Лускаті

Пароплав весело засвистів і продовжив своє плавання у новий світ. Чоловік стояв на пірсі й сумно дивився йому в слід. Потім зітхнув і все ж піднявся по сходням на борт старого, але надійного вітрильника з гордим ім'ям Хіона.

Хіона не вважала себе старим вітрильником. А ще їй не подобалися новітні залізні звірі з палаючим нутром і майже без душі. Тому, коли чоловік піднявся до парапету, вона хитнулася на хвилях трохи більше потрібного через що частина багажу новоприбулого впала за борт і каменем пішла на дно.

Чоловік зарепетував і спробував скочити за втраченим майном, але черговий матрос встиг схопити його за комір і таки затягти на борт.

Вчинивши цю маленьку помсту (зітхають тут усілякі за бездушними залізяками), вона заспокоїлась. Екіпажу ця витівка не зашкодить, адже вони відповідають за пасажирів і їх багаж лише на борту, а чоловік, що назвався Вінсентом, був лише на трапі.

Цей факт йому докладно пояснив Роджер, який і затягнув чолов'ягу на борт. Роджер подобався Хіоні, інакше у воду полетів би увесь багаж, та ще й разом з пасажиром. Тоді, звісно, проблеми були б у всього екіпажу, але Роджеру капітан Смолет висловив би окрему "вдячність".

Як виявилось, Вінсент був останнім, хто купив квиток на Хіону і весь цей час чекали саме його, що не додало кораблю любові до нового пасажира. Але її справа не любити людей, а перевозити їх в інші світи, тому вже скоро за допомогою команди вітрила були підняті і Хіона, розрізаючи прикрашеним жіночою фігурою форштевнем невисокі хвилі рушила до мети.

Прохід у світ, який люди називали Пелагія, мав відкритись в районі Лазурних островів за три дні. Хіона могла дістатися туди за два, але капітан Смолет вирішив не поспішати. Погода в цій частині Аеліса чудова о цій порі року, а старпом спить п'яний у своїй каюті вже третій день. Хіона, на відміну від Смолета, старпома не розуміла. Але вона довіряла капітану, тому мовчки виконувала свою роботу, не навідуючись до п'яного Рето у сни і приглушувала його стогони про єдину донечку і якогось казла, який її недостойний.

Пасажири, тим часом, закінчували своє розміщення у виділених каютах і поступово вибиралися на палубу. Дивитися, щоправда, їм не було на що. Земля залишилася за горизонтом, а безкрайня вода швидко набридає тим, хто не закоханий у море.

Попутний вітер ніс Хіону хвилями. Невдовзі вона нагнала пароплав, що геть недавно свистів виходячи з порту. Той знову засвистів, вітаючи вітрильну родичку.

Родичка не засвистіла у відповідь, бо не мала такої варварської приблуди на борту. Замість цього один з матросів під безпосереднім керівництвом капітана махав різнокольоровими прапорцями, стоячи на перилах правого борту. З Вуглежера відповідали так само, проте свистіти пароплав не припиняв. На все це з цікавістю витріщалися пасажири.

Коли залізні кораблі з їх противними свистками лише почали з'являтися, хтось із команди запропонував відповідати їм мідним рогом. Хіона тоді впустила на голову грамотія кінець бізань-шкота. Більше дурних пропозицій не було.

Коли неприємний попутник залишився за кормою, на палубі знову запанувала нудьга. Серед пасажирів, звісно. Якби капітан побачив, що хтось із матросів нудьгує, він би знайшов чим його розважити. До пасажирів, звісно, претензій було менше. Вони просто снували палубою туди сюди. Іноді пробували знайомитись один з одним, або діставали матросів питаннями. Найповажніші пасажири, якими були двоє юристів Марнеус Клайд і Віго Остін, проводили свій час з капітаном. Вони стояли за спиною рульового, курили люльки і говорили про погоду, ціни на товари і нестабільність порталів о цій порі року. Спробу заговорити про нові чудеса техніки Смолет одразу присік. Вони не стали наполягати. Не так уже сильно їх цікавила ця тема.

Так наступив вечір, а за ним ніч. Пасажири і більша частина матросів розійшлися по своїх спальних місцях, залишивши на варті лише рульового Матіаса. Опівночі його замінив Лукас, якого в свою чергу перед світанком замінив Ліам.

Другий день нічим не відрізнявся від першого, хіба в одного з пасажирів раптом скінчилися пігулки від морської хвороби і він почав частіше навідуватися в гальюн. Це помітив корабельний лікар Джейсон і дав бідоласі щось випити. За хвилину хворий уже спав на своєму ліжку, а сам лікар клявся, що не проспить довше, аніж потрібно.

