Хельга Скамандер та помста кіцуне (фанфік по «Гаррі Поттеру»)

Джеймс

— Ти ж не можеш вічно тут ховатися.

Я видихнув кільце диму зі своєї сигарети. Лілі незадоволено поморщилася.

— Не можу. Але певний проміжок часу можу собі дозволити.

Я знову видихнув кільце диму і подивився у відкрите вікно. Падав дощ. Не люблю дощ.

— Цей проміжок вже занадто великий. Не одна я у цьому домі знаю, що ти любиш сидіти на горищі.

— У цьому домі занадто багато чого знають і вже аж занадто часто пхають свого носа не в свої справи.

Я видихнув останнє кільце, а тоді загасив сигарету. Моя сестра мовчала і задумано дивилася у вікно.

— Це тебе не стосується, Ліл. Ти ж знаєш чого я так кажуся. Бути племінником дядька Рона і тітки Герміони стало жахливим тягарем відтоді, коли я дізнався, що Роуз закохана в мене.

— Вона ж не винна.

— Але і я не винен в тому, що нічого не відчуваю до неї, Ліл. Вона завжди буде для мене меншою сестрою. Не більше.

— То чому ти не скажеш? Чому не розкажеш правди?

Я важко відкинув свою голову назад і вперся об стіну.

— Бо я все зруйную. Я не хочу бути причиною сварок тата і дядька Рона.

— Лайно.

— Що вибач? — у мене ледь щелепа не відвисла.

— Кажу, що це лайно, — Лілі перевела свій погляд з вікна на мене. — Це суцільне лайно, коли твої батьки відомі чаклуни і золоте тріо магічного світу. Від тебе вимагають того ж, і ти нічого не можеш з цим вдіяти. Ти або досягаєш висот або падаєш на суцільне дно.

— Де ти набралася цих філософських роздумів, Ліл?

Лілі стенула плечима.

— Мені буде тебе не вистачати. Ти ж знаєш, що з Албусом я в не надто хороших стосунках.

— Так. Але у тебе є ще Хюго. Не забувай про це.

Лілі закотила очі.

— Хюго мені кроку ступити не дасть. Ти б бачив як він озвірів, коли мене покликав у «Три мітли» Годрик Томас. Ледь не нам'яв йому вуха. А мені сказав, що я замала ще для побачень. Хоч ми і однолітки.

— Він просто боїться, що ти перестанеш з ним проводити час. От і все. Хюго дуже цінує тебе. Ти ж його найкращий друг.

— Так. Але і в дружбі мають бути кордони, які не варто переходити.

— Ці кордони повинні бути всюди.

Лілі нічого не відповіла. Ми обоє мовчки сиділи, кожен думаючи про щось своє, коли я почув як щось зашуроділо.

— На.

Я здивовано подивився на конверт в Ліліній руці.

— Що це?

— Лист. Для Хельги. Останнім часом ми дуже рідко спілкуємося. Хотілося б відновити нашу дружбу. Передаси?

Я потягнувся ло конверта, та Лілі не одразу віддала його.

— Тільки не читай. Це особисте.

Я помітив, як щоки Лілі покрилися легким рум'янцем.

— І як ти могла таке подумати про мене? — я потягнув конверта до себе, і Лілі неохоче піддалася.

— Ти ж аврор. Отже, все перевіряєш.

— О так. Перевіряти магічну кореспонденцію — це тепер мій робочий обов'язок. Я частіше перечитую листи злих чаклунів, ніж ловолю їх самих. Сподіваюся, що ця поїздка не розчарує мене.

Лілі сперлася на стіну і закинула руки за шию.

— Класно тобі. Побачиш кардинально новий світ. Хотіла б я з вами поїхати, але цей рік у Гоґвортсі завершальний і я маю скласти ті довбані НОЧІ. Ну нічого. Зате потім...

Але Лілі не встигла договорити що могло б статися потім, після здачі НОЧІ, адже люк до горища стрімко розкрився, і на порозі з'явився незадоволений Крічер.

— Господар велів мені знайти вас і привести назад до вітальні, попросивши мене по дорозі назад прочитати вам лекцію про хороші манери, мій пане.

Лілі засміялася. Крічер невдоволено подивився на неї. Та лише закотила очі. Я усміхнувся.

— Так, Крічер. Тепер у цьому домі я негідник. Другий Сіріус Блек. Певно, ти цього не переживеш.

Крічер злісно зблиснув очима, а тоді мовчки замкнув люк. Та так, що аж шухляди почали ходити ходуном.

— Він поскаржиться на тебе мамі.

Я стенув плечима.

— Пусте. Завтра мене і так вже тут не буде.

— Але ти писатимеш мені листи? — запитала Лілі, коли ми обоє підійшли до люка.

— Кожен день.

— І присилатимеш японські солодощі?

— Звичайно. Ліл, ми ж не на рік туди їдемо. Ти і моргнути не встигнеш, як я повернуся.

— Все одно. Я сумуватиму.

— Я також, Ліл. Я також.