Хельга Скамандер та помста кіцуне (фанфік по «Гаррі Поттеру»)

Хельга

Японські прикордонники виявилися значно гречнішими. Вони доброзичливо запропонували мені води, коли помітили, що я ледь не валюся з ніг. Я часто подорожую за допомогою порошку Флу. Але такий стан в мене був вперше.

Джеймс стояв поруч, тримаючи в руках мою валізу поки я помалу пила воду. Чомусь голова боліла так, що перед очима у мене майже все розпливалося.

Я відставила склянку води на столика, який стояв біля лави, де я сиділа.

— Ти в порядку? — стурбовано запитав Джеймс. Він не зводив з мене очей.

— Вже краще. Дивно, але зі мною це вперше. Ніколи такого не тарплялося, коли подорожувала в інші країни.

— Можливо, це тому, що Японія розташована в іншому кінці світу від нас?

— Але ж тобі нічого не сталося.

Джеймс задоволено усміхнувся.

— Я досить міцний горішок.

Він підморгнув мені, від чого мені на мить прозріло в очах. Він що? Фліртує зі мною?

Раптом ліхтарі навколо нас погасли, а коридором пройшлося дивне гарчання. Я нервово ковтнула. Це гарачння було мені знайоме.

Я хутко встала і вигукнула Лумос. Біля мене засвітилося з десятка інших паличок. Японських чаклунів і серед них також Джеймсова.

По залі пройшлося перешіптування. Я не до ладу могла розібрати про що йшлося, але у моїй голові було безліч думок про те, з якої сторони очікувати нападу.

Попереду зблиснули дві пари очей, а за ними і ще дві. Повільно, дуже повільно вони почали наближатися до нас. І вже за мить чотири пар очей набули форм кіцуне.

Все сталося аж занадто швидко. Я не встигла навіть паличку підняти, щоб захистится, коли одна лисиця кинулася просто на мене, та на щастя один з прикордонників вчасно зупинив напад, створивши щит.

Тиша розійшлася у страшних гарчаннях та вигуках заклять. На Японське міністерство магії напали. Напали кіцуне. Якраз тоді, коли ми з Джеймсом прибули. Хіба це випадковість?

— Забирайтеся звідси негайно! — ламаною англійською звернувся до нас прикордонник. Прозора пелена відмежовувала нас від скажених лисиць.

Забиратися. Куди? Він справді думає, що ми знаємо де вихід? Я іноді в нашому міністерстві магії гублюся, що говорити вже про закордонне.

— Сюди. Швидше.

Джеймс злегка підштовхнув мене. Я здивовано подивилася на нього.

— Звідки ти знаєш куди нам саме йти?

Ми з Джеймсом минули зграю чаклунів, які бігли у тому напрямку, звідки ми тікали.

— Всі міністерства магії побудовані за тим самим принципом. Це зроблено для того, щоб не було перебоїв у меражах камінів, а також щоб закордонним партнерам було легше зоорієнтуватися.

Джеймс штовхнув мене ліворуч.

— Сюди. Тут десь має бути ліфт.

— Звідки ти це знаєш?

— Аврори повинні знати структуру міністерства. Не лише свого, а й інших. У випадку нападів. А ось і він.

Ми хутко зайшли до ліфта. Навколо нас бігали і метушилися чаклуни.

— Закляктус!

Джеймс хутко висмикнув руку, і з його палички полетіло закляття. Прямісіьнько у морди трьох лисиць. Ті лише незадоволено скривилися, недбало махнувши головами. Та цього було достатньо, щоб ліфт зачинився і поїхав вгору.

— Трясця твоїй матері. Ти бачила, Хельго? Моє заклинання — це як укус комара для них, —вилаявся Джеймс.

— Схоже, що я недооцінила масштабів всього цього.

— Чого всього?

Я втомлено похитала головою. Якби ж він взнав в що скочив. Невже кіцуне напали на міністерство лише через мене? Невже вона знала, що я буду тут саме сьогодні? Але звідки?

Двері ліфта розчинилися, і ми вийшли на другий поверх.

— Твоя валіза.

Джеймс ображено впихнув її у мою руку. Його лоб наморщився, а брови утворили дугу. Я б також злилася, якби від мене щось приховували, тож не сердилася на нього.

— Ось вона! Хапайте її, але пам'ятайте, що вона повинна бути живою. Щоправда не неушкодженою.

Я рвучко обернулася і побачила трьох хлопців, які бігли до нас.

— Закляктус!

Моє закляття вміло відбили.

— Експеліармус!

Одна паличка вилетіла з рук дебелого хлопця. Я подивилася через плече. Джеймс влучив у нього. Дивно, що він зрозумів, що потрібно націлитися саме на них, адже вони говорили між собою японською.

— Петрифікус Тоталус!

Наступна хвиля заклять ринула у наш та їхній бік.

— Сектумсемпра! — вигукнув Джеймс.

Почувся страшний зойк, і один з хлопців повалився на підлогу. Двоє інших побачивши це просто озвіріли. В прямому і переносному значенні. Вони набули своїх лисячих форм.

— Дамболдорова борода. Що це за фігня?

— Кіцуне, — важко промовила я.

Два рудих лиса кинулися до нас. Джеймс хотів був влучити у них закляттям, та я схопила його за руку і почала бігти.

— Що ти робиш?

— Ти що забув, як ти влучив у трьох кіцуне Закляктусом? Їм нічого не сталося. Вони лише поморщилися і все. У своїй лисячій породі їх можна зупинити на деякий час закляттям Протеґо або...

— Або?

— Або знищити закляттям Авада Кедавра...

Джеймс ошелешено подивився на мене.

— Вибач. Я думала, що ти знаєш.

Джеймс міцніше стиснув мене за руку, а тоді затягнув у вузький прохід, ховаючи мене за собою, рвучко махнувши паличко.

— Протеґо.

Двоє лисиць вдарилися об прозорий щит.

— Забирайся звідси. Пррсто йди прямо і потрапиш до телефонної будки міністерства. Це вихід. Не питай мене звідки я знаю, що у японському міністерстві такий самий вхід і вихід як у нас.

Тепер настала моя черга ошелешено дивитися на Джеймса.

— Чекай. Я не можу тебе залишити тут. Дія захисного закляття скоро скінчиться і що тоді?

— Тебе це не надто має хвилювати.

— Але...

— Хельго, забирайся звідси. Я для цього тут і є!

Його голос був суворий. Він злісно подивився на мене через плече. Цього було достатньо, щоб на мить відволіктися і втратити контроль над закляттям. Щит послаб, і двоє кіцуне накинулися на нас.

А тоді я побачила спалах. Зелений спалах і до болю знайомий голос, який без вагань вигукнув найсмертельніше звклинання у світі чаклунів.