Не з тобою

Я, напевно, безнадійно й сутужно хворію –

Не з тобою, не цією паршивою незгодою.

"Дорослішаю", відчайдушно себе жалію

І розсипаюсь у прах невинною свободою.

​Як шкода, що дощем не випалиш кушпелу,

Що ґрунтувалася в голові товстим шаром;

Що незграбна буря у безвітря нас завела

І наше життя зупинила потужним ударом.

​Сновидіння наростають димом цигарок,

І вже прокурений ранок тішить наше его.

Ми не метелики, що летять в сяючий танок,

Ми лише в руках чужих, поламані, як лего.

​Померлі душі, як сутінки, байдужі до нудоти.

Годі вірити, що знаєш, як тремтить у серці...

Задихаючись від тої безкрайньої турботи,

Забери його в мене – хай буде, як ті іноверці.

​Глибина очей твоїх така спокійна і немовна,

Я захлинаюся надією побачити взаємність:

Що з моїх очей в твої будуть плисти сповна,

Якщо твої не в змозі – в інших є безмежність.

​Мабуть, я все ж таки невиліковно хворію.

Чому не з тобою? Чому ж не цією незгодою?

Я ж на фоні цих тяжких подій просто стлію,

Як цигарка, на тлі якої дим став свободою.

Автор: Bardova S. 20 квітня 2025.