Частина 6

— Прокидайся, – і знову в кімнату Кейлін безцеремонно вламуються.

Капітан, цього разу не одягнений ні в які зі своїх обладунків, стояв посеред кімнати, перегороджуючи шлях сонячним променям. Він загороджував вікно своєю широкою спиною і тінь від його постаті спадала на Кейлін.

— Так як через тебе в мене більше немає важливих справ, – він схрестив руки і дивився на дівчину, яка лежала в ліжку, — Я стану докучати тобі сьогодні, – чоловік сказав це дуже роздратовано, майже прошипів.

— Іди, капітане, – буркнула Кейлін, — Мені не потрібна нянька.

Капітан здивовано скинув брови. Здається, дівчина зрозуміла, що збовтнула зайвого, тому що його кулаки напружено стиснулися.

— Навіть якщо я мав намір відвести тебе до міста?

***

Перед відьмою та капітаном відчинили головні ворота. Кейлін буквально пурхала від радості, але всім своїм виглядом показувала, що легка прогулянка по околицях – лише миттєва мить нічого для неї не значуща. Перед самим виходом Гласен сунув їй у руки сірий плащ, скромніший за той, який дав їй вперше. Він і сам натягнув схожий, не під стать своєму статусу. Капюшон приховував його виразні риси обличчя, майже занурюючи обличчя в тінь. Однак, Кейлін здивувалася: як просто її відпустили в місто, нехай і з найкращим воїном короля, адже для цих людей вона все ще залишалася небезпечною «відьмою». Невже ніхто не подбає про те, щоб магією дівчина не скористалася?

Сенешаль короля криво усміхнувся, випускаючи пару на вулицю, ворота за ними тут же з гуркотом зачинилися.

— Думаю, у нас є час до вечора, – простяг капітан невдоволено оглядаючись за спину, він здригнувся і прискорив крок.

Кейлін ні на секунду не розслаблялася поряд із військовим. Вона воліла так само виглядати можливі шляхи відступу. Якщо їй не вдасться бігти одразу, що було б вкрай необачним, вона змогла б сховатися в одному з підвалів міста. Напевно, тоді Гласен наказав би прочесати кожен куточок, кожен заклад столиці, та й жителі самі здали б непрохану гостю королівським псам. Але дивлячись на те, як поруч крокував височенний солдат – їй ставало не по собі від однієї тільки думки битися з ним. Він запросто задушить її, настільки крихкою вона здавалася поруч. І все-таки, Кейлін не допускала думки про те, що цей громила захищає її.

З-за сірого полотна неба ледве проглядали сонячні промені. Це було справжнім приводом для радості, і Кейлін розпливлася в посмішці. Гласен глянув на неї, потім теж подивився на небо, намагаючись роздивитися те, що так потішило полонянку. Його капюшон трохи спав і тепер кінчик носа пестив холодний вітер.

Вони спустилися сходами, подолали кам'яний міст, покритий мохом, і нарешті опинилися в самому центрі міста. По вулицях знову бігали люди, які настільки занурилися в турботах, що навіть не помічали один одного. Але капітан ще більше прискорив крок, озираючись на всі боки. Його погляд кидався з боку в бік, як у яструба в період полювання. Кейлін ледве встигала за його широкими кроками, вона майже бігла.

Зрештою, її ледь не збив кінь, якби капітан Данкан вчасно не обсмикнув супутницю. Чоловік щось крикнув услід, але дівчина вже не слухала його, мабуть, це були якісь лайки. Тоді він обернувся і в'їдливо висловився про її неуважність, та й тоді вона ніяк не відреагувала. Кейлін дивилася тільки на яскраві вивіски та намети – вдалині стояв ярмарок.

Їй раптово захотілося побачити всі товари, що були на прилавках. Спробувати усі смаколики, які торговці приготували для продажу. Доторкнутися до всіх прикрас, виставлених з надією заробити гріш. За всі десять років прокляття, ярмарки у столиці влаштовували лише тричі. І подумати тільки, сьогодні був один із таких днів! Кейлін рушила у напрямі свята, на що капітан одразу ж відреагував.

