Лускаті

Спускатися довелося довго. Коли Святослав нарешті повернув до дверей на одному з майданчиків, Богдан перегнувся через перила. Після наступного спуску сходи закінчувалися, впираючись у широкі двері, майже такі ж великі, як і ті, що на вході. Доки він роздивлявся дно бункеру, Злата пройшла повз і вийшло так, що на імпровізовані збори чоловік потрапив останнім. Решта мешканців бункеру вже була тут. Майже всі вони згуртувалися довкола стола, на якому були розкладені великі листи паперу. Білі й сині впереміш. Лише Артем та Тихомир стояли трохи осторонь. Кожен у своєму куточку. Святослав теж не ліз у суперечку, а став трохи віддалік, намагаючись відновити дихання.

Не витрачаючи час на вітання, Богдан став між Всеволодом і Мстиславом.

- І що тут? - запитав він, але йому ніхто не відповів. Всі були надто зайняті розгляданням креслень. Вони перегукувалися і тицяли пальцями у різні елементи, проте вже скоро стало зрозуміло, що ніхто з них не розбирається в тому, що намальовано.

На листах паперу були зображені механічні дракони. Ті самі, що загнали залишки людей у катакомби.

З цікавості Богдан пробігся очима по лініям і вже скоро побачив знайомі обриси. "DeepSeek" було написано в рамочці в правому нижньому куті аркуша, на якому зображувався той самий крилатий ящір, що висів у них практично над головою.

Аби роздивитись детальніше, довелося обійти стіл. Виглядав звір доволі впізнавано. На кресленні був навіть перетин, що зображав внутрішні системи. На жаль, ніхто не знав ієрогліфів, якими робилися написи до цих систем. Саме цей факт був причиною, чому більше уваги здобуло не джерело безпосередньої загрози, а інше креслення з латинськими буквами і підписом "Claude".

Розглядання креслень так захопили Богдана, що він навіть не одразу зрозумів, про що йде мова серед решти втікачів.

А хотіли вони не більше не менше, а вбити дракона. Саме розбиралися, як це краще зробити. Мстислав пропонував збудувати катапульту і засвітити дракону в голову. Решта хотіла обламати крила і просто втопити залізяку.

Приймати участі у дискусії Богдан не став. Натомість відійшов до Артема і вже за хвилину туди ж підійшов Тихомир.

- А ви чому не приймаєте участі? - запитав їх обох Богдан.

- Бо більш ідіотського плану я ще ні разу не чув, - тихо відповів за обох Артем. - Знайти велику каменюку і запустити її з катапульти.

- Я чув, що по ним застосували ядерну зброю. - Додав Тихомир, - Немає різниці, куди бити, по крилам чи по голові, камінь не допоможе.

- Не кажучи вже про те, що він навряд буде стояти на місці, - погодився Богдан.

- Ну, досі він не зрушив з місця. - заперечив Артем. - Хоч я не уявляю, як він висить в повітрі. Я навіть на кресленнях не бачив ніяких турбін чи чогось подібного.

- Це не зовсім креслення. Скоріше ескізи. На них багато чого немає, хоча нашим друзям хочеться вірити, що вони знайшли якісь сакральні знання.

- Де ти в горах навчився розбиратися в кресленнях?, - Богдан пильно подивився на Тихомира. Той не відвів погляд, натомість відповів:

- Я багато в чому навчився розбиратися за останні шість років.

- Наприклад?

- Якщо це питання так тебе турбує, то...

- Та годі, - перебив їх Артем, - там гризуться, тут гризуться, ніде спокою немає. Ей, шановні. - звернувся він до тих, хто стовбичив біля стола. Ті не звернули на старого ніякої уваги, тому наступна фраза прозвучала голосніше.

- Шановні, майте Бога в серці!

- Чого тобі, старий? - зло повернувся до нього Мстислав.

- Ці ваші сварки на порожньому місці не доведуть ні до чого хорошого.

- Ми не сваримося, - відповіла Сніжана, - просто намагаємося вирішити наші спільні проблеми.

- Ви думаєте, їх ніхто не намагався збити? Намагалися, повірте старому. Ні до чого це не привело. Господь дав нам другий шанс, чого його марнувати?

- О, то ти пропонуєш нам відновити людство? - єхидно поцікавився Мстислав? - В нас тут баб не вистачає, чи думаєш, розділити їх між всіма, а кому не дістанеться, ті будуть один одного в сраку трахати?

