Лускаті

Аркінзо прокинувся від кошмару. Дивом йому вдалося не розбудити Інсіх, що спала поруч. Він кілька разів уже будив її криками. Якщо так продовжиться, то вона припинить його запрошувати для боротьби проти холоду. А без її заступництва життя може стати трохи важчим. Не те, щоб він цим переймався, але в колонії гексармів нічийний чоловік довго не існував. Як тільки пройде слух, що Інсіх його більше не запрошує, то це одразу зробить хтось інший. Наприклад, Офланг. Вона вже давно поглядала на Аркінзо.

- Про що я думаю? - прошепотів він, підходячи до діжки з водою.

Холодна рідина намочила синювату шерсть на обличчі. Це трохи додало бадьорості. Верхні руки підчепили рушника, доки нижні без діла впиралися в краї діжки.

Спина раптово зачесалася, змусивши Аркінзо впустити рушника і потягтися до подразника усіма чотирма руками. Чесатися було приємно, але це не вирішувало проблеми.

- Потрібно розправити крила. - він сказав це голосніше, ніж розраховував, тому принишк, прислухаючись до дихання Інсіх. На щастя, вона не прокинулась.

Тихо, але швидко одягнувшись, Аркінзо покинув печеру Інсіх і попрямував в бік свого робочого місця. До початку зміни було ще трохи часу, але Джунга не буде проти, якщо його змінять раніше.

Дорогою сталося ще два напади чесотки, але не такі сильні, як перший. Після останнього він краєм ока помітив якийсь рух в боковому тунелі позаду.

Рішення відхилитися від робочого маршруту було прийнято миттєво. Він різко звернув праворуч, пробігся тунелем, який вів у центр колонії, але не доходячи до одного з головних коридорів, заліз між якимись діжками, де й зачаївся.

Чекати довелося не довго. Вже скоро вдалося побачити невідомого переслідувача.

Це була жінка, адже Аркінзо довелося б стати навпочіпки, щоб сягнути її підборіддя, а світла шерсть говорила про те, що особа доволі молода. Загалом, він і так знав, хто це.

- Мене шукаєш, Ітмал? - спитав він, вибираючись зі схованки.

Дівчина розвернулася. В її очах зблиснув гнів. Не можна було говорити першим, коли їх лише двоє, але ситуація трохи виходила за межі гексармівської моралі. Принаймні, з точки зору Аркінзо.

Ітмал була іншої думки, тому вона спробувала застосувати силу. Так вчинила б на її місці будь-яка гексармійка. Аркінзо потрібно було просто перечекати напад її гніву, як вчинив би на його місці будь-який гексармієць.

Але був нюанс і вони обоє про це знали, тому вже за мить Ітмал лежала непритомна між тими самим діжками.

Оскільки більша частина колонії ще спала, Аркінзо не знадобилося багато часу, аби розвідати дорогу до свого схрону і перетягти туди Ітмал.

Коли дівчина прийшла в себе, то вже була зв'язана.

- Або ти мене відпустиш, - почала вона з погроз, але Аркінзо не дав їй продовжити.

- Або я заткну тобі рота і залишу тут, доки ти не будеш готова до діалогу.

- Мене будуть шукати. І коли знайдуть, ти...

Слухати її Аркінзо не став. Він зав'язав їй рота шматком ганчірки. Перевірив пута і вийшов зі схрону.

Джунга спав прямо на робочому місці і дуже злякався, коли його розбудили. Побачивши, що це Аркінзо, а не котрась із матрон, він заспокоївся. А коли зрозумів, що його зміна закінчилася раніше, то навіть зрадів. Він швидко розповів колезі, що все спокійно і злиняв.

Аркінзо приступив до споглядання світу за межами колонії. Сумна робота - дивитися, як за межами печер вітер хилитає багаторічні дерева, але думки його поверталися до Ітмал. Якимось чином дівчина знала, хто він. Що їй давало це знання і навіщо вона періодично з'являлася, Аркінзо не знав. Можна було б натиснути, але він не ризикував це робити до сьогоднішнього дня. Це був не перший напад навіженої гексармійки, але продуманий найкраще. Тому після зміни він обов'язково навідається до схрону, де буде мати конструктивну бесіду, і неважливо, що співрозмовник проти.

Так минула зміна. Кілька разів заглядали матрони. Вони мовчки дивилися на Аркінзо і, нічого не питаючи, йшли геть. Світ за межами колонії не вирізнявся якоюсь красою чи мінливістю, тому не дивно, що більша частина оглядачів просто спала. Під кінець навіть його почав потроху зморювати сон. Не допомагало навіть зудіння на спині, яке періодично то з'являлося, то зникало.

Ітмал була там же. Вона явно намагалася перетерти мотузку, але слабенькі чари не дали їй цього зробити. Як і вибратися зі схрону. Нарешті дівчина здалася і просто чекала.

Коли Аркінзо увійшов, його зустріла пара дуже злих очей.

- То як, - запитав він, - готова до діалогу?

