Лускаті

Шкура - тепло. Камінь - холодно.

Унгу різко відкрив очі. Холод пробрав його до кісток. Шкури не було. Був лише камінь. І холод. І страх. Унгу закричав би, якби міг. Але страх не давав кричати. Не давав рухатись. І не давав знову заснути.

Унгу ще довго лежав би, але камінь починав давити в спину. Тиша навколо дозволила повернути голову. Збоку лежав Нуха. Унгу обережно перевернувся кілька разів і опинився біля Нуха.

- Нуха. - Тихо покликав він - Нуха від вождя.

- Унгу… - тихо обізвався Нуха. - його нема?

Унгу прислухався, потім видав звук, що мав би означати згоду. Нуха відкрив очі і різко сів.

- Ми живі. - впевнено сказав він і піднявся на ноги. Унгу повторив його дії.

Вони почали дивитися навколо. Каа лежав біля великої трави. Після кількох ляпасів він теж піднявся. Разом вони знайшли уламки списів. Каа відшукав свій ніж з блискучого каменю, А Нуха - сліди.

- Не чіпати сліди! - вигукнув Каа, - Чіпати сліди - знайти звір. Такий звір нам не треба. Такий звір піти до себе. Ми піти до себе.

- Каа не від вождя! - заперечив Унгу, - Нуха - від вождя. Нуха казати - ми робити!

- Нуха хотіти смерть! - Не погодився той, - Каа - не хотіти смерть!

Помахом руки Нуха поклав край суперечці. Він оглянув уламки списів, потім подивився на сліди і мовчки розвернувся в той бік, де було плем'я. Решта пішла за ним.

Вони йшли великою травою в тиші. Не було чути ані птахів ані звірів. З часом це почало лякати всіх трьох. Каа стискав свій ніж. Нуха - уламки списів. Унгу не мав нічого, тому стискав кулаки.

Перше тіло вони знайшли раптово. Просто хтось помітив руку, що обіймала велику траву. Рука належала старому Ука. Він хапався за дерево, але щось відірвало його нижню частину. На його обличчі був жах.

Деякий час мисливці просто стояли і дивилися на старого. Каа щось шептав під ніс. Унгу його не чув. Унгу згадував старого Ука. Той розказував, що став дорослим в той день, коли Унгу почав кричати. Потім він учив усіх ловити звірів у воді. І як не заблукати у великій траві. І що можна їсти з трави не малої і не великої. А зараз старого не було.

- Ука без ніг, - шептав тим часом Каа, - Ука не піти у завжди темно. Ука лишитися тут і стати погано.

- Тихо! - гримнув Нуха. Він обійшов велику траву і підібрав серед малої трави спис з блискучим каменем, після чого пішов у бік племені. Решта пішла за ним. Зламані списи Нуха так і не викинув.

Коли мисливці нарешті вийшли до племені, перед ними повстала жахлива картина.

- Плем'я... - жалібно протягнув Каа, - смерть.

Мисливці розбрелися поселенням, заглядаючи під шкури, що лишилися від наметів. Подекуди їм траплялися тіла, але загалом мертвих було небагато.

Унга знайшов Нуха біля погаслого вогнища в центрі поселення. Той стояв на одному коліні біля тіла вождя і викладав списи на величезну пляму крові.

- Нуха не від вождя, - сказав Унга, коли підійшов. - Нуха - вождь!

Новий вождь не виглядав задоволеним. Як не виглядав і сумним. Скоріше замисленим.

- Інха нема. - Це Каа підійшов. Він стискав у руках якийсь камінь. - Онго нема. Ро Нема.

- Смерть? - спитав Нуха. На те, що він вождь, мисливець не реагував ніяк.

- Не смерть, - відповів Каа, - нема.

- Втекти? - невпевнено спитав Унгу. Каа зрадів.

- Втекти. Сховатися. Чекати. Не приходити. Звір вертатися.