Артем почервонів від злості. В нього в руках раптом опинився ніж, але Богдан притримав діда за плечі, за що отримав від того злий погляд. Але вириватись не став.

- Нам усім потрібно заспокоїтись, - Богдан відпустив старого і зробив крок у бік стола. - Я розумію, що декому конче потрібно подихати повітрям Миколаївських катакомб, але не варто кидатися один на одного. Ваш план, - він поглянув Мстиславу прямо в очі, - був дурний. В нас немає засобів, аби заподіяти драконові якоїсь шкоди.

- Ми можемо переналаштувати бар'єр, - несподівано подав голос Святослав.

- Що ти, блять, ляпнув?

- Я кажу, що ми можемо переналаштувати бар'єр, аби він не стримував дракона, а вбив його. - повторив хлопець.

Першою відреагувала Лада.

- А ти звідки знаєш, як переналаштувати бар'єр? - з підозрою запитала жінка.

Ця підозрілість збентежила юнака більше, ніж агресивний тон Мстислава.

- Я... не знаю.

- Так якого хуя ти тоді лізеш?

- Я... просто... запропонував. Я... думав...

- Хлопець має рацію, - заступився за Святослава Тихомир, - Ми могли б переналаштувати бар'єр на іншу частоту коливань. Тоді й вплив на дракона буде інший.

- Гляньте на нього, - все більше розпалювався Мстислав, - І в писанні він розбирається і в чортах і в бар'єрах. Просто йобар, пекар і аптекар!

- Я просто читати вмію, - парирував Тихомир чим остаточно вивів Духа із себе.

Мстислав кинувся в атаку. Всеволод спробував його зупинити але не встиг. Здавалося Тихомир зараз добряче отримає на горіхи, але раптова підніжка від Артема кардинально вплинула на результат бою.

Дух упав на підлогу. Старий тут же всівся на нього зверху і приставив до горла ніж.

- Сука. - прохрипів полонений.

- Замість лайки, краще б попросив у Бога прощення перед смертю.

- Та пішов ти.

- Нам ще убивства тут не вистачало! - Крикнула Лада, обходячи стіл.

Що вона збиралася робити Богдан не знав і з'ясовувати не став. Він просто підійшов до Артема так, щоб той бачив і без попередження зцідив йому у вухо. Старий покотився, але ножа не випустив.

Мстислав тут же вскочив на ноги, але теж отримав у вухо і знову розпластався на бетонній підлозі.

- Охололи, бійці? - Грізно запитав Богдан, піднімаючись на ноги.

- Так точно. - підтвердив Артем. Ніж знову зник незрозумілим чином і старий використовував обидві руки, аби піднятися на ноги.

Мстислав просичав щось незрозуміле, але явно нецензурне, проте продовжувати бійку не став.

Богдан кивнув і підійшов до дверей, ставши так, аби бачити всіх мешканців бункеру.

- Особисто мене, - почав він, переводячи погляд з однієї людини на іншу, як учив його колись батько, - не дуже манить перспектива стати убивцею драконів. Але якщо в нас дійсно є така можливість, то варто бути готовим до наслідків.

Ніхто не перебивав. Всі уважно слухали. Тому він продовжив.

- Я маю на увазі, що ми можемо втратити те, що зараз маємо. Включно з життям. Тому пропоную проголосувати. Ось тут - він показав рукою на праву частину столу, - стануть ті, хто за те, аби спробувати. А тут - жест в бік іншої половини столу. - Хто за те, аби нічого не чіпати.

Він замовк, після чого став зліва від столу.

- Бо навчився я бути задоволеним із того, що маю, - тихо процитував Артем і став біля Богдана.

Решта вагалися. Вони й так знаходилися по інший бік столу, але було очевидно, що вибір поки що не зроблено. Врешті-решт Мстислав зайняв місце біля Всеволода. Той хотів було перейти на інший бік, але Сніжана ухопила його за рукав. Святослав зайняв місце поруч із Ладою, яка навіть і не думала переходити. До нього приєднався Тихомир.

Довше всіх вагалася Злата. Вона дивилася то на креслення, то на подругу, але нарешті перейшла до Богдана і Артема, чим заслужила обурений погляд від Лади.

- Пизда лускатому. Демократія, йоб твою мать. - прокоментував результати виборів Мстислав.

- Не демократія. - заперечив Богдан. - Просто ті, хто хоче працювати над знищенням дракона - працюватимуть над знищенням дракона. А ми будемо слідкувати, аби ви не підірвали острів.