Полонянка знехотя кивнула.

Після зняття кляпу довелося трохи почекати, доки гексармійка розімне щелепу. Зв'язування явно не пішло на користь, але додало здорового глузду, бо погроз так і не прозвучало. Дівчина мовчки дивилася на свого полонителя.

- То чого тобі треба?

Ітмал вагалася. В ній все ще вирувала злість і це було видно неозброєним оком. Врешті їй все ж вдалося опанувати себе.

- Мені потрібна твоя допомога, - видавила вона з себе й опустила очі.

Аркінзо засміявся, чим викликав новий спалах гніву у Ітмал. Та спробувала накинутися на нього, але пута нікуди не ділися, і дівчина просто перевернулася з одного боку на інший.

- Моя? - спитав він, коли нарешті заспокоївся, - ти могла наказати будь-якому чоловікові в колонії. Ніхто б тобі не відмовив.

- Чоловікові, - презирливо відповіла Ітмал, - я накажу зігріти мою постіль, коли прийде час. А зараз мені потрібна допомога. Допомога дракона-перевертня.

Вона голосом виділила останні слова і замовкла, вичікувально дивлячись на Аркінзо.

- Ну то й звернулася б до дракона перевертня, від мене ти чого хочеш?

Така відповідь гексармійку явно не влаштувала, але, схоже, вона була до неї готова.

- Давай не будемо повторювати нашу минулу розмову. Я знаю, хто ти є. Ти - тим більше знаєш. Може ти мене розв'яжеш, і ми спокійно все обговоримо?

- І хто ж я є? - поцікавився чоловік. Розв'язувати він нікого поки що не планував.

- Припини клеїти дурня! - Терпіння Ітмал по троху давало тріщини. - Я лежу тут зв'язана по руках і ногах? Який чоловік здатен зробити це з жінкою?

- Ти не жінка, - Аркінзо нахилився і провів рукою по білій шерсті на голові гексармійки, - ти ще навіть не обрала, у яку фарбу увійдеш. Ти мале й дурне дівчисько.

Ітмал спробувала вкусити його за руку, але чоловік встиг відсахнутися.

- Загалом, тобі краще продовжити пошуки цього свого дракона-перевертня десь в іншому місці. Але якщо я тебе ще раз побачу... - він замовк, аби дівчина сама додумала, що станеться у такому випадку, після чого знову нахилився до неї і кількома рухами зняв пута.

- Якщо ти мені не допоможеш, я піду і усім розповім, хто ти є.

Аркінзо уже розвернувся до виходу, але зупинився.

- Ти погрожувала мені цим минулого разу. І, як і минулого разу, я відповім: тобі ніхто не повірить.

Не бажаючи чути відповідь він покинув схрон. Потрібно було пошукати спосіб ненадовго покинути колонію. Звісно, групи матрон іноді влаштовували рейди назовні, але чоловіків туди брали неохоче. Кілька разів його виводила Інсіх, аби погрітися на свіжому повітрі. Тоді він старанно виконував свою роль, після чого магією присипляв жінку, і кілька годин насолоджувався розправленими крилами. Але нещодавно Інсіх піднялася вище в ієрархії колонії і виходити назовні їй більше не личило. Вона прямо сказала про це, коли Аркінзо натякнув, що було б непогано знову повалятися в траві.

З тих пір він повільно скаженів, запертий у малому безкрилому тілі на нижньому щаблі ієрархії гексармів.

Він уже думав приспати вартових і відкрити ворота. Але для цього йому довелося б використати більше магії, ніж він міг собі дозволити, переховуючись.

Так він і тинявся колонією, поглинений своїми роздумами. Довелося обирати найменш прохідні тунелі, аби уникнути зайвих питань і додаткових обов'язків. А ближче до вечора на нього напали.

Аркінзо саме притулився до необробленої стіни, аби трохи почухати спину, коли з бокового тунелю вилетів камінь і врізався прямо біля його голови. Вже за мить з того самого тунелю вибігла Ітмал, озброєна довгим обсидіановим списом. Ним вона спробувала проткнути Аркінзо, але той перехопив і вирвав зброю з рук дівчини.

- Ти що твориш?! - вигукнув він, спираючи чорний шматок каменю на стіну.

Ітмал не відповіла. Вона спробувала вдарити Аркінзо одночасно двома кулаками в голову та живіт, але чоловік знову звів на нівець її напад. Ухилившись від удару, він штовхнув гексармійку так, що та відлетіла на кілька кроків і врізалась спиною у стіну. Замість того, аби підвестися, вона закричала.

- Бачили?! Бачили?! Хіба я вам не казала?

Коли з того самого бокового тунелю вийшло шестеро матрон, Аркінзо зрозумів, який він ідіот.

- Аркінзо, синьої масті, - гучно промовила одна з них, підходячи ближче, - тебе заарештовано за напад, викрадення і утримування дитини.

Ітмал обурено поглянула на матрону.