Третій день теж був схожий на попередній, але лише до обіду. В середині дня на горизонті запалахкотіли фіолетові блискавки, тому команда почала розганяти пасажирів по каютах. Молоді й недосвідчені просили у матросів дозволу глянути на перехід, але наказ капітана і здоровий глузд невблаганно нагадували усім, яка це паршива ідея.

Люди більш поважного віку мовчки запиралися в своїх каютах. Дехто починав молитися. Дехто - пити. Зокрема Марнеус Клайд і Віго Остін дістали зі своїх речей пляшку якогось дуже дорогого віскі і запросили капітана скласти їм компанію. Смолет відмовився, адже немає нічого гіршого за п'яного на палубі під час переходу. Проте він пообіцяв приєднатися до юристів і навіть дозволив їм почекати у капітанській каюті.

Прокинувся старпом, але Хіона не дала йому покинути власну каюту. Той спочатку викрикував прокляття і бив у двері, але потім заспокоївся і повернувся у ліжко мучитись від похмілля.

Команда тим часом готувала вітрильник до переходу. Вони спустили всі вітрила і закріпили на палубі усі снасті. Біля штурвалу стояв Роджер, але ближче до переходу його замінив сам капітан. Спочатку Смолет хотів відправити хлопця в трюм, але врешті решт наказав йому зайняти місце старпома. Лише дурень буде йти через перехід на самоті. Звісно, з ним завжди була Хіона, але всередині воріт воне нікому і нічим не зможе допомогти.

Прохід наближався. Останній з матросів покинув палубу лишаючи капітана і Роджера самих. Фіолетові блискавки били довкола корабля. Спущені вітрила ніяк не впливали на швидкість. Хіону тягло до воріт ніби мотузкою. Ось уже вони заполонили усе поле зору. Чоловіки завбачливо одягнули спеціальні пов'язки з цупкої тканини.

Носова фігура врізалась у фіолетове сяйво і корабель затягнуло всередину воріт.

Довкола був штиль. Хіона відчувала душі інших кораблів, що у цей самий момент теж виконували перехід через ворота. Вони перегукувалися між собою і співали пісні зовсім не схожі на противний вереск пароплавного свистка. Їх мелодії кружляли у фіалкових потоках міжсвітових енергій, несучи історії, переживання і надії.

Хіона теж вплела свою пісню у спільний хор. Він відбився у скрипі такелажу та шелесті зібраних вітрил і полинув кудись у далечінь, де його почують родичі - інші вітрильники. Почують і дадуть відповідь на поставлені питання, які Хіона вже не почує, або ж поставлять свої власні, відповідь на які почує хтось інший.

Тим часом, глухий до пісні кораблів, за штурвалом капітан Олександр Смолет крізь пов'язку вдивлявся у вир міжсвітових енергій, боячись пропустити вихід в інший світ. Він докладав значних зусиль, адже знав, що Роджер, залишений замість досвідченого старпома, зовсім не виконує покладених на нього обов'язків. Для хлопця це був перший перехід на палубі і він озирався на всі боки, зовсім забувши про пошук виходу. Пізніше його за це відчитають і навіть покарають. Але не дуже суворо. Кожен досвідчений моряк колись був на його місці. А колись і він проведе так корабель, доки якийсь молодий матрос, роззявивши рота, буде роздивлятися простір між світами.

Нарешті попереду, трохи лівіше носової фігури у фіалкових потоках забили темні фіолетові блискавки переходу. Він без вагань повернув штурвал і носова фігура вдруге пронизала фіолетове сяйво.

Хіону викинуло з воріт і понесло від переходу з тією самою швидкістю, що несло до нього. На її бортах танцювали сполохи синюватого полум'я. Воно зникне за кілька годин, але до цього моменту вітрильник не зможе скористатися будь-якими перехідними воротами.

Капітан розслабився і нагородив Роджера легеньким підзатильником. На палубу як по команді висипали матроси і почали знову ставити вітрила. До Роджера доєдналися штурман Лоран і боцман Курт. Разом вони почали звірятися з корабельним Альмагестом, аби пересвідчитись, що Хіона дійсно опинилася у сузір'ї дракона на планеті під назвою Пелагія. Коли цей факт було встановлено, капітан направив корабельного лікаря навідати старпома, а сам відправився до юристів, розпити пляшку віскі.

