Хельга Скамандер та помста кіцуне (фанфік по «Гаррі Поттеру»)

Хельга

Двоє кіцуне нерухомо лежали попереду нас з Джеймсом. Я бачила, як він не відводив від них очей. Його лице злегка смикнулося. Очі були великі і якісь порожні.

— Мерзота. Ще доведеться прибирати їхні тіла.

Я обернулась. Мінато зневажливо дивився у бік неживих кіцуне. Він дуже змінився за роки, коли я його не бачила. Став вищим і більш дужим. Його чорні очі вже не мали тієї хлопчачої радості, яка притаманна сімнадцятилітнім підліткам, а на правій частині обличчя з'явився шрам, який простягався від брови і аж до підборіддя.

— Чия ідея була взагалі з'явитися у міністерство магії через мережу порошків Флу?

Мінато відвів погляд від кіцуне і подивився на мене. Мій живіт скрутило, і я нервово ковтнула. Його погляд хоч і був крижаним, та все ж він обпікав мене з голови до ніг.

— Чия б не була. Ми вже не змінемо цього, — японською відповіла я йому.

— Ти знаєш цього хлопця?

Я обернулася і зробила крок назад. Джеймс стояв аж надто близько до мене. Він тримав паличку. Так, наче був готовий завдати удару.

— Джеймс Поттер. Син славнозвісного Гаррі Поттера. Яка честь.

Англійська Мінато була ламаною, та все ж я бачила, що Джеймс зрозумів його. Вони обоє скептично дивилися одне на одного.

— Ти хто в біса такий? — роздратовано запитав Джеймс.

— А що. Хельга тобі не розповідала хто я? Хіба ви не були близькі?

— Ну досить вже. Джеймс, це Мінато. Ми колись були друзями. Коли я вчилася в Токійській академії чаклунів. Під час шкільного обміну.

— Так... Колись були друзями...

Брови Мінато утворили хатинку. Він з болем дивився на мене.

— Ключове слово колись, Хельго, — додав він японською.

Я не відповіла. Я б хотіла забути все те, що відбулося в минулому. Та на жаль воно не хотіло, щоб я його забула.

— А щоб їх грець вхопив. Мінато, ти бачив скільки їх? Це ж просто жах.

Ми з Джеймсом обернулися. До нас наближалася дівчина років двадцяти. Її чорне волосся було заплетене у косу на бік. Поруч неї йшов хлопець її віку. Можливо, трішки молодший. А може його зріст робив його молодшим. Він тримався однією рукою за плече. Вираз обличчя у нього був скривлений, тож я зробила висновок, що йому добряче перепало під час бійки з кіцуне.

— Каорі вирішила зробити нашим гостям надзвичайно «теплу» першу зустріч.

— Гостям? — здивовано запитав хлопчина.

Мінато мовчки кивнув на нас з Джеймсом. Дівчина ошелешено втупилася в мене, а тоді запитально подивилася на Мінато. Той кивнув. Натомість хлопчина був більш привітним.

— Дамболдороа борода! Ти ж Хельга Скамандер, донька самої Луни Лавгуд та Рольфа Скамандра, а ти Джеймс Поттер. Я Міва.

Хлопчина перестрибнув тіла кіцуне. Так, наче вони були мішками з картоплею і подав руку для привітання.

— Радий знайомству.

Джеймс підозріло подивився на руку хлопця, але його щиросердні очі, які були сповнені захвату, зробили свою справу, тож Джеймс потиснув її.

— Гадаю, що ми також, — непевно відповів Джеймс.

— Це Асака, моя дівчина, — щоки Міви злегка покрилися рум'янцем. Дівчина закотила очі, — А це — Мінато. Наш друг та командир розділу по боротьбі з кіцуне.

— Приємно, — холодно відповіла дівчина, уважно вивчаючи мене.

— То це вона тобі сказала, що це ти в усьому винний?

Асака сказала це давньояпонською, не в змозі припустивши, що я вивчала японські руни під час навчання в Токіо.

— Що сказала?

Я бачила, як Мінато похитав головою. Асака здивовано подивилася на мене.

— Я вивчала руни. Напевно, Мінато забув тобі про це сказати. Так що ж я таке сказала, що образило Мінато?

Я здогадувалася про що йшлося і розуміла, що не мала так реагувати, але не була в змозі стримати тебе.

— Що відбувається? — збентежено запитав Джеймс.

Міва зітхнув.

— Вони говорять давньою японською між собою.

— Про що?

— Фіг його знає. Я не вивчав рун в академії.

— Що Мінато винний у всіх цих нападах, бо він відмовив Каорі, — холодно відрізала Асака.

— Ну годі вже.

Мінато застережливо подивився на Асаку. Вона незадоволено пирхнула, а тоді глянула на Міву.

— Чого стовбичеш там? У нас ще купа роботи. Ходімо.

Асака розвернулася і пішла вперед по коридору. Міва зітхнув і пішов слідом за нею.

— Ще побачимося, — весело сказав він і махнув нам з Джеймсом.

— Що ж. Ласкаво просимо у Токіо. Вибачте за таку першу зустріч. Відтепер я особисто буду супроводжувати вас обох до всіх пунктів призначення. Це тепер мій обов'язок.

Я насупилася. Мінато лише посміхнувся.

— Ходімо. Нам сюди.

Він вирвався вперед. Я неохоче пішла за ним, потягнувши за собою збентеженого Джеймса.

— Ти можеш мені пояснити що відбувається і що це за тип? — шепнув мені на вухо Джеймс. Від розуміння того, що він був так близько до мене, у мене знову скрутило живіт. Цього разу щоправда ці відчуття були приємні. Кращі, ніж у випадку з Мінато.

— Поясню. Колись... Можливо.

Це не так легко зробити, якщо чесно.

Джеймс недовірливо глянув на мене, а тоді зітхнув. Мені справді було шкода його, але ця історія з Мінато та Каорі не така проста для розповіді.

— Я не знав, що ти вчила японські руни і знаєш давню японську. Це... Це круто, Хельго. У нас в Гоґвортсі не всі вивчають руни нашою мовою. А ти он японські вивчила.

Він ледь ледь усміхнувся. Я знову відчула дивне тепло всередині. Те тепло, якого я так важко позбувалася в школі, бо знала, що Роуз закохана в Джеймса.