Відгоготіло...

Відгоготіло. Відболіло.

Час вистудив печаль німу.

Ти вже до інших обернула

Свою невичерпну красу.

Лети ж у ті сади осінні,

Де осипається розмай.

Я не шукатиму спасіння —

Ти тільки, світла, не згасай.

Я не зову тебе, не плачу,

В душі — прозора далина.

Свою любов, палку й терплячу,

Я випив з гордістю, до дна.

Свій хрест несу — мені по силі,

І кожен біль гартує сталь.

Я залишаю в заметілі

Свій найсвітліший, гордий жаль.

Іди ж у світ. Неси багаття.

Даруй їм золото своє.

А мій талан — моє розп'яття:

Любити те, що не моє.