Команда нарешті дозволила пасажирам покинути каюти. Ті висипали на палубу, аби роззирнутись довкола. Доки менш досвідчені мандрівники з цікавістю розглядали язички синюватого полум'я, Роджер з поважним виглядом стояв біля штурвалу. Пов'язку він знімати не став, лише підняв її на лоб. Старі матроси з цього посміювалися, в той час як молоді - дивилися з заздрощами.

Вітрила знову були розправлені і Хіона, спіймавши вітер, знову відправилася по маршруту. Потрібні їм ворота на цьому покритому океаном світі мали відкритися на світанку, але шлях був недалекий, тому команда не поспішала.

Роджер віддав штурвал Матіасу, але спускатися в трюм не став, доки боцман не нагадав йому про ритуали очистки.

Час ішов. Сонце почало схилятися до горизонту, коли Вінсент, той самий пасажир, якого вони чекали на Аелісі, запитав у боцмана, чи не мали б сині вогники переходу вже згаснути.

Боцман, як досвідчений моряк, порадив сухопутному не пхати носа не в свої справи, але все ж подивився на годинник біля штурвалу а також непомітно заглянув в Альмагест. Після чого зблід і побіг до капітана.

Олександр був у своїй каюті. Він потягував зі склянки раритетний віскі в компанії двох юристів. Поважні пасажири вже встигли вицмулити половину пляшки, що трохи відбилося на їх манері говорити. Язик Віго остіна добряче заплітався, в той час як Марнеус Клайд не говорив узагалі, а лише невиразно мугикав. Однак це не заважало всім трьом чудово розумітися між собою.

Поява боцмана була сприйнята позитивно. Йому тут же запропонували приєднатися і налили віскі. Той відмовився. Віго і Клайд почали вмовляти шановного пана Курта все ж спробувати нектар богів, а от капітан насторожився. Він відклав склянку у спеціальну ємність на столі, аби вона не розбилася під час хитавиці. Вибачився перед гостями і разом з боцманом покинув каюту.

На палубі вони зустріли старпома, що у супроводі корабельного лікаря мовчки розглядав сині вогники. Вираз його обличчя, зіпсований запоєм і похміллям, не віщував нічого доброго.

Хіона й сама відчувала неспокій. Спочатку відлуння пісні родичів приглушували її слух, але чим далі від воріт, тим голосніше до неї долинали шепоти. Люди не могли їх почути, але вони відчували настрій корабля. Особливо матроси. Вони вбачали нервовість Хіони в зміненому скрипі такелажу, незвичному тріпотінні вітрил і, звісно ж, у синіх вогниках міжсвітового полум'я, які давно мали зникнути, але залишалися на дошках корабля. Вони не були звичайним вогнем. Вітрильник не горів, але небезпека від цих крихітних синюватих язичків була не меншою, аніж від реального полум'я.

Ніби цього було мало, по лівому борту на горизонті почали збиратися грозові хмари. Наближалася буря. Не стримана лісами чи горами у світі, покритому лише океаном, це була страшна річ. І Хіона почала боятися.

Штурман висловив невпевнені сподівання, що вогники пропадуть до ранку, а тоді як раз можна буде скористатися переходом, тому насправді переживати немає чого. Всі, окрім капітана, підтримали таку пропозицію. Боцман почав гримати на матросів, щоб ті поверталися до роботи, а лікар повів старпома назад в каюту, по дорозі роздаючи пасажирам запевнення, що все буде добре.

Капітан залишився на палубі. Він вигнав Матіаса і сам став до штурвалу. Хіона не була його першим кораблем і явище кіанеа сейра вже зустрічалося йому раніше. В більш населених світах з цим не було проблем. Жерці без проблем знімали блакитну прив'язь за дзвінку монету. Але на Пелагії жерців не було. Як не було і серед команди чи пасажирів вітрильника. Це створювало серйозні проблеми і чим більше Олександр про це думав, тим частіше його погляд повертався до лівого борту, де вечірній горизонт розривали блискавиці майбутньої бурі.

Смолет оглянув палубу. Матроси снували туди-сюди, зайняті справами. Вони з насторогою поглядали на сині вогники, але потім їх погляд падав на капітана, що стояв за штурвалом. Вони заспокоювалися і продовжували роботу. Пасажирів, під приводом пізньої пори розігнали по каютах. Вони не сперечалися, а кок відкоркував до вечері діжечку рому з власних запасів. Ніхто йому того не наказував, а значить варто буде його пізніше нагородити за ініціативність. Якщо вони виживуть.