- Матроно Омід, - промовила вона, - я вже не дитина, а він...

- Тихо! - Омід з цікавістю розглядала чоловіка, після чого без попередження вліпила йому ляпас.

Аркінзо вирішив підіграти. Він крутнувся довкола своєї осі і упав перед матроною. В процесі встиг прикусити губу і гарно плюнув на підлогу кров'ю.

- Бачиш, дівчинко? - задоволено промовила матрона, - ти просто ще не навчилася бити.

У погляді, яким його обдарувала Ітмал було стільки ненависті, що на мить Аркінзо навіть забув про свербіж між лопатками. Ця ненависть бальзамом пролилась на його душу, тому, коли інші матрони грубо брали його за шкірку і кудись несли, він посміхався.

В тюрмі йому навіть сподобалося. Тихо і ніхто не турбує, хоча те, що Інсіх не прийшла трохи непокоїло. Висунуті обвинувачення були не такими вже й жахливими. Звісно, серед гексармів у чоловіків було небагато прав, але право на життя, закріплене за усіма живими істотами, було не порожнім звуком у колонії. Найгірше, що могло чекати такого злочинця - це вигнання. Покарання, про яке Аркінзо останнім часом уже мріяв.

Через деякий час за ним прийшли і реальність виявилася трохи гіршою. На судилище зібралося неочікувано багато народу. У велетенській центральній печері не було де проштовхнутися і супроводжуючим його матронам довелося постаратися, аби доставити свого підопічного на ешафот.

Так, саме ешафот. Аркінзо спочатку не повірив своїм очам, коли побачив двох матрон, що тримали товстими рукавицями великий і гострий обсидіановий диск. Його збиралися стратити! Роками він жив у колонії, робив свою роботу і виконував забаганки тих, хто вважав себе вищим за нього. А тепер його хочуть убити! І через що? Через малу ідіотку!

Шум у вухах і свербіж між лопатками не дав йому вислухати обвинувачення. Ніхто не дав підсудному слова, а тому одразу після вироку його притисли до каменю і кати здійняли над його шиєю диск.

Він знайшов очима Ітмал. Дівчина стояла в перших рядах. В її очах розчарування від власної помилки боролося із задоволенням від кари кривдника.

- Все, що буде далі, - промовив Аркінзо, звертаючись до молодої гексармійки, хоча навряд чи вона його чула, - буде з твоєї вини.

Обсидіановий диск опустився на його шию і розлетівся на друзки, які посікли найближчих глядачів.

Коли в дитинстві батьки вчили його перетворюватися, вони рекомендували першим вивільняти хвіст. Зараз ця рекомендація була повністю проігнорована. Два перепончаті крила розкрилися з такою силою, що дві матрони, які тримали диск, відлетіли до найближчих стін, де від удару перетворилися на криваві плями.

Аркінзо загарчав. Його рот наповнився зубами, тож говорити він уже не міг. Та й не хотів. Обличчя видовжилося і сам він почав збільшуватися. Руки зрослися і перетворилися на лапи. Шерсть втягнулася в тіло. Замість неї засяяла зелена луска. Нарешті з'явився хвіст. Він миттєво вбив кількох осіб, що були позаду ешафоту.

Центральна печера була достатньо велика, тому Аркінзо зміг повністю розправити крила.

- Нарешті! - прозвучала під склепінням стара мова драконів.

Під його ногами вовтузилися маленькі слабкі істоти. Більшість із них тікали. Деякі застигли від жаху. А деякі навіть намагалися битися. Вони кидали у дракона каміння і обсидіанові списи, які безсило відскакували від його луски.

Роки стримувань трохи вплинули на Аркінзо. Він вдихнув на повні груди. Не лише повітря, а й магію, на яку цей світ був доволі скупим. Небувала сила тут же сп'янила, і з пащі на бідних гексармійців вивергнулася хмара отрути. Просякнута магією, вона діяла по-різному. Когось миттєво розчинила, а хтось залишився неушкодженим, аби померти пізніше. Вона пішла далі, гуляти коридорами й тунелями й убивати всіх, кого зустріне. Навіть через віки в цих печерах не можна буде жити.

Дракон підхопив залишки магії. Трохи незграбно, через довгу відсутність практики, і спрямував її вгору.

Зелена хмара вгризлася в склепіння. На бідолах, що залишилися живі, посипалося каміння і вже скоро вони змогли побачити закрите хмарами сонце.

Аркінзо, хоч насправді його звали інакше, змахнув крилами і підскочив. Печера була великою, але не настільки, щоб літати, тому він дерся її стінками до неба. До свободи.

На вершині він обернувся. Ітмал, якимось дивовижним чином, вижила. Вона стояла там же, біля ешафоту і з жахом дивилася на древній кошмар, що колись загнав її народ у печери.

Хмари поступово почали чорніти. Дракон деякий час дивився на них, а потім важко змахнув крилами і полетів шукати нову схованку від того, хто полює на крилатих ящерів, що так необачно користуються магією.