0011
Зимові канікули тривали всього три дні. Більшу частину першого Лесик витратив на оформлення перепустки і дорогу додому. На другий день він був зобов'язаний, як неповнолітній правопорушник, щонайменше чотири години зустрічати Новий Рік у місцях громадського святкування. На третій день вже по обіді слід було вирушати у зворотну дорогу.
Згадуючи засмучений вираз обличчя матері, з яким вона провідувала його в інтернаті, Лесик геть не був впевнений, що бажає їхати додому. Але коли переступив поріг тісної квартири, то одразу відчув якісь зміни. У матері дивно блищали очі, батько, замість вихвалятися новими полотнами, лише мовчки поплескав сина по плечу.
— Що… — почав-був молодший Ніц-Ніцшенко. І помітив чотири стоптаних арештантських чоботи під дверима.
— Влодко? Влодко! — заволав він і кинувся на кухню, де хтось дзвенів посудом.
Але на порозі Лесик зупинився. Він хотів кинутися обіймати брата, але на антицелюлітній вібро-табуретці за столом сидів незнайомець. Чи все ж таки…
Влодко мав спортивну тілобудову, одвічно розкуйовджене волосся, одвічно-дводенну щетину на підборідді. На кухні ж сидів хирлявий, виснажений бородань з поголеною до блиску головою. На вигляд бородань був старшим за брата років на десять. А ще, половина його обличчя скидалася на сіру пластикову маску — наслідок дельта-опромінення.
Не зважаючи на все те, Лесик був готовий впізнати його і схопити в обійми, та ще разючіше незнайомець відрізнявся від брата вдачею. Влодко якщо і посміхався, то рідко і надзвичайно сумно, як останній революціонер на барикаді, в якого лишився один набій — для себе. Земні розваги і задоволення його ані трохи не вабили. Очі ж цього бороданя аж світилися від сміху, а щелепи з апетитом, жадібно пережовували щось приготоване матір'ю.
Лесик розгублено тупцював на місці, не знаючи що робити. Нарешті бородань дожував і, не підводячись з табурету, розкинув руки:
— Ходи сюди, малий. Чи не впізнаєш?
Лесик схлипнув і все ще боязко наблизився до нього.
— Так, так, я сам себе не впізнаю, — погодився Влодко, обіймаючи брата. — Воно й не дивно, два роки на Забруднених Територіях. Але це дрібниці, це дрібниці…
Лесик вже ревів як дитя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!