Капітан підізвав боцмана. Подумавши, послав за Рето і Роджером. Старший матрос з'явився миттєво, а старпом не прийшов узагалі. В очевидь його фізичний і душевний стан не дозволили.

Олександр виклав свій план. Курт не погодився, але обіцяв зробити як накажуть. Роджер навпаки, був сповнений ентузіазму. Молодість не давала усвідомити масштаб проблеми. Один за. Один проти.

Хіона відчула, ніби капітан дивиться на її душу, що схована між дошками палуби, у скрутках такелажу і складках вітрил. Він хотів би запитати поради в неї, адже зрештою вона ризикувала чи не більше за всіх. Проте Хіона була кораблем, а кораблі не розмовляють з людьми. Принаймні словами. Тому Олександр Смолет зітхнув і рішуче крутанув штурвал, розвертаючи їх усіх на зустріч бурі.

Боцман почав вигукувати команди і Роджер приєднався до решти матросів. Потрібно було закріпити такелаж, прибрати палубу, виставити штормові вітрила і багато чого іншого. Штурман бів відправлений знайти лікаря і разом з ним підготувати пасажирів до того, що вони вже, можливо, не прокинуться. Саме так офіцери сформували наказ капітана, бо вже за кілька хвилин на палубу прибіг на чолі делегації пасажирів Вінсент і почав щось вимагати. Боцман вдруге за сьогодні порадив йому не пхати свого сухопутного носа в морські справи. Довелося додати ще кілька міцних слів, бо з першого разу до делегації не дійшло.

Увесь цей час Хіона відчувала, як її страх поступово розвіюється. Шепіт зник одразу, як капітан повернув штурвал. Замість нього вона почула протяжне шипіння, після чого до її кіля щось торкнулося.

Чим ближче до шторму, тим менше членів екіпажу залишалося на палубі. Нарешті зостався лише боцман і Роджер, який приніс з трюма довжелезний гарпун і зайняв місце поряд з капітаном.

Коли вітер почав змінювати напрям, Смолет повернув корабель вздовж лінії шторму, а Роджер доєднався до Курта, аби допомогти керувати вітрилом.

Як тільки Хіона стала на новий курс між штормом і лівим бортом вибухнула вода. З океану, освітлене блискавками виринуло величезне довге вкрите лускою тіло.

Почувся крик. То був Вінсент, який знову чомусь виліз на палубу, спішно ховався назад в трюм. Реакція моряків була стриманішою. Боцман вигукнув кілька образ в сторону новоприбулого і дав ляща Роджеру щоб той не роззявляв рота замість роботи. Капітан, утримуючи штурвал однією рукою, іншою дотягнувся до гарпуна. Він підняв зброю над головою і голосно закричав.

Дракон у відповідь видав рик. Хіона відчула, як у її нутрощах тремтять від страху члени екіпажу й пасажири. Зазвичай вона починала повільно гойдатися на хвилях, аби заспокоїти людей, але зараз шторм і міцна рука капітана не залишали їй свободи руху.

Коли на палубу впали перші дощові краплі Курт і Роджер за наказом Олександра поставили ще троє вітрил. Штормовий вітер, скоріш за все, порве їх як пес старі капці, але перед цим Хіона встигне набрати трохи швидкості.

Хмари занурили світ у темряву. Сині вогники продовжували танцювати на палубі, чим допомагали команді, але робили пітьму за бортом ще непрогляднішою.

Капітан відчайдушно крутив штурвал і вигукував команди. Як він орієнтувався у цій чорноті було незрозуміло. Сама Хіона, яка сприймала світ по іншому, бо не мала очей чи вух, погано розбирала, куди її несе вітер і рульовий.

Боцман більше не лаявся. Тепер він молився, аби штормові хвилі не врізалися Хіоні в борт і не переламали корабель навпіл. Роджер теж більше не посміхався. Схоже, до нього дійшло, в якій халепі вони всі опинилися.

Дощ лив суцільною стіною. Палуба стала слизькою, але для досвідчених моряків це не було проблемою. Більше неприємностей спричиняли хвилі. Не надто високі, адже вітрильник ще не увійшов у шторм, вони, тим не менш, вже потроху перевалювали за борт.

Вітер розірвав одне з додаткових вітрил. Його клапті тепер розвивалися на щоглі ніби старі знамена.

Небо розірвала блискавка. Її світла вистачило, аби побачити гнучке тіло по лівому борту.

Дивне відчуття охопило Хіону. Воно передалося капітану і двом морякам, що бігали по палубі. Азарт. Вона навіть не одразу зрозуміла, що це. Велетенський морський змій не прагнув нікого потопити. Він прагнув позмагатись. Пливти на випередки з Хіоною, її командою і клятим штормом.

