Три кроки на шляху до пекла

Три роки, кажете? Чому б і ні? Спробую... Кіборг ідеально вписується в мої уявлення про помічника-компаньйона — з гумором, неагресивний. Ні, він буде зі мною. Я бачу, що Ботанік не дуже задоволений, але покірно зітхає, відключає дроти і коротко розповідає, що треба докупити для утримання кіборга. Багато, але багато у мене вже є. Адже я жила мрією... Моя нора — моя фортеця. Дві кімнати – житлові. У третій - монітори, три комп'ютери, оглядове крісло. Кабель потрібно докупити, диски з ПЗ у мене є.

Нарешті, видяковипроваджую електронника і починаю упорядковувати думки й житло. Між іншим спостерігаю за машиною, що вивчає мою непомітну домашню лабораторію та добірку ПЗ. Побачивши комплекс обладнання для заглушки сигналів дистанційного керування, замислюється. Нарешті скрипуче вимовляє першу за вечір фразу: "У тебе були роботи?" Ні, роботів у мене не було, я мріяла про кіборг. По безпристрасному обличчю ковзнула ледь помітна посмішка. Він розуміє, щоправда, неспроможний остаточно прийняти факт, чому саме так. Близько десятої у дверях рипипить ключ.

Прийшов Нейл. Він буває у мене кілька разів на тиждень, хоча я ну дуже таки впевнена, що це занадто часто, і всіма можливими шляхами скорочую ці візити до мінімуму. Він досить високий, у свій час качався, але зараз запустився, обріс жиром, з'явилися валики на спині. Загалом, видовище неприємне, і що далі — то більшою мірою. Проте малюю чергову посмішку і трохи помітно торкаюся губами неголеної щоки.

— Привіт. Як минув день? — він скидає куртку, помічає світло в оглядовому, і витріщається на чорну постать, що сидить у кріслі.

— Чудово. КР-309 до твоїх послуг.

— За які кошти? — Нейл болісно скупий, його любов до грошей давно увійшла в легенду навіть у колі друзів, тому я рідко повідомляю його про свої справжні доходи і заначки.

— Це має значення?

— Ну взагалі-то так. Показуй свого монстра.

Я бачу, що він незадоволений. Роботи вбили його батька і першу дружину... Точніше, просто дружину — я на цю роль не претендую під жодним соусом, хоч він другий рік намагається навісити на мене це священне ярмо. Взагалі, Нейл непоганий, але останнім часом трясця як мене напружує. Ось і зараз входить до кімнати, зневажливо дивиться на робота, що сидить у кріслі.

— Жахливо. І скільки коштує цей мотлох?

— 350 убитих.

— За цей брухт? Ти з глузду з'їхала! Давай краще оновимо машину! — Нейл давно мріє продати свій довоєнний «Форд» і купити щось новіше, але ненажерливість і любов до дорогого курева ніяк не в'яжуться з цією похвальною ідеєю.

— Нейл. Не зли мене. Це мої гроші.

— Ага, а ти нічого, часом, не забула? Все тепер наше, і пам'ятай про це надалі, зрозуміла, мала? (Ненавиджу, коли він мене так називає!) Нейл набирає на мобільному номер:

- Алло! Слухай, за скільки ти забереш на запчастини кіборга, КР.

Він не встиг домовитись. Злити мене не можна – небезпечно для здоров'я, друзі це знають, а от Нейл, мабуть, забув. Не пам'ятаю, як вирвала телефон із рук, шпурнувши через усю кімнату — і бачу тільки червоне обличчя, ніздрі, що роздуваються, та уламки мотороли біля протилежної стіни. Ніхто не посміє торкнутися кіборга без моєї згоди. Навіть Нейл.

— Навіть так? Добре подумала? Адже я й піти можу! Зауваж — ти роздмухуєш конфлікт через якусь машину!

Хм... Якийсь? Та в мене і зараз перед очима стоїть картина, коли кіборг, почувши пропозицію Савелія, спробував підбадьорити мене, посміхаючись в очі власної загибелі.

— Нейле, я тебе не тримаю. А кіборг залишиться.

Коли грюкнули двері, мені стає якось не дуже. Два роки я спала з цим чоловіком, проводила з ним вихідні, свята... Я рада, що все так обернулося. Чесно кажучи, мені потрібен була привід — і я його отримала. Мені не шкода, що Нейл пішов, я навіть рада. Мені просто погано зараз. Встаю, йду до кімнати-лабораторії. Кіборг сидить у кріслі, ніби спить. Варто мені підійти ближче, як він повертає голову в мій бік:

— Навіщо?

— Не знаю... Але це вірно, я відчуваю.

— Я машина... Він — людина... Кинути кохану людину заради механізму? Ти шукала привід? Чи через те, що він спробував вирішувати все сам?

— Через це також. Будь ласка, не будемо про болюче. Мені потрібен час. Як ти?

— Стандартно. 61% пошкоджень, механізм не підлягає ремонту.

— Облиш... Воювати тобі не доведеться...

— Отже, той хлопець мав рацію. За які ж такі заслуги я отримав пенсію? — тон досить цинічний, хоча, теоретично, кіборги позбавлені емоційного забарвлення промови. Однак не вловити інтонації в цьому голосі — треба бути або глухою, або зовсім скамянілою. Звичайно, можна зарватися, визвіритися, але мені боляче.