Врятуй мене

Через п'ять з половиною годин, Даніела у супроводі королівської родини, сідала у машину, щоб їхати у собор до свого казкового принца. Вона зовсім не хвилювалась. Вона просто була переповнена щастя, що це відбудеться - її казкове весілля, в її казковому житті.

Дорога була швидкою. Всі обожнювали королівську родину, а особливо принцесу Даніелу. Хоч місто було переповненим через весілля. Всі хотіли якимсь чином прийняти в ньому участь. Або хоч стати свідками цієї події. Але обожнювання ніколи не переходило межі. Всі завжди поводились взаємовічливо та культурно. Давались в знаки роки правління Вікторії. Народ був щасливий та задоволений. Правління велось справедливо та чітко і зрозуміло всім. Кожен є важливою частиною однієї великої і міцної родини. І ця родина настільки щаслива на скільки щасливий кожен в ній. Це зайняло час, але Вікторія успішно реалізувала всі мрії та плани їх батьків.

Коли вони під'їхали до собору, натовп почав радісно аплодувати та викрикувати найкращі побажання принцесі та її шлюбу. Артур з родиною вже були всередині. Хоч це й було королівське весілля, на якому була присутня заочно вся країна, в соборі були тільки родина Артура та Даніели. Ще дозволили бути присутніми репортерів основного каналу, щоб всі могли спостерігати за процесом.

Відчинились двері машини та їй простягнули руку. Вона прийняла руку і кінчики її пальців почало поколювати. Вона вже знала кого побачить ззовні. Це був її улюблений і най небажаніший одночасно, голова королівської охорони, точніше головнокомандуючий королівської охорони Ніколас Морен.

Колись вона побачила його на тренуванні, без сорочки, в одних спортивних штанях. І відтоді її мозок закарбував цю картинку навіки. Вона зберегла її на випадок «непередбачених поломок», якщо колись їх пристрасть з Артуром дасть збій. Вона дозволить собі відрити цю картинку. І та без проблем, відновить її лібідо на ура.

Йому було близько 33-35 років. Ніколас мав чорне волосся завжди чітко стрижене і акуратно зачесане, ніколи не розпатлане. Його сині очі огорнуті довжелезними чорними віями. Ну правда навіщо чоловікам такі вії! От їй вони б точно стали у нагоді. Його обличчя було висічене і все складалось з гострих кутів, гострі вилиці, гострі брови, гостра лінія підборіддя. Мʼякими в ньому були тільки губи. Такі пишні та м'які з рожевим відтінком, наче соковиті ягоди. Він був під два метри зросту і весь складався з випуклостей м'язів зі сталі. Об його кубики можна було щось загострити, а його руки були наче міцні стовбури дерев. Колись вона бачила як він носив такі стовбури, а піт стікав по його кубикам. Так цей момент «непередбачених поломок» ще не настав. Її лібідо з Артуром в повному порядку. Тож : фуфуфу погана принцеса.

Хоч він був головнокомандуючим, і це не входило в його обов'язки. Але він особисто визвався супроводжувати королівську родину і принцесу зокрема.

Ніколас допоміг принцесі вийти з машини та огорнув її обожнюючим поглядом. Їй подобалось, як він на неї дивиться. Так це було неналежно, для нього, як охоронця і для неї, як зарученої принцеси. Але його погляд завжди підтримував і надихав її. Від цього погляду, вона отримувала шалений заряд впевненості, навіть всесильності. Наче вона найпрекрасніше та найцінніше, що є в цьому житті.

Він ніколи не допускав неналежного ставлення, слів чи дій в її бік. Тільки цей погляд і тільки для неї, адресований так, щоб ніхто цього не бачив. Тому вона давно закінчила придумувати загрози, а почала просто отримувати насолоду від цієї маленької їх секретної взаємодії.

Він оглянув її від мисів сандаль до корони вплетеної у волосся. І цей погляд знов дав їй доказ, що вона прекрасна, що все на ній і в ній ідеально.

Він простягнув руку зігнуту в лікті, щоб вона могла об пертись на неї коли підніматиметься сходами.

Вікторія під руку з чоловіком йшли попереду. За ними їх хлопці перешіптується та розглядаючи все навколо.

- Якщо дозволите принцесо…

-Так Ніколасе, тобі завжди. Можеш говорити вільно.

-Навіть уявити не можу, як пощастило принцу Артуру, адже мене переповнює суцільне щастя тільки від погляду на вас принцесо Даніель.

-Дякую, це дуже люб'язно з вашого боку, Ніколасе.

-Це не люб'язність, це боготворіння принцесо. Бажаю Вам щасливого шлюбу з Артуром.

-Дякую Ніколасе, сподіваюсь так і буде.

Ніколас підвів її до дверей, поклонився та повернувся до натовпу перекриваючи вхід у собор. Він переключив свою увагу на ззовні контролюючи все і всіх навколо. Щоб ніщо не зіпсувало цей день. День її весілля з Артуром.