Закляті коханці

Принстон. 1974 рік.

Закинувши рюкзак, хлопець попрямував із класу до іржавої шафки. Його ледь не змила хвиля школярів, які поспішали додому. Закинувши зайві підручники, ввів кодовий замок і потягнув за ручку. Насвистуючи невигадливий мотив, Кріс пробрався до музичного класу. Звідси вже не доносився галас, лише шурхіт його кроків. У класі, серед саксофонів, тромбонів, скрипок, стояло громіздке піаніно. У кінець зали поставили барабан, залишаючи трохи вільного місця для парт.

— Думав, що всі вже пішли, — звернувся Кріс до юнака, який тихо постукував по пружній поверхні барабану.

— Вирішив затриматися. Ти ж знаєш, містер Озорик завжди тягне до останнього, — відгукнувся той, злегка всміхнувшись.

— О, так. Можливо, містер Озорик хоче зробити з нас футбольних чемпіонів, — Кріс пройшовся класом, обходячи музичні інструменти. — Не знав, що ти граєш.

— Трохи, — Ітан заграв паличками енергійніше, вдаривши наприкінці по тарілці. Та видала пронизливий дзвін та затремтіла. Ітан притримав її руками й відклав палички.

— Вона засмучена, як... — Кріс перебрав струни гітари й, коротко глянувши на Ітана, почав підкручувати гітарні струни, — один козел, якого я випхнув за двері, — закінчив хлопець, після деякої тиші.

— Мабуть, ти заслужив, — ніби між іншим, зауважив Ітан. Він опустив погляд собі під ноги, розглядаючи запилені кросівки.

— Я винен лише в тому, що не зробив цього раніше. Він зрадив мене, — ретельно підбираючи слова, промовив Кріс. Ітан був його другом і знав про його орієнтацію. Та, Кріс і не приховував, ким є. Однак, школа — не те місце, де можна було говорити вільно. Хоча багато хто або знав, або здогадувався, що Кріс — гей.

— Як він посмів, — Ітан поглянув на Кріса, бажаючи щось додати, але потрібних слів не знаходив. Коли хлопець дізнався про таємницю Кріса, то був приголомшений. Але до цього вони вже довгий час непогано спілкувалися. Перетравивши інформацію, на що йому знадобився тиждень, Ітан вирішив не розривати дружбу. І, чесно кажучи, жодного разу про це не пошкодував.

— Ти можеш мене втішити, якщо хочеш, — хитро посміхнувся Кріс, наблизившись до Ітана.

— Та пішов ти, — беззлісно відреагував Ітан, помітивши пустотливий блиск в очах друга.

— То, що? Зіграємо? — запропонував Кріс, перевісивши ремінь гітари через плече. Провівши кілька разів по струнах, він заграв ритмічну мелодію, намагаючись витиснути зі старого інструменту якомога більше. Звук виходив приглушеним та хрипким.

Ітан почав бити по барабану, проте протерта на ньому мембрана звучала лунко, відбиваючись у барабанних перетинках. Їхня гра виходила хаотичною, з гуркотом й деренчанням.

Кілька разів Кріс зупинявся, щоб підкрутити кілок. Ітану доводилося зупиняти тарілку, що продовжувала дзвеніти. А через деякий час все починалося спочатку. Зрештою, хлопці залишили марні спроби програти притомну композицію і вийшли з музичного класу.

— Було б круто, мати пристойні інструменти, — проговорив Кріс, йдучи порожніми коридорами. — Мені сподобалося грати з тобою. Але звучання відстій.

— Набереш команду, і спробуєш, — проговорив Ітан, пропускаючи приятеля через вхідні двері.

— Стривай, — Кріс обернувся, уважно поглянувши на Ітана. Трохи насупившись, він заховав руки в кишені. — Я хочу, щоб ти теж грав. Просто уяви, ми створимо гурт. Це круто, чувак.

— У мене немає на це часу, — похитавши головою, промовив Ітан. Збігши по сходах, він вивіз зі стійки свій велосипед.

— Облиш! Треба навести шороху на наш район. Буде весело. Ти і я, як *Гукер і Гондорфф, — Кріс широко усміхнувся, злегка стукнувши хлопця по плечу.

— Я подумаю, — стримуючи усміх, відповів Ітан. Сівши на велосипед, він натиснув на педаль і поїхав в сторону алеї, що була щільно обсаджена деревами.

Кріс проводив фігуру юнака і сівши в машину, завів двигун. Увімкнувши радіо, він викотив потертий Ford Coupe 50-го року. Цей автомобіль дістався йому в спадок від брата. Той беріг його, ремонтував та часто полірував. Кріс стиснув кермо, згадуючи Макса. Старший брат загинув кілька років тому, а пам’ять про нього досі приносив біль. Тепер від Макса залишилася машина з потертими сидіннями та хрипким радіо та альбом зі спільними фотографіями. Його одяг, зошити з коледжу, журнали по архітектурі валялися десь на горищі. Зупинившись біля дому, Кріс вимкнув радіо і відхилився на спинку крісла. Додому не хотілося, бо його очікував шквал запитань про те, як йде навчання. Чому у нього погані оцінки з історії або хімії. І найголовніше — коли він вирішить, куди подавати документи. Батьки хотіли, щоб він став лікарем або архітектором, як Макс. Проте, він досі не знав, чим хотів би займатися. Ідея про гурт пришла зненацька, Кріс і сам не очікував, що запропонує це Ітану. Але чим більше він про це думав, тим більше розумів — от він шанс втекти й від набридливих запитань. І від пустки після смерті брата. І від зради Еріка. Тож, Кріс знову завів двигун і виїхавши на дорогу, поїхав до свого найліпшого друга — Брейдена. Хотілося якоїсь авантюри й Кріс готовий був втілити це в життя.

*Гукер і Гондорфф — герої з фільму «Афера» 1973 рік