Розділ 1. Коли розквітає камелія

Асканія була біла, наче сніг, а повільні рухи видавали у ній залежність. Її серце нещадно крижаніло, і причиною цьому була маленька каблучка на безіменному пальці лівої руки. Колись Аскана була запальна та моторна, її волосся горіло сонцем, що вкрилося товстим шаром льоду, щойно король назвав її своєю дружиною.

Аскана проводила дні біля дзеркала. Вона невідривно дивилась у нього, ніби намагалася відстежити, як щодня інакшає її відображення. За півроку шлюбу вона змінилась до непізнаваності, побіліла та ослабла.

- Королево. - промовила служка з коротким чорним волоссям, ніби родючі чорноземи. - Мій король передав для вас подарунок.

- Мирено, в тобі так багато життя… - прошепотіла Аскана, вгледівшись в очі дівчини крізь дзеркало, проте служка була байдужа до її почуттів. Вона мовчки поставила на стіл білосніжну коробку та вийшла з кімнати, вклонившись.

Аскана відчула, що якби не зима під шкірою, її обличчям би прокотилася гаряча сльоза. Вона повільно встала зі стільця, і кожна кісточка в її тілі озвалася звичним колючим болем. Аскана судомно ковтнула. Вона підняла картонну кришку і побачила на чорній оксамитовій тканині маленьку одиноку квіточку. Її білі пелюстки подряпали Аскані шкіру, як і будь-які речі, яких вона торкалась руками. До цього вона ще не встигла звикнути. Під стебельцем лежала записка: «Хочу бачити ці квіти у твоїм волоссі! К.».

Аскана зиркнула в дзеркало. Єдиним нагадуванням про минуле життя були світлі зелені очі. Хоча вона не була впевнена, що такими вони залишаться назавжди. До того ж, жінки короля проживали з вінценосним не більше року, після чого королівство три тижні носило траур, а потім гуляло нове весілля. І так вже більше сотні років.

Аскана підняла руки, не зводячи погляду зі своїх очей, і сплела косу, прикрасивши її квіткою. Скоро, відчувала вона, усе королівство згадуватиме її як сто сорок п’яту королеву, з якої випив життя невмирущий король.

Вечір настав надто швидко. Зимові дні до образливого короткі, ніби сонце ненавидить кригу і прагне найшвидше здихатися її. Аскана відчувала те саме, але життєвий вибір, який зробив за неї хтось інший, нетлінним тавром висів над нею, ніби молот над ковадлом.

Вона відчула його нутром. Серце сповільнило кроки, намагаючись стати непомітним. Аскана заплющила очі, коли до кімнати зайшов король.

- Асканіє. - промовив він глибоким оксамитовим голосом, і їй здалося, ніби непідйомна крига пришпилила її до стільця. - Подивися ж на мене, я прийшов.

Як слухняна маріонетка, вона розплющила очі. Його чорний силует, прихований за тінями, боляче вдарив по очам, що звикли днями дивитися на біле. Він підійшов ближче, і його рука торкнулась її білосніжного волосся.

- Тобі личить камелія. - промовив він, пробігши пальцями по хвилям коси, і обхопив руками її плечі. - Знаєш легенду про камелію? - він спіймав її погляд у дзеркалі. Аскана заперечно похитала головою. - Колись божич Амур опинився на Сатурні. На крижаній планеті він побачив прекрасних жінок зі сріблястими волоссям, світлими очима і білим тілом. Вони оспівували хвалу богу за те, що він створив їхні тіла з льоду, тендітні та вишукані. Жінки милувалися красою Амура, але не могли полюбили його. За це божич перетворив їх на камелії, квіти, що розквітають серед снігів. Тоді вони подарували богові свій аромат - любов, якої йому так хотілося. - король приклався губами до її плеча. - Подаруй мені любов, моя зимова камеліє.

- Корде. - звернулась Аскана до короля. Він підняв на неї очі. - Відпусти мене. - прошепотіла вона тремтливим голосом, і погляд короля охолодів. - Я хочу жити.

- Ти живеш, Асканіє. - його голос набув твердості. - Я дав тобі все, про що можна мріяти. Я люблю тебе, Асканіє. Просто полюби мене, і буде тобі щастя!

- Твоя любов не гріє, а калічить, Корде.

Чоловік відпряв та відступив на крок. Він хижо нахилив голову, ніби хотів впитися зубами в її білу шию. В його очах Аскана бачила звіра, чия здобич щойно показала власні ікла.

- Подумай ще раз над сказаним, Асканіє. Я зроблю вигляд, що нічого не чув. - він розвернувся на підборах, коли Аскана скочила на ноги.

- Корде, благаю!

Обличчя короля спотворив гнів. Він підняв очі, не обертаючись до дружини, і Аскана відчула, як тілом проходить струм. Вона впилась пальцями у спинку стільця, що аж кісточки побіліли. Таким тортурам чоловік піддавав її щодня, тільки сьогодні крижаний сеанс пройшов особливо болісно. Наситившись, король стрімко вийшов з кімнати, а Аскана впала на коліна. З її волосся вистрибнула біленька камелія, пелюстки якої вкрилися чорним.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.