— Ми не підемо туди, – різко сказав він і спробував схопити Кейлін за руку, але вона вчасно відсмикнула її.

Сама думка про те, що він хватає її на людях, наставляючи як примхливу дівчинку – каламутила дівчину. Вона не належала нікому, більше того – все тут належало їй. Лісгардом правила її бабуся, а значить і вона мала більш значну роль у королівстві, ніж будь-який мешканець, що проходив повз. Ніхто навіть не знав, що це за дівчина, чиї темні кучері так вибивалися через сіру тканину мантії.

— Чому? – як ображена дитина промимрила вона.

— Тому що я супроводжую тебе, – чоловік насупився, — і тому, що я відповідаю за твою безпеку. А на ярмарку не безпечно, – він стиснув губи.

Кейлін була готова присягнутися, зараз він був похмурий і ймовірно вважав за краще б спопелити її суворим поглядом.

Дівчина хотіла заперечити, але подумавши про те, що у великому скупченні людей їй справді може загрожувати небезпека – передумала. Якщо не вбити, то пограбувати її можуть, чим сама дівчина не раз користувалася, коли промишляла крадіжкою. У великій юрбі зрізати у жінки сумочку, або у величезного чоловіка гаманець – справа найпростіша. У такі дні безліч злодюжок пасеться на головних площах у пошуках видобутку. Вона поворухнула пальцями, згадуючи відточений рух. Сповзнути б у кишеню капітана і перевірити його прудкість. Вона тут же відмахнулася від цієї ідеї. Кейлін намагалася взагалі не думати про свого супутника, який так і нормально не заговорив з нею, не рахуючи закидів про її неуважність або суперечок з приводу їхнього маршруту. Від учорашньої зговірливості не залишилося й сліду. Кейлін думала, чи шкодує він, що взагалі розмовляв із нею? Можливо, є щось, про що він не повинен був говорити. І схоже, що він був злий через своє усунення від справ, явно значущих щось для нього.

«Від справ, важливіших, ніж ти…»

Вони повернули в інший бік. Кейлін нарешті вдалося відволікти себе, і вона почала кидатися від вітрин до вітрин. Капітан тільки краєм ока поглядав за її рухами, а сам дивився перед собою щось шукаючи. Нарешті дівчина прилипла до одного зі скла, табличка на дверях говорила: «зачинено». Але на вітрині, як і раніше, був виставлений товар і вабив покупців майстерно викладеними прикрасами. Камені різних кольорів блищали і переливалися всілякими відтінками, навіть без сонячного кольору вони були чудові. Один із них – зелений смарагд, дуже нагадував камінь, вставлений у корону Гелли. Зараз вона мабуть зберігалася в могилі, якщо взагалі її не вдалося витягти з тої жахливої пожежі якомусь злодюжці. Кейлін жодного разу не повернулася на могилу Верховних Відьом, навіть обручку вона все ще носила при собі. При неприємному спогаді посмішка сповзла з жіночого обличчя і її пальці напружено здригнулися. Вона все ще була надто напружена.

— Кейлін, давай йти далі, – роздратовано прогарчав Гласен, поки дівчина намагалася повернутися в реальність, і не дочекавшись її відповіді, воїн пішов уперед.

Кейлін роздратовано обернулася на нього і неохоче відірвалася від споглядання дорогоцінного каміння. Вона кинула щонайменше десять прокльонів у спину сірого плаща, перш ніж нарешті заспокоїтися.

— Як дивно, – подумала вона, — Лісгард буквально потопає в коштовностях, але ніхто не хоче вести торги з нашим королівством, – згадала вона про прокляття, — Скільки душ можна було б врятувати, продавши непотрібне намисто або золотий ланцюжок?

Сусідні магічні королівства буквально викреслили Лісгард зі своїх мап. Багато хто припинив всі ділові відносини з ним: кораблі перестали постачати рибу в обмін на перли, купці воліли об'їжджати кордони Лісгарда за кілька верст, шовк, та інші дорогі тканини втратили свою вартість. Натомість зросли ціни на продукти дефіциту: цілющі трави, пшениця, сорти рослин. Чарівний народ, тим більше, ніколи не з'являвся тут. Не після того, що сталося десять років тому.

Якщо в когось у будинку росли живі квіти – ця людина була не просто багата, але й неймовірно щаслива. Раз прокляття не змогло погубити його рослини - воно оминало й його будинок. Проте, застати хоч один живий пелюсток було настільки рідкістю, якби шукати голку в чотирьох стогах сіна.

Знайома вулиця вивела Кейлін та Гласена до театру. Той стояв, височіючи і лякаючи перехожих своєю величчю та похмурістю. Здавалося, скульптури міцно прикріплені до фасаду, увібрали магію минулих часів і тепер спостерігали за жителями Ф'єра. Жителі обходили «Умбра-Фабула» стороною, не лише через похмурі історії та чутки, а й через плачевний стан споруди.

Кейлін захотілося зазирнути і сюди, торкнутися старовинного каменю, але капітан відсмикнув її і цього разу. Він дуже поспішав кудись не відводячи погляду від горизонту. Тоді супутниця не витримала, і різко вставши сказала:

— Усе! – буркнула вона і завмерла, ніби її ноги приросли до підлоги, — Адже ти не просто вивів мене розвіятися, – здогадалася вона, — Ти цілеспрямовано йдеш кудись.

Капітан завмер, спочатку продовжуючи дивитися вперед, а потім звузивши очі і повернувшись у бік розмовляючої.

— Викладай, капітане, – схрестивши руки наказала Кейлін, — Здається, король усунув тебе від твоїх супер-важливих обов'язків, – пазл у жіночій голові нарешті почав складатися, — Але ти не поспішаєш скласти руки, – зауважила вона.

Гласен похмурнів, а можливо дівчина викликала нову хвилю його гніву.

— Все ти знаєш, – чоловічі губи склалися в хитрій усмішці, але нічого доброго вона не обіцяла, — Мені дійсно потрібно щось проконтролювати, – він знову повернувся в той бік, за яким стежив, — А потім ми навідаємося на ярмарок.

Дівчина примружила очі і здивовано підняла брову. Прогулянка з нею була лише приводом, щоб капітан міг і далі робити свої справи і контролювати кожен крок своїх підлеглих. І все-таки, Кейлін не давало спокою, що такого важливого може хотіти Данкан? Він же не просто так ризикує, та й до того ж, король усунув свого чи не найвірнішого пса через якусь відьму? У королівстві явно творилися речі страшніші за прокляття.

— Та здався мені цей ярмарок! – вигукнула вона, так що перехожі злякано обернулися на них, — Викладай, – вона приголомшено видихнула, коли капітан схопив її за комір і притиснув до стіни, пірнувши в один з провулків. Він все ще тримав її біля стіни, поки Кейлін намагалася перепочити.

Опиратися не було жодних сил, хватка була надто міцна.

— І ти надумав шпигувати? – здогадалася Кейлін, — У тебе в підпорядкуванні цілий гарнізон солдатів. Чому ти просто не накажеш їм доповісти про все? – вона почала говорити пошепки, бо Гласен усе ще озирався за спину, на те місце, де вони стояли зовсім недавно.

— Не все так просто, – він закопався рукою у волосся, від чого капюшон трохи спав.

Раптом Кейлін помітила солдатів, що занадто швидко йшли в їх бік. Вона нічого не сказала, лише злякано подивилася в їхній бік. Гласен здогадався без її попередження. Він розкрив свій плащ і загорнув у нього Кейлін ще більше притиснувши до стіни. Вийшло так, що дівчина виявилася майже в його обіймах, довгий плащ дозволяв укутатися одному, але вдвох це було важче. Вона все ще судорожно дивилася на військових, ті тримали в руках мечі і озиралися на всі боки шукаючи когось. Можливо їх. Кейлін пронизала думка, наскільки беззаконним є те, у що її вв'язав капітан. До списку її «гріхів» додатимуться ще шпигунство, розкриття королівських таємниць та сприяння злочинцеві. А виною всьому, хто міг би подумати – вірний пес правителя.

Кейлін незграбно повернулася і вперлася поглядом у груди капітана. Той все ще тримав її і під плащем не ворушившись. Вона не ризикнула підняти голову, щоб подивитися які емоції прикрашають обличчя її охоронця. Ймовірно – роздратування. Дівчина міцно замружилася, почувши кроки, що топають по гравію. Солдати пройшли надто близько до них, і вона вже приготувалася до викриття.

" - Потрібно дихати, - подумала вона, - Просто дихай."

І вона вдихнула. М'який запах хвої впереміш із залізом вдарив у ніс. Дівчина почервоніла, відчуваючи, що це запах чоловіка, що стоїть перед нею. Богиня, вони були так близько і не боролися – дивно... Незабаром Кейлін почула аромат вчорашнього вина, ймовірно капітан все ще відходив від похмілля, хоча намагався не показувати це. Ребіндер намагалася не думати про тепло тіла, що притискалося до неї.

— Я вважаю… – почала дівчина незручно усуваючись, — небезпека минула, – вона так і не наважилася зазирнути в обличчя чоловіка, вважаючи це недоречним.

Гласен ще якийсь час стояв не дозволяючи Кейлін виплутатися, а потім його наче струмом вдарило. Від відсахнувся, на секунду в його очах промайнуло здивування, але потім він знову надів маску байдужості. Кейлін простежила за кожним його жестом, але постаралася не надавати цьому значення. Вона не глянула на капітана, коли обережно висунула голову з-за кута будинку, за яким вони ховалися.

" — Подумати тільки, – дівчина звела брови, — Двоє солдатів пройшли за кілька сантиметрів від нас і навіть не звернули уваги. Адже вони щось так пильно виглядали, – напевно параноя всередині дівчини говорила, що їх обов'язково повинні були помітити, дізнатися капітана солдати повинні були так точно."

Вона обернулася назад, капітан Данкан все ще стояв там, як тінь, зливаючись із вологою стіною будинку. Він ніби чекав, що першою заговорить його супутниця, але та наполегливо мовчала.

— Твоя постать приверне увагу, – сказала вона відмірявши, — Шпигун з тебе ніякий, – точно не в місті набитим солдатами, які знаходилися в його підпорядкуванні і знали свого головнокомандувача в обличчя. На відміну від Кейлін, яка десять років прикидалася міською тінню.

Гласен пирхнув і роздратовано схрестив руки. Цей жест уже став звичним.

Кейлін стала думати, адже час і тимчасова спантеличеність капітана це дозволяла. З одного боку: їй дуже не хотілося вплутуватися в те, що для неї явно було під забороною. Але вона також розуміла, що без неї, без прикриття та виправдання, капітан не поткнеться робити те, що він запланував. Кейлін усміхнулася сама собі, ось у чому полягала її корисність – в алібі. З іншого боку: вона могла дізнатися про щось дуже важливе. Потім вона завмерла і притулилася до холодного каменю спиною.

" — Хіба він так просто допустить мене до знань, які не призначаються для моїх вух? – дівчина заплющила очі. Ні, звичайно, він же вірний королю, а вона – не більше ніж його новий головний біль."

Кейлін ще раз глянула на капітана через плече. Вона розплющила очі усвідомивши, що весь цей час він свердлив її поглядом, спершись плечем на стіну.

— Що? – нарешті шикнула дівчина.

— Смішно спостерігати, як твій маленький мозок намагається думати, – він ступив їй на зустріч і Кейлін приготувалася втекти, — Але я спрощу тобі завдання, – чоловік знову виявився поруч з нею. Він потягнувся рукою щоб схопити дівчину за підборіддя, але ледь доторкнувшись до неї відсмикнув долоню.

Кейлін підібгала губи.

— А якщо я втечу? – Капітан чекав цього, тому і не смикнувся, — Тоді король покарає тебе, правда? Він же весь цей час карає тебе, як пса, що провинився! – вона сказала це перш, ніж встигла подумати про наслідки.

Згадуючи про несподівану травму плеча капітана, та його усунення від обов'язків, вона постаралася скласти головоломку. Дівчина лише припустила, але й подумати не могла, що потрапить у ціль. Чоловіча долоня вже зімкнулась навколо її шиї. Капітан Данкан придавив її голову в кам'яну стіну, від чого Кейлін відчула біль у потилиці.

— Суваючи свій ніс у справи, що тебе не стосуються, ти ризикуєш нарватися на наслідки, – він притиснув її ще сильніше, від чого дівчина відчула як у неї на шиї сіпається вена. У темних очах капітана блиснув гнів і Ребіндер згадала, що він зовсім не її друг, зовсім не той, з ким вона могла б жартувати і задирати безперервно. 

Капітан Данкан точно не терпітиме цього, тим більше від відьми. Кейлін зібрала всі сили, що мала. Вона відчайдушно обхопила руками чоловіче зап'ястя. У погляді Гласена майнуло щось схоже на страх, але потім так швидко це щось зникло. Хватка трохи ослабла.

Подумки, спадкоємиця Гелли вже готувалася завдавати удару. Але вона вчасно відсмикнула себе, не можна було битися з Гласеном, не за таких умов. Може, їй вдасться щось винюхати, щось підслухати. Тоді вона зможе вилучити з цього користь для спасіння.

— До... Добре... – прохрипіла дівчина, вона ніби зменшувалася під поглядом чоловіка, — Я піду з тобою, тільки відпусти, – судомно спробувавши ковтнути повітря, вона не очікувала що капітан в ту ж мить відпустить її.

Кейлін майже впала на підлогу, все ще притискаючись спиною до стіни. Він явно не був їй ні другом, ні тим, за допомогою якого вона зможе втекти. Це було справжнє обличчя Гласена, обличчя, здатне вбивати без роздумів. Які чутки ходили про нього королівством? Говорили, ніби чорна ворона короля здатна вбити двадцять людей за пару секунд. Говорили, що у його жорстокості йому немає рівних. Говорили, що він чудовий коханець, але жінки бояться його. Кейлін чула досить багато. Здебільшого вона підслуховувала у тавернах це спеціально. Щоразу, вирушаючи на крадіжки, вона ризикувала рано чи пізно потрапити до одного з солдатів. І що, якщо коли колись цим солдатом виявиться Данкан? Ну ось – вона у нього в руках. І чи сильно їй допомогли її «пізнання»? Вона навіть не намагалася обеззброїти капітана, а без зброї в руках, нападати на нього було б самогубством.

" - Я просто була не готова до цього, - дівчина твердила це у своєму мозку як мантру, - Якби я була підготовлена ​​і при зброї - все було б інакше."

Невідьма потерла шию там, де її утримувала сталева хватка.

— Ідемо, – наказав капітан і виринув з їхнього сховища, перш ніж супутниця встигла заперечити.

Вулиця за вулицею він повертав по закутках, дорогу він знав чудово. Мабуть, здогадався куди йдуть солдати, що пройшли повз них недавно. Весь цей шлях Кейлін судомно прямувала за ним, сподіваючись зачепитися за хоч щось, аби більше не грати в цю брудну гру.

Гласен зупинився і Кейлін мало не врізалася йому в спину. Коли вона озирнулася на всі боки: вулиця нічим не відрізнялася від тих, якими вони йшли весь цей час. Дівчина спробувала визирнути з-за широкої спини капітана, щоб побачити причину їхньої раптової зупинки. Чоловік відразу виставив уперед руку, даючи знак залишатися на місці.

— Ми не можемо йти далі, – пояснив він, — Там двоє вартових, вони мене впізнають.

Навіть якби капітан оглушив їх, ці двоє встигли навести шуму і шпигунів помітили б.

— Чорт… – вилаявся він повертаючись назад і спираючи голову на стіну будинку.

Кейлін все ще продовжила дивитися у бік чоловіків у синій формі. Тільки зараз вона зрозуміла, наскільки їй неприємний цей колір. У ті єдині рази, коли Гласен з'являвся перед нею в чорному, або в будь-якому іншому одязі, крім військової форми - вона готова була благати його не одягати нічого іншого.

— Як твоя шия? – несподівано спитав він серйозно дивлячись на дівчину.

Та відірвалася від споглядання ненависної форми, та здивовано повернула на нього голову.

— Нормально, – процідила вона, — Наступного разу я вдарю тебе прямо між ніг, – полонянка кинула загрозу звузивши очі, але капітан навіть не смикнувся.

Воїн продовжив дивитися на неї бурштиновими очима, вишукуючи: лукавить вона, або ж каже серйозно. Нарешті чоловік підібгав губи і кивнув.

Невідьма знову перевела погляд на чоловіків і постукала пальцями по губах.

— Я знаю як їх відволікти, – нарешті сказала вона і перш ніж капітан встиг заперечити, кинула йому в руки свій плащ і вийшла прямо до солдатів.

Забувши всі пристойності, що раніше допомагали їй зберігати тверезу голову, вона неквапливо наближалася до військових у синій формі. Кейлін постаралася зробити максимально змучений та розгублений вигляд. Вона розплющила очі і надула губи, підібгала руки до грудей, і треба визнати, з її очей ринули награні сльози.

— О… – розгублено простягла вона майже підійшовши до караульних, ті насторожилися, але мечів піднімати не стали, — Здається я заблукала, – почала вона озираючись на всі боки. Кейлін помітила бліде обличчя капітана і поспішила перевести погляд, — Високоповажні панове, чи не підкажете ви дорогу дамі, що заблукала? - вона награно заляпала віями.

Двоє переглянулись і скривили губи. Кейлін завмерла в очікуванні, поки нарешті один із них не сказав:

— Іди шукай собі клієнтів в іншому місці, повія, – він гидливо махнув долонею кудись у бік площі.

Щоки Кейлін спалахнули, і вона ображено відступила назад.

— Як ти мене назвав? – дівчина забула про всяке маскування і тепер розгнівано стискала і розтискала кулаки.

— Провалюй, – промовив другий.

" — Чоловіки огидні, – подумала Кейлін, перш ніж вираз її обличчя став спокійним."

Вона вдала ніби збирається заплакати і відвернулася, насправді готуючись до удару. Різкий поворот, при якому її рука оглушила одного з вартових ударом у скроню. Він відсахнувся назад і впав. Перш ніж другий встиг би щось зробити, Кейлін підскочила до нього і вдарила долонями по вухах. Вона дезорієнтувала його і штовхнула ногою у живіт. Той з гуркотом ударився об стіну (через випадковість він не полетів у двері, що неодмінно привернуло б увагу людей за нею) і сів на підлогу, він все ще був у свідомості.

— Не соромно? – запитала вона підходячи до нього ззаду, поки солдат вставав на четвереньки, — Двох амбалів поклала тендітна дівчина, – вона обхопила його рукою ззаду затиснувши голову між ліктем і передпліччям. Обмеживши доступ до кисню вона позбавила свідомості і другого вартового.

Кейлін хитаючись встала і подивилася на результати своїх зусиль.

— І це був твій план? – Капітан вийшов з-за кута і швидким кроком попрямував до лежачих на підлозі.

Він намацав їх пульс і через деякий час уклав:

— Живі, – чоловік оглянув Кейлін знизу вгору, наче шукаючи на ній можливі пошкодження. Потім, переконавшись, що з нею все гаразд, чоловік опустив погляд і піднявся, — Може мені справді варто тебе боятися.

— Не називай мене хвойдою, і я подумаю, – Кейлін обхопила плечі, їй було абсолютно не смішно.

Насправді дівчину бив легкий озноб, вона не очікувала, що після стількох місяців проведених цілителем, знову почне калечити людей.

— Вони це заслужили, – сказав Гласен, не дивлячись на супутницю.

Він відтягнув тіла від дверей та вікон, поклавши їх одне на одного.

— Що мені робити? – поцікавилася дівчина, коли Гласен притулився до одного з вікон і почав слухати.

Він кивнув на місце поруч із собою, між двома віконними рамами. Кейлін негайно пішла туди, намагаючись не потрапляти у відбиток скла. На її жах, місця виявилося настільки мало, що вони з капітаном знову стояли, притулившись впритул один до одного. Дівчина заплющила очі – остання така поза привела не до найкращих наслідків.

Кейлін заплющила очі і знову постаралася дихати. Вона навіть забула, що повинна хоч трохи вслухатися в розмову всередині будинку, стукіт її серця заглушував навіть власні думки.

" — Давай же ... Своєю панікою ти все зіпсуєш, – вона почала дихати ще голосніше, тепер кожен вдих відливався важким печінням і тиском у грудній клітці, — Богиня... – живіт почали скручувати спазми і Кейлін зрозуміла, що втрачає свідомість."

Тиша в якій вони стояли, притулившись до вікна, була надто насідаючою, вона занадто тиснула на Кейлін. Раптом Гласен відсмикнувся від стіни і почав вивчати дівчину, що стояла поруч. Вона знехотя розплющила око і подивилася на капітана. Усвідомивши наскільки дивно виглядає зараз, Кейлін ще сильніше притулилася до холодної стіни.

— Я почув усе, – прошепотів капітан, хоча це більше було схоже на тихий грім, — Пора йти.

Скільки вони там простояли? Кейлін здалося не більше п'яти хвилин, але насправді пройшло набагато більше. Невідьма припустила, що всередині будинку проходили збори, на які, зрозуміло, капітана не покликали. Тому він вирішив прийти сюди особисто, але залишити це в таємниці.

Солдати скоро б прокинулися і збори добігали кінця – настав час йти.

Капітан неквапливо рушив уперед і незабаром досяг безпечної відстані. Кейлін не поспішала слідувати за ним, вона лише спостерігала за плащем, що розвивається на вітрі, її ноги все ще не стояли на землі твердо. Сили все ж таки повернулися і дівчина зробила крок. Раптом щось промайнуло в її голові. Якщо вона не слухала про що говорили присутні – може хоча б впізнає когось із них?

Кейлін завмерла, перш ніж повернутись і подивитися всередину через шибку. Вона прослизнула поглядом по присутніх - нічого, що зацікавило б її. Похмурі обличчя військових, когось «прикрашали» жахливі шрами, у когось борода була довша, ніж жіноче волосся. Вони сиділи навколо столу, на якому були викладені дерев'яні фігурки. Кейлін вже зібралася йти, як раптом її погляд упіймав один із чоловіків. Він схопився з місця і вказав пальцем на шпигунку. Кейлін попалася.

Дівчина рвонула з місця що сили. Адреналін у її крові поширювався гранично швидко. Забігши за кут, вона схопила Гласена за плащ і потягла за собою, ледь розбираючи, що робить і куди їй бігти далі.

— Мене побачили! – тільки й крикнула вона, тоді на її зап'ясті встановилася залізна хватка і капітан швидко вибився вперед.

Він тяг її за собою, поки за їхніми спинами не почувся озлоблений крик військових. Найбільше дівчина боялася, що їх дізнаються. Звичайних перехожих, що випадково загубилися і набридли на таємні збори, можливо не шукатимуть. Але ось капітана королівської гвардії, ще й під руку з відьмою.

Кейлін задихалася, вона переставляла ноги, перестрибуючи через нерівну бруківку. Хватка на зап'ясті посилилася, що змушувало дівчину тікати з останніх сил. Ще трохи і її вирве прямо тут ...

" — Тільки не обертайся, тільки не ... – перед ними виник дерев'яний віз, Гласен відразу перестрибнув через неї, ніби це не коштувало йому ніякої праці. Кейлін із жахом стрибнула слідом. Цей хід дозволив їм трохи відірватися."

За спинами почулася лайка, солдати не збиралися відставати, але схоже, що їх стало вдвічі менше. Капітан не переставав тягнути за собою нещасну відьму.

Він долав вулицю за вулицею, здавалося не тікаючи, а заплутуючи переслідувачів. Треба визнати, що діяв він швидко і чітко, точно знаючи своє завдання – збити зі сліду.

— Ярмарок! – крикнула Кейлін, коли її осінило.

Змішатися з натовпом - чого так боявся капітан вранці. Нині вони мали розчинитися в натовпі, а ще краще – розділитися. Гласен так просто не відпустить полонянку, це можна було сказати тільки по міцних пальцях, що стискали її руку.

Кейлін зіщулилася згадуючи як ще недавно такі ж пута, тільки залізні, сковували її свободу.

— Нам потрібно в натовп, – вона ще раз крикнула витрачено останні залишки повітря в легенях. Капітан послухав її.

З вузької вулички вони пірнули прямо в натовп і розчинилися в ньому. Все, як вона передбачала. Незважаючи на те, що активна погоня припинилася, переслідування продовжувалося. Розгублені солдати позаду розпихали людей, намагаючись підстрибнути над їхніми головами, вони виглядали обидві сторони величезної алеї, наповненої людьми.

Починало темніти, але Гласен завзято тягнув супутницю вдалину за натовпом, поки вони не вийшли на освітлений ліхтарями фонтан. Нарешті Кейлін змогла перевести дух і безпечно обернутися. Солдати нишпорили по натовпу все ще сподіваючись знайти втікачів, ось тільки їх давно не було серед людей на алеї, вони стояли біля краю фонтану, так що бризки води потрапляли на їхнє обличчя та одяг.

Гласен все ще тримав Кейлін за зап'ястя, як і раніше стискаючи руку. Тоді дівчина, яка пильно стежила за солдатами, підняла руку і показала їм середній палець, після чого залилася сміхом. Вона не сміялася так щиро дуже давно, і цей сміх був викликаний її маленькою перемогою, було в ньому навіть щось зловісне. Капітан здивовано глянув на неї, і мабуть, тільки зараз помітивши, що його рука міцно стиснута на її зап'ясті, відпустив пальці.

— Давно це у тебе? – поцікавився чоловік. Кейлін все ще дивилася в натовп.

Тепер над ними зяяло темне небо, а їхні обличчя висвітлювало жовте світло ліхтаря. На чорних стовпах ліхтаря були прикріплені кошики з квітами, по п'ять на кожному. Нехай квіти були й не живі – це хоч трохи освіжало вулицю та давало мешканцям надію на краще. Кейлін знала, якби петунії рожевих та жовтих квітів у горщиках були справжніми – вулицю наповнював би чудовий аромат. Дівчина спробувала втягнути повітря нічого.

— Що саме? – вона ліниво повернула голову в бік чоловіка, все ще не наважуючись дивитися на нього.

— Твоя паніка, – вона завмерла, а Гласен наполегливо чекав на відповідь.

— Давно, – зізналася дівчина, але постаралася обійти цю тему, — Коли ми повернемося до замку? Я трохи змерзла.

Капітан не замислюючись стягнув із себе плащ і накинув на голі плечі супутниці, свій плащ вона залишила там же, де вони залиши двох непритомних солдатів.

Кейлін схопилася за краї мантії та запахнула її на грудях. Вони рушили в бік замку йдучи так само мовчки. Тепер Гласен байдуже розглядав зірки над головою, а Кейлін злякано витріщалася перед собою в землю. Вона прокручувала в голові всі спогади за сьогоднішній день, зупиняючись на кожній, важливій на її думку, деталі.

Не оминула Кейлін і капітана. Він безперечно був чудовиськом. Щоб король з ним не творив, Кейлін дізналася, що у королівської ворони теж бувають погані дні. Вона навіть відчула укол сорому, коли усвідомила наскільки некрасиво ляпнула про свою здогад йому прямо в обличчя. І справді ... Вона не думала про наслідки, і це неодноразово підводило її. Як тоді, коли вона розповіла Хемішу що відьма, або тоді, коли вирішила, що може безкарно виразити капітану королівської варти. Напевно, це було її слабкою стороною – імпульсивність і нездатність передбачити все наперед. Те, про що її неодноразово попереджали.

Кейлін навіть не помітила, як вони дійшли до замку. Не попрощавшись, вона зняла з себе плащ Гласена, простягла йому і поспішила якнайшвидше сховатися у своїй кімнаті.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.