Хельга Скамандер та помста кіцуне (фанфік по «Гаррі Поттеру»)

Святвечір. Будинок Скамандрів.

Джеймс

Бачити їх всіх тут було для мене чимось непоєднюваним. Як батько взагалі погодився на це?

Біля ялинки на стільчику стояла Роуз. Позаду неї стояв Скорпіус, який подавав їй Різдвяні іграшки. Вона стояла і усміхалась цьому хлопчиську, який її колись так страшенно дратував. Лілі писала мені у листах, що Роуз вирішила змінити місце праці. Вона покинула бібліотеку міністерства і почала працювати у Гоґвортсі, де і зустрілася з Скорпіусом. Він працював там вчителем настійок. Молодий вчитель, у якого безнадійно закохуються старшокласниці. Так описувала Лілі його мені. А ще вона сказала, що Роуз якось легше почала реагувати на моє ім'я у розмовах. Хоч спочатку їй було не легко.

Неподалік від них за столом сидів Албус з однією доньок Олівера Вуда Роксі Вуд. За той час, коли мене не було вона частенько заходила до його крамниці магічних паличок на алеї Діаґон. І по їхніх сплетених руках я зрозумів, що вони не просто друзі.

Біля вікна стояв Фред Візлі з старшою донькою Олівією Вуд, а далі від них стояв Тед з Марі, у якої збільшився живіт. Вони чекали на свого первістка.

На дивані, що стояв біля дверей сиділи Хюго, чия рука лежала на плечах Дейзі Лонгботом, яка ніяково усміхалась, Лілі та увага. Даніель Забіні. Як мати дозволила Лілі приволікти його сюди? Загадка. Можливо, вона все ж змирилася з тим, що у нашій сім'ї мають слабкість до Слизерину.

З кухні чулися розмови моїх батьків та мого дядька і тітки. Подекуди чувся сміх Драко Мелфоя, Рольфа та Луни Скамандер. Здуріти можна.

Я вирішив залишити вітальню, адже почувався трохи самотнім серед цієї ідилії пар. На коридорі я зустрів братів Хельги, які сказали, що вона гуляє сама у садку на задньому дворі.

Я тихо вийшов з хатинки і попрямував до стаєнь з двома маленькими гіпогрифами, яких Хельзі подарувало на знак вдячності Японське міністерство магії.

На небі вже почали з'являтися зорі. На мить я зупинився і заворожено спостерігав за цим явищем.

— Слідкуєш за мною, Поттере?

Я і не помітив, як вона підійшла. На моєму лиці з'явилася усмішка. Я зробив крок до усміхненої Хельги і притягнув її ближче за талію до себе.

— Там страшенно нудно без тебе. Ти це знаєш?

Я потерся своїм носом до її, і Хельга засміялася. Я любив її сміх.

— Можу собі уявити.

— Не впевнений, що до кінця.

Вона хотіла було відкрити рота, щоб щось відказати мені, та я не дозволив їй цього зробити. Скориставшись нагодою я поцілував її, міцніще притуляючи її до себе.

Хельга поцілувала мене у відповідь, обивла однією рукою мою шию, а іншою почала бавитись моїм розбурханим волоссям.

Коли губи почали страшенно боліти, і нам обом почало бракувати повітря, Хельга відсторонилася від мене. На її лиці з'явився рум'янець, а усмішка не сходила з її губ.

У той момент я зрозумів, наскільки сильно кохаю її.

— Я кохаю тебе, Хельго Скамандер. Ти знаєш це?

Вона уважно подивилася на мене, а тоді пустотливо торкнулася мого носа своїм.

— Як і я тебе, Поттере. Ще з часів Гоґвортсу. До біса сильно.

— З цим треба щось робити. Як щодо того щоб одружитися?

Вона відкинула голову і засміялась.

— У твоїх мріях, Поттере.

Вона жартувала, та я не сердився.

— Дивився, Джеймсе. Зірка падає. Скоріш загадуй бажання.

Вона зачаровано дивилася на зірку, яка летіла нічним небом, а тоді заплющила очі. Я міцніще стиснув її руку, загадуючи бажання, щоб ми завжди були разом.

— Що ти загадав? — запитала вона мене, коли ми верталися до будинку.

— Щоб ти стала моєю дружиною.

Вона штовхнула мене. Я засміявся, а тоді вона влучила у мене сніжкою.

— Це тобі за твої жарти.

Я обтрусив своє пальто, а тоді почав сам формувати сніжку. Хельга довго не роздумуючи кинулась тікати від мене, дзвінко сміючись.

Я побіг за нею. Вона знала, що колись це станеться. Колись вона стане Хельгою Поттер. Колись. Але зараз я мусив наздогнати її і зацілувати її до посиніння губ.

Тож я біг, а сніг хрустив у мене під ногами, нагадуючи старі добрі часи у Гоґвортсі, які назавжди залишаться у наших спогадах.