1100
Стурбовані обличчя під під'їздом, на сходах, під дверима квартири. Таке враження, що тут зібралися всі двісті п'ятдесят шість учнів.
— Він вже три дні не відчиняє двері і не розмовляє ні з ким, — Андрусь, один з перших шістнадцяти, не просто стурбований, він у відчаї.
— Те, що ви тут юрмитеся всі, не допоможе. Хіба сусіди айтішників викличуть. Розходьтесь, якщо Влодко комусь і відкриє, то мені.
Голодрапці слухняно йдуть, але недалеко — Лесик чує шурхіт і стримане шепотіння поверхом нижче.
Довелося довго стукати і кричати — "Влодко, це я!" — перш ніж за дверима щось заворушилося. Ще декілька хвилин Лесик стоїть мовчки, даючи братові переконатися, що немає жодної небезпеки.
Нарешті клацає один замок, другий…
— Що сталося?
Обличчя брата змарніло від якогось страшного горя.
— Я дізнався… Пам'ятаєш, як ти все випитував, чому Комп'ютер припинив розмовляти з людьми?
— Не має значення, я тоді малий був, дурний, — Лесику соромно за його наївні сумніви. — Ти зробив радіо, і ми тепер…
— Це має значення! — Влодко аж кричить з несподіваною злістю і б'є кулаком у м'яку стіну коридора. — Після того, що довідався, я теж не хочу розмовляти з людьми!
Злість полишає його, і брат безсило опускається на підлогу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!