4-Вадим
Підйом тривав півгодини. Всі спітніли та змучилися через вогке повітря. Вадим мріє про бокал прохолодного пива та декілька годин сну в затінку.
А на вершині гори вирує життя. Величезною галявиною, оточеною старовинними листяними деревами, туди-сюди пересувається молодь. Хтось встановлює намети, хтось збирає хмиз, хтось розводить багаття, хтось тренується у володінні зброєю. Чутно співи, дзвін металу, стук сокир та гомін голосів. Повітрям лине легкий запах квітів, листя та розпиляної деревини.
Посередині галявини господарює бордовий ідол, здалеку не розібрати кому. Навколо нього складені квадратом дуже довгі товсті колоди, що виконують роль лав. По краях, ближче до лісу видно ще чотири такі самі конструкції з місцем для вогнища посередині. На них сидять люди в середньовічних костюмах і щось жваво обговорюють.
Соня опускається на траву, сьорбає воду і роздивляється усе навколо. Нарешті в очах щось схоже на цікавість. Двоє проводжатих одразу відділяються, щоб привітатися зі знайомими. Олег скидає наплічник і розправляє плечі.
— Бачиш дівчину з червоною стрічкою на лобі й білявою косою? — вказує він рукою в сторону високого дубу, під яким зібрався натовп, — вона реєструє гравців. Говориш хто такий, до якого табору, від якого клубу і на яку роль. Важливі історичні постаті розібрані заздалегідь. А масовкою може бути хто завгодно.
Вадим киває. А про себе думає, що не буде сюди тягти автобусний кагал. Просто тому, що не хоче. Не хоче руйнувати цю незвичну атмосферу автобусними невігласами. А ще відверто лінь. Соня розслаблена і задоволена. А це те заради чого все затівалося. Гід все одно коли-небудь з'явиться й приведе сюди пахучих туристів. Нехай все йде як йде.
— Щодо поселення, якщо немає намету, доведеться домовлятися на місці, — продовжує Олег. Добре, що він не пішов, а лишився ввести в курс справи.
— І скільки цей захід триватиме? — уточнює Вадим. Питання поселення його стурбувало, та він цього не виказав.
— Приблизно чотири дні, — обличчя Вадима витягується. Олег всміхається і продовжує, — та варто бути хоча б два. Цієї ночі найцікавіше буде. Свято літнього сонцестояння. Вам сподобається, — дивиться в далечінь, комусь привітно махає рукою, підхоплює рюкзак. — І щодо поселення... Якщо що, можете до нас примкнути. Табір козаків. Ну все, бувай.
— Дякую, дякую. Щиро дякую за допомогу, — Вадим міцно тисне руку хлопця, обхопивши її з усіх боків. При цьому дивиться прямо у вічі. Той піднімає брови, відводить погляд. Розвертається і йде швидким кроком.
Вадим дивиться йому в спину. Трясе головую, закидує за вухо неслухняну прядку, гладить вуса. Знаходить очима Соню. Вона вже познайомилися з парою дівчат в чорних балахонах й про щось їх питає.
— Я на секунду. Поспілкуюсь з організаторами, — каже їй тихо — будь тут.
Вона киває, не повертаючи голови.
Що ж. Час реєструватися.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!