- Смерть звіру. - Твердо промовив Нуха. Він підняв цілий спис з землі. У плямі крові лишилися їх списи, заточені з одного боку і оброблені вогнем. А ще - половина списа вождя, та, на якій не було наконечника з чорного каменю.

Збиратися було нічого. Мертвих залишили там, де знайшли. Якщо полювання вийде вдалим, то кров звіра окропить останнє вогнище. Якщо ж ні... Про це намагалися не думати.

Вийшли одразу, як наполягав Нуха, хоча Каа пропонував почекати до ранку, або ж взагалі нікуди не йти. Звір стікав кров'ю і новоспечений вождь не хотів віддавати здобич іншим звірам чи, страшно подумати, мисливцям інших племен. Унгу іноді здавалося, що в крізь суворе і зосереджене обличчя Нуха проступає образ звіра. Того самого, на якого вони зараз полюють.

Ближче до темряви звір почав слабнути. Відстань між слідами робилася коротшою, а криваві плями - меншими. Нарешті Нуха зупинив свій невеличкий загін піднятим вгору кулаком. Унгу прислухався. Тиша довкола давила на голову. Довелося сильно напружитись, аби крізь калатання власного серця почути тихі і майже людські стогони.

Жестами Нуха послав мисливців обійти звіра з різних боків, а сам пішов на стогін.

Звір лежав, притулившись до великої трави. З його боку стирчав уламок списа. Очевидно тварюка намагалася його дістати, але загнала ще глибше.

"Лежати лежати і смерть" - подумав Унгу. Він був певен, що Каа ця думка прийшла набагато раніше, але не ризикнув запропонувати це Нуха. А той уже потрапив на очі звірові. Величезне, покрите лускою тіло затряслося, але все ж змогло піднятися на чотири ноги, хоча розправити крила сил не вистачило.

Звір заревів і незграбно побіг на мисливця. Нуха чекав його з усмішкою. Він трохи зігнув ноги в колінах і перехопив спис для кидка. Потім злегка підстрибуючи побіг на звіра і в якийсь момент метнув зброю. Та влучила звірові в око і вийшла з потилиці. Величезна туша звалилася прямо під ноги Нуха і той переможно заревів.

- Натанієлю, ви хоч розумієте, що наробили? - говорив пізніше науковий керівник грізно дивлячись на Нуха крізь окуляри.

- Вполював звіра? Захистив плем'я? - нахабно відповів той.

- Помовч, О'хара, помовч, бо я тебе придушу! - накинувся на Нуха містер Едвардсон - його безпосередній керівник, що до цього нервово міряв кроками кабінет наукового керівника. - Плем'я він захистив! Мисливець чортів! Та тварюка сама майже здохла! Це був дракон! Справжній клятий дракон! Ти мав зв'язатися з керівництвом хронологічної експедиції! Звіра мали евакуювати і дослідити! Чим ти думав?

- Дракони - це міф. - у тоні Нуха більше не було нахабності. - Міфам не місце в нашій реальності.

- Ну ви подивіться на нього! - Сплеснув руками містер Едвардсон, - Просто лицар круглого столу! Тільки замість обладунків - сириця на сраці!

- Досить! - Вигукнув господар кабінету. Він мусив дати якийсь вердикт, але тягнув час, протираючи окуляри аж доки тиша в кабінеті не зробилася ніяковою.

- Містер О'хара, - нарешті окуляри знову опинилися в нього на носі, - повернеться до виконання обов'язків вождя племені, але перед цим отримує догану з занесенням в особову справу. Деталі цієї догани ми розголошувати не будемо. Рештки дракона ми спалимо від гріха. Самі дані ми запхаємо в таку довгу шухляду, куди сонце боїться заглянути. І якщо хтось із вас про цей інцидент проговорится, то інвестори нас живцем з'їдять.

Учасники розмови були згодні з таким рішенням.