Тепер обурена була вже Злата, але її погляд був проігнорований абсолютно усіма.

- Це ж якого біса ти так вирішив? - Сніжана першою висловила загальну думку. Вона навіть зробила крок у бік Богдана, тому чоловік вимушений був її притримати.

- Якась маячня виходить. - Підтримала її Лада. - Ми будемо пахати, а ви - стояти над головою і дивитись? Мені всі ці комісії ще до війни набридли.

- Давайте я поясню, - запропонував Богдан.

- Було б, сука, не погано.

- Ми поняття не маємо, чого він там висить, згодні?

Драконоборці знехотя закивали.

- Ми також не знаємо, що це за бункер і які можливості він приховує?

Ще один кивок.

- Тож ви ніякого уявлення не маєте, що робити? Але шанси все спаскудити у вас доволі непогані. Сам бункер йому не завада. На початку війни дракони трощили їх, як горіхи. Скоріш за все, його тримають оті стовпи довкола острова і я дуже сильно сумніваюсь, що це примітивна технологія. Серед нас є інженери? - Він обвів усіх поглядом, але ніхто не відповів. - Так я й думав. Тож якщо ви маєте якісь ідеї, то спочатку запишіть їх десь, а вже потім наша комісія вирішить, чи будемо пробувати. Згода?

- Звучить розумно, - погодилась Лада, - хоча ти висловлюєшся трохи сумбурно, але Consilio est opus, як то кажуть.

- А я от ніхуя не зрозумів. Мені дозвіл питати перед тим, як посрати, чи вже коли треба підтертися?

- Це означає, - спробував пояснити Всеволод, - що варто порадитись з усіма, перш ніж робити якусь дурню. Погодься, це розумна вимога?

- Ніхуя вона не розумна. Мені треба в Миколаїв. Мені шкіпер обіцяв, що будемо там до вечора. А я другий день стирчу хуй пойми де і хуй пойми з ким!

- Та ти можеш не матюкатися?! - Сніжана вчергове зробила спробу приструнити Мстислава.

- Не можу, блять! - визвірився той і тикнув пальцем у креслення, - от вони теж ніхуя не матюкалися. І ви, блядь, усі такі стерильні і правильні, що аж трусить. Стоїте щось, пиздите про консиліуми, інженерів й іншу херню, замість того, аби щось робити. Знаєте що, йдіть ви нахуй! - Після цих слів Мстислав розвернувся і швидким кроком покинув кімнату.

Лада зробила крок за ним, але Богдан зупинив її.

- Я сам з ним поговорю. Тож ми домовилися?

Він дочекався кивків усіх присутніх, після чого згріб креслення з написом "DeepSeek" і також покинув приміщення.

Мстислава він знайшов ззовні бункера, після того, як заніс креслення до себе в кімнату. Для чого це було зроблено, Богдан сказати не міг навіть самому собі.

Дух стояв за дверима і розглядав дракона. Механізм він заклинив каменюкою, тому прохід не зачинився автоматично.

- Цигарок би, - відреагував він на появу Богдана.

- Як ви примудряєтесь вирощувати тютюн?

- Отака вже людина тварюка. Пожерти не факт що знайде, а бухло й наркоту - завжди будь ласка.

- Що за справи в тебе в Миколаєві? Якщо не секрет.

Деякий час Мстислав вагався, але все ж відповів.

- Немає в мене ніяких справ. Це в Одесі були справи. Я їх... е... владнав. Тепер назад їхав, - він гірко всміхнувся, виділяючи наступне слово, - додому.

- Тебе хтось чекає? Бо, вибач, але мені здається, що тут набагато приємніше, аніж в катакомбах.

Цього разу Мстислав мовчав довше.

- Собака. - нарешті прозвучала відповідь.

- Вибач, що? - не повірив Богдан.

- Собака мене чекає, хулі не ясно?

- То ти заради собаки... - почав було Богдан, але Мстислав не дав йому закінчити. Дух розвернувся. В його очах палахкотіла лють.

- Так, блять, заради собаки. Гор - єдине, що в мене зосталося з минулого життя. В тебе, вочевидь, ніхуя немає, то ти нікуди й не рвешся. Решта теж на словах браві бійці, а на ділі заховалися б у цьому бункері й сиділи б, доки ця сука не здохла.

Він повернувся і попрямував у бік дракона. Богдан, відчуваючи, що робить якусь дурню, пішов за ним.

