Врятуй мене

Даніела все ще сиділа на диванчику та гірнико плакала, а маля разом з нею.

Ніколас підбіг до неї. Що він накоїв, як він міг так з нею вчинити.

-Пробач мені! Пробач мене ідіота такого! Я найтупіший сукин син який тобі тільки траплявся.

-Не правда, ще був Грегор. – смикаючи носом відповіла принцеса.

-Це добре. Це чудово! Отже в мене ж шанс.

-Ні не має. Твій шанс вийшов разом з тобою у ті двері.

Ніколас поцілунками збирав її сльози. Він цілував її очі, щоки, губи.

-Але я повернувся. Чи можу я молити, щоб ти повернула мій шанс.

-Ні не можеш. Ти ідіот. І тобі з цим жити.- вже трохи заспокоївшись сказала принцеса.

-Так я такий ідіот. В мене була найпрекрасніша принцеса ніби з казки, а я відпустив її. Вона страждала без мене, сама мусила проходити через свої проблеми, свою вагітність, а я так боявся, що не вартий її, що покинув її саму. Вона покликала мене, подарувала мені донечку, а я знову злякався, що я нікчемний в порівнянні з нею і втік.

-Ну так ти нікчема і ідіот. - шмигаючи носом сказала принцеса.

-І придурок.- підказав Ніколас.

-Так і придурок і ідіот. - погодилась Даніела.

-Ти це вже казала.

-Але ти справжнісінький ідіот яких мало. Мені ніколи не було тебе мало. Я ніколи не вважала тебе недостойним.

-