Розірвалося друге вітрило. Хвилі тепер переливали через борти з частотою маятника. Роджер встиг спіймати Курта за шиворіт і притягти до борту. Боцман як раз хотів стравити останнє нештормове вітрило, коли хвиля збила його з ніг. Тепер вони обв'язалися мотузками і переміщувалися палубою значно повільніше.

Смолет все ще тримав штурвал однією рукою. Гарпун, затиснутий в іншій руці, тепер виконував функцію опори. Олександр впер тупий кінець в палубу і спирався на нього, щоб не впасти від хитавиці. Його одяг промок, а капелюх зірвало вітром. Дощ заливав очі, але капітан вперто спрямовував Хіону наперекіс штормовим хвилям. Сильний вітер дозволяв вітрильнику тримати високу швидкість навіть з двома вітрилами, але довго так тривати не могло. Хіона відчувала натяг цупких тканин, бо зараз вони були її частиною. Звичайне вітрило мало ось ось розірватися, в той час як штормове скоріше переламало б щоглу. Тріском і скрипов вона повідомляла капітану, що це цілком вірогідно.

Аж раптом все скінчилося. Шторм зник. Хвилі вщухли. Раптова тиша вдарила по мізках сильніше грому. Хіона заскрипіла усіма дошками, коли вітер, що надимав вітрила припинився. Запанував цілковитий штиль. Курт з Роджером повалилися на палубу там де стояли. На ногах, опираючись на гарпун, залишився лише Олександр. Він повільно обернувся. За кормою був дракон. Підіймаючись з води ніби блакитна колона, його гребінь здіймався над вітрильником на добрих десять саженів вище грот-щогли. Велетенська голова була спущена так, щоб чотири сапфірових ока дивилися на Смолета.

Капітан повільно підійшов до краю. Він підняв гарпун і ткнув тупим кінцем драконові межи ніздрі. Той відсахнувся і деякий час дивився на нахабну людину. Хвилі, що здійнялися у результаті, змусили пасажирів Хіони, що лишень почали підніматись на ноги, знову попадати.

Очікування не затягнулося. Поддавшись вперед, змій видихнув на вітрильник. Його подих таки збив капітана з ніг, але змусив сині вогники нарешті згаснути.

Гігантська голова задерлася до неба і над океаном Пелагіїї рознісся тріск, який дуже віддалено можна було б сприйняти за сміх. Не опускаючи голови і не припиняючи тріщати, дракон опустився під воду.

Деякий час панувала тиша.

Нарешті по палубі загепали чоботи. Це члени команди почали вибігати з трюму. Вони намагалися допомогти тим, хто валявся на палубі. Боцман лаявся. Роджер стогнав. Лікар у першу чергу підійшов до капітана, але смолет запевнив, що з ним усе впорядку, треба лише трошки полежати.

Кволою ходою з трюма вибрався Рето. Його супроводжував Лоран. Вони піднялися до штурвалу, аби очолити команду. Старпом все ще страждав від похмілля, а тому кривився, коли штурман дублював його накази команді.

Пасажири теж вирвалися на палубу, але до старших офіцерів їх не пустили, тому вони плуталися під ногами у матросів, намагаючись довідатись що ж, власне, сталося. Ті знали не більше за них, але поважно хитали головами і мудро дивилися вдалечінь, аж доки боцман, ледь тримаючись на ногах, не відвішував їм підзатильника. Він не хотів слухати лікаря, який рекомендував йому і Роджеру відпочити. Натомість намагався командувати матросами, перекрикуючи штурмана.

Нарешті з палуби підвівся Смолет. Він суворо оглянув зібравшихся на палубі людей, після чого порадив боцману все ж виконати вказівку лікаря, доки сам капітан не дав йому для цього вагомішу причину.

Курт послухав, лише наказав матросам не викидати порвані вітрила, бо з них будуть гарні талісмани. Пасажири тут же зацікавились можливістю і собі отримати такий талісман.

Так під гулом багатьох голосів Хіоні змінили вітрила, і вона продовжила подорож світами.

Капітан, незважаючи на втому, залишався на палубі, аж доки на горизонті не замаячили фіолетові блискавки перехідних воріт. Тоді, перш ніж піти в каюту, він схилився до борту і тихенько подякував Хіоні. Вона ж, у свою чергу, шелестом вітрил і скрипом такелажу запевнила свою команду, що все буде добре.