Мстислав йшов швидко. По дорозі він підняв якусь каменюку і, коли дійшов до лінії води, з розмаху кинув нею в дракона. Камінь шубовснув у воду не подолавши навіть половини відстані до цілі.

- Ааа, сука! - кричав Мстислав і метався по пляжу, вишукуючи, чим би знову кинути у дракона.

Богдан спостерігав за цим мовчки, аж доки Дух раптом не завмер.

- Чуєш, рама, - на диво спокійно запитав він, - а де човен?

До бункеру поверталися поспіхом. Довелося трохи повозитися, аби вибити стопорний камінь, але врешті решт двері зачинилися. Хол був порожнім. Всі вже встигли позабирати речі.

Чоловіки попрямували одразу до кімнати з моніторами. Там на своєму місці чергувала Злата. Неподалік стояв Артем і намагався розшифрувати записи Лади.

- Ти не бачила, коли пропав човен? - з порогу запитав Богдан.

- Ой. - лише й спромоглася вигукнути дівчина, після того як до неї дійшла суть питання. Вона переводила погляд з Богдана на монітори, а потім на свій малюнок, але там був лише дракон.

- Заїбісь. - прокоментував Мстислав.

- Він був, коли ти заступала на чергування? - втрутився Артем. Записи Лади миттєво відійшли на другий план. Він підійшов до монітора і втупився в дракона, ніби намагаючись знайти відсутній човен.

- Я не пам'ятаю. Я не звернула увагу.

- Так а за яким хуєм ти тут сидиш? - накинувся на дівчину Мстислав, але Богдан відіпхнув його в бік.

- Я теж тут був і теж не звернув увагу, тож це не твоя вина. Артеме, ми можемо розібрати стелажі і збити з них хоча б якийсь пліт?

- А для чого? - відповів старий, - ти що, кудись зібрався?

- Маю надію, що рано чи пізно нам доведеться звідси відпливти.

- Ну то візьмеш надувного човна на складі.

Простота рішення на мить вибила всіх присутніх з колії.

- На складі є надувний човен? - не повірив Богдан.

- І човен і весла. Насос я, правда, не бачив, але поряд з архівом є майстерня. Треба пошукати. Бо без насосу ти човна до другого пришестя надуватимеш.

- Нам таки треба клята ревізія, - підсумував Богдан.

Наступні кілька днів були заповнені постійною біготнею. Хоча ніхто вголос не говорив про кількість людей, але недовіра ширилася бункером. Кожен слідкував за кожним, не дивлячись на те, що декого вже викреслили зі списку. Особисто Богдан не помічав ні за ким нічого підозрілого, хоч як намагався. Він постійно ходив між поверхами і заглядав у кожні двері. Спустився навіть на самий низ. Там, за єдиними дверима, була реакторна зала, відгороджена товстою прозорою перегородкою. Потрапити до самого реактора можна було пройшовши крізь прозорі двері, зачинені на механічний кодовий замок. Пошуком цього коду він і вирішив зайнятись.

Єдиним, підходящим для таких пошуків місцем, яке спадало на думку, був архів. Але там завжди хтось був, тому більшу частину часу Богдан патрулював бункер і прилеглі території.

Під час одного з таких патрулювань він натрапив на Артема. Загалом, нічого дивного, але старий сидів у барі біля стійки і поглядом гіпнотизував якусь пляшку, заповнену янтарною рідиною.

Старий стрепенувся, коли Богдан підійшов, але не став переривати свого заняття.

- Цікаво, чи не з'їхав я з глузду?

- Цікаво, чого ти її не вип'єш? - відповів Богдан. Він трохи повернув пляшку, але етикетка нічого йому не сказала окрім того, що це коньяк.

- П'яниці не успадкують царства Божого.

- То навіщо дивишся.

- Силу волі треную. - Артем нарешті відсунув від себе пляшку і повернувся до Богдана, - ти щось хотів?

- Загалом, ні, але раз ми вже говоримо, то маю дещо спитати. Можна?

- Чого ж не можна, раз ми вже говоримо. Питай.

- В самому низу - реакторна. Там механічний кодовий замок. Ти ніде не бачив код?

- Отак в лоб? - здивувався Артем, - без ходіння колами і завуальованих погроз?

Богдан тут же насторожився.

- Тобі погрожували?

- Ну, не прям щоб погрожували. Так, туману напускали. Надували щоки і взагалі, робили дуже страшний вигляд. Але я вже своє відбоявся.

- То хто тобі погрожував.

Старий хитро посміхнувся.

- Яка різниця? Я можу про себе подбати, тому жалітись не буду. Але, якщо ти перефразуєш питання, то я на нього відповім.

- Хто ще питав про код від реактора?

- Та майже всі.

- Всі?

- Майже. Художниця не питала. І Всеволод, але йому явно дружина розповіла.

На мить Богдан відчув себе ідіотом. Невже код знали усі, окрім нього?

- Розповіла про що? - все ж таки уточнив він.

- Що я нічого не знаю. Чому ви взагалі вирішили, що я маю знати?

Тепер Богдан теж запитав себе про це. Він і сам не знав, але старий вичікував і якусь відповідь.

- Ти дивився в журнали. От я й подумав... ну...

- А чого сам не подивився в журнали?

- Я в архіві дивився і... ну... - знітився чоловік

- Крутиш ти щось, Богдане. А я тільки похвалив тебе за те, що колами не ходиш.

- Та нічого я не кручу. Просто тебе я менше за інших очікував тут побачити.

- Ну, твої очікування - це твої проблеми.

Виникло незручне мовчання, яке розвіяв, увійшовши у бар, Всеволод.

- Вітаю, народ, - зрадів він, - розслабляєтесь?

- Обговорюємо наші справи, - відповів Артем, - бажаєш доєднатися?

Всеволод зайшов за стійку і взяв пляшку, яку старий хвилину тому відсунув.

- Шмурдяк, - прокоментував він, після чого повернувся до стелажа і почав прискіпливо щось видивлятися.

- А ти розбираєшся? - запитав Богдан.

- Колись розбирався. Я барменом працював у тому ж кафе, де Сніжана офіціанткою була. Так і познайомилися. Слухайте, щось тут нічого нормального немає.

- То ти або так розбираєшся, або балуваний дуже. - підколов його Артем.

- А то ж ви, діду, начеб то краще розбираєтесь?

- Мені розбиратися не треба. Я за свій вік знаєш скільки випив? Але то все не до добра.

- Все потрібно з розумом. - філософськи висловився Всеволод. Він нарешті дістав якусь пляшку зі стелажа, а на її місце поставив те, що охарактеризував, як шмурдяк.

- Ось це, наче б то нормальне! - задоволено гепнув він об стінку якусь видовжену квадратну пляшку, обписану ієрогліфами.

- Я пас, хлопці, - тут же відхрестився Артем.

- Я теж це пити не буду. - підтримав Богдан.

- Та чого ви? - образився Всеволод. - я поганого не пораджу. Хорошого тут теж, на диво, немає. Але ось ця ще більш-менш.

- А тебе дружина за ось це більш-менш не вижене в іншу кімнату спати? - поцікавився Артем.

Цей аргумент спрацював краще. Всеволод з жалем поглянув на пляшку, а потім сховав її під барну стійку. Після чого подивився на Богдана.

- Я, власне, чого спитати хотів. Ти справді дозволив малому ритися у твоїй кімнаті?

Богдан вилетів з бару раніше, ніж усвідомив чому. Обоє чоловіків слідували за ним. Як він і очікував, в його кімнаті вже нікого не було. Креслення, по суті єдине, що можна було б поцупити, лежало на комоді, скручене і обмотане мотузком. Майже так, як Богдан його і залишив. Тільки вузол був іншим. Більш незграбним.

- Як давно ти його бачив? - запитав Богдан у Всеволода.

- Та власне, перед тим, як до вас підійшов. - відповів той, - Ти ж двері ніколи не зачиняєш, от я його й помітив. Він, звісно, злякався, коли мене побачив, тому одразу випалив, що, мовляв, ти йому дозволив.

- А чого ти так підірвався? - не зрозумів Артем. - Лазити в чужих речах, звісно, недобре, але хлопець у нас шукає на дракона управу, а ти сам забрав основне креслення.

- Дійсно, чого це я? - погодився Богдан, але сам відчував якийсь неспокій.

Він підійшов до комоду і підняв креслення, після чого стягнув мотузок. Папір частково розпрямився і перед чоловіками постав переріз двоголового дракона. "Gemini" повідомляв напис в правому нижньому кутку.

- Він його замінив. - констатував Артем. - Чому просто не забрав, раз так потрібно?

- Аби потягнути час? - невпевнено запропонував Всеволод.

- Навіщо? - перепитав старий.

Всеволод невпевнено переводив погляд між чоловіками.

- Бо він в списку підозрюваних. - сказав Богдан.

- Що? Підозрюваних в чому?

- У співпраці з драконом. Ти теж там є, до речі. Як і Тихомир. - підтвердив Всеволод.

- Люди добрі, та ви з глузду з'їхали? - здавалося Артем не вірив своїм вухам.

- Знаєш, старий, це ти стверджував, що серед нас янгол Божий. - спробував виправдатись Богдан.

- До чого тут янгол Божий і дракон? - все ще не розумів старий.

- Бо нас дев'ятеро, тоді як у човні було лише вісім. - пояснив Всеволод, - Серед нас є хтось або щось, чого не було від початку. І цей хтось або щось походить від дракона. Ось чому той досі висить біля острова.

- Ви що обоє, подуріли? - зовсім ошалілий Артем переводив погляд з одного чоловіка на іншого.

Хто знає, що могло трапитись, якби Артем схопився за ніж, який він невідомо де ховав, але ситуацію змінила Лада. Вона увірвалася в житловий блок і, побачивши чоловіків, випалила:

- Малий зрадник оглушив Злату!

Дівчина лежала на підлозі у кімнаті з моніторами. Біля неї був Мстислав. Схоже Лада встигла надати першу допомогу, перш ніж пішла розповідати про зраду.

- Що сталося? - з порогу запитав Богдан.

- А я їбу? - Відмахнувся Дух. - Я зайшов, вона лежить.

- Я якраз на складі була, - пояснила Лада, - коли почула крик і удар. Рвонула сюди, а назустріч мені Святослав. Я хотіла його запитати, що сталося, але він рвонув сходами угору. Хотіла піти за ним, але побачила Злату, і затрималась.

- Можеш показати інші місця біля бункеру, окрім триклятого дракона? - запитав Богдан. Він показав Ладі на її нотатки. Та одразу зрозуміла, що до чого. Вона підійшла до своїх записів, але її перервав Мстислав.

- Дивіться, бля, ніхуя він не завис.

Всі подивились на монітор. На ньому було видно, як дракон, що непорушно висів кілька днів на одному місці починає оживати. Машина розправила крила і почала повільно зміщуватись вздовж бар'єру.

- Нагору пішов, кажеш? - прогарчав Артем. Він кинувся до виходу, але в дверях зупинився.

- Ти і ти - старий показав на Мстислава і Всеволода, - біля моєї є порожня кімната. В ній надутий човен. Беріть решту і йдіть на інший бік острову. Як раптом що - валіть звідси. А ми з Богданом спробуємо наздогнати малого.

Всі кивнули. Богдан теж не сперечався і рушив слідом за старим.

Незважаючина на різницю у віці і яку-не-яку фізичну підготовку в дитинстві, зараз Богдан ледь встигав за старим. Той біг, трохи нахилившись уперед, ніби в окопі.

Розмовляти часу не було. Вони рухались курсом, паралельним дракону, що поволі ширяв над водою. Вже скоро перед їх поглядом показався високий срібний стовп, навпроти якого завис дракон. У підніжжя цієї конструкції виднілися дві фігури.

- Господь милосердний! - вигукнув Артем і трохи пригальмував. Вони перейшли на крок.

Одна з фігур, що до цього вказувала, що робити іншій, розпрямилася і попрямувала до чоловіків.

- Тихомир. - глухо сказав Богдан.

- То хто з них, чи обоє? - ніж знову невідомим чином опинився у руці Артема.

Вони підійшли ближче. Тихомир зупинився за десять кроків і посміхнувся.

- Ви прийшли швидше, ніж я очікував. - промовив він.

- Що ти тут робиш?! - крикнув Богдан, - Що ви обоє тут робите?

- В мені ще залишилося трохи від мовної моделі, тому я вимушений відповісти. Ми відключаємо систему захисту острова. Вірніше, Святослав відключає, а я вказую йому, що робити.

- Навіщо? - запитав Богдан, хоча розумів, наскільки це питання ідіотське.

- Щоб отримати, дослідити і використати невідому технологію, - пояснив Тихомир.

- Хай Бог милує, - прошепотів Артем і кинув ножа у Тихомира.

Клинок пролетів прямо крізь горло чоловіка, не заподіявши тому ніякої шкоди, чим поставив обох чоловіків у ступор.

А вже за мить дракон перетнув раніше недоступну для нього невидиму лінію і людей поглинуло блакитне світло.