшло?

— Звичайно вийшло, – відразу ж відповів капітан, — я найкращий відьмак, якого ти колись зустрічала.

Дівчина придушила смішок.

На мить їм стало так спокійно, так добре. Щойно їхні погляди зустрілися, решта світу наче завмерла. Перестали існувати проблеми, закляття само собою зникло, Ансгар і всі його прибічники просто стерлися в порошок. Залишився лише шум трави, легкий вітерець і тепле сонячне проміння. Залишилася Кейлін, яка вперше за десять років не почувалася самотньою. Залишився Гласен, який нарешті почав відчувати щось, крім болю та ненависті. Залишилися спадкоємці Верховних Відьом, які вперше повірили одне в одного. Залишився відьмак, лишилася дівчина. Вони залишилися одне в одного. І здавалося, навіть якщо весь цей чортовий світ перетвориться на попіл – вони залишаться, вони завжди будуть знаходити один одного, знову і знову проходити через всі ці труднощі, і зрештою – вони залишаться.

***

Кейлін Ребіндер мирно спала під зоряним небом. Її сон не міг потурбувати навіть найсильніший ураган, настільки її виснажене тіло вимагало спокою. Поруч тихенько сопів Брю. Ельф ледве утримався від того, щоб не запропонувати побудувати для своєї принцеси маленький намет із соснових гілок. Ірме ж, принцеса Дулліадора, яка покинула батьківський будинок, нерухомо дрімала спершись на стовбур білого дерева. Марцелла і Хеміш, повернувшись після недавньої сварки з відьмою та капітаном, влаштувалися на протилежному кінці галявини. Вони накрилися одним плащем на двох, що не здавалося б таким дивним, якби не ставлення Марцелли до мисливця.

І лише Гласен не спав. Він дивився на сплячу дівчину, на сплячу Кейлін, на його останню надію, на його порятунок.

— Я не хороша людина, Кейлін, – присівши навпочіпки поруч з нею, сказав він, — І ніколи нею не був. Але ти… – він ніжно, надто ніжно, провів пальцем по її щоці, прибираючи темні пасми волосся. Наче її шкіра була з порцеляни і будь-який необережний рух міг розбити її, — Ти змусила мене повірити в те, що моя душа не залишилася просочена ненавистю. Я відчуваю радість кожного разу, коли ти посміхаєшся. Мені потрібний твій сміх, твій погляд. Він став моїм повітрям, Кейлін. Коли ти поруч, я ніби розумію, що ти – справжня протиотрута від мого прокляття.

Їм так багато треба було пройти, стільки зробити. Але зараз, зараз Гласен вставав на ноги з твердою впевненістю, що він побачить Кейлін ще дуже не скоро. Він зробить їй боляче, перш ніж вона встигне зрозуміти це. Гласен Данкан не хороша людина, і ніколи не був.Таким як він – немає довіри…

***

— Хеміш, – дівчина трясла мисливця за плече, – Хеміше, прокинься!

Рудоволосий невдоволено щось промимрив, потім перекинувся на другий бік і знову заснув.

— Та встань ти! – не витримала Кейлін і вдарила його по щоці.

Барнетт підскочив. Перш ніж він встиг би зрозуміти, що відбувається, перед його поглядом здалося схвильоване обличчя лісової злодійки.

— Що трапилося, чорт забирай? – Марцелла теж прокинулася, і тепер кривилася від променів сонця.

Кейлін заправила розпатлане волосся за вуха.

— Гласен зник, – майже прошепотіла вона.

— Зник? – обізвався Брю, тепер ельф уважно слухав невідьму.

— Його ніде немає, я ... – Кейлін відсахнулася назад, і ледь не впала, — Я прокинулася кілька годин тому.

Ірме, яка тепер теж не спала, стала назустріч новоспеченій попутниці. Ельфійка обережно обхопила дівчину за плечі.

— А ти шукала його?

— Шукала, – закивала головою Ребіндер, — Я обійшла ліс в окрузі і нічого, він би не покинув нас не попередивши. Якщо з ним щось трапилося… – вона приклала долоню до серця.

Ірме обійшла Ребіндер і тепер дивилася в її злякані очі.

— Заспокойся, – підняла брови принцеса, — Адже він відьмак, зможе за себе постояти. Нічого з ним не сталося.

— Так, – сказав Хеміш, — тільки якщо він сам не пішов.

Повисло незручне мовчання. Це здавалося нереальним. Що б Гласен зрадив їх, хіба таке можливо? Він присягнув Кейлін, між ними була угода. Проте…

Кейлін прокручувала в голові сотні «за» та «проти». Потім, схопившись за голову і істерично зареготавши, вона опустилася на коліна.

Дівчина стискала волосся на голові сильніше і сильніше, доки не відчула біль. Четверо супутників невпевнено втупилися в неї, наче розум спадкоємиці Гелли остаточно з глузду з'їхав. Пазли в жіночій голові зі клацанням складалися.

— Завіт, – крізь сміх сказала вона, — Я віддала йому Завіт Верховного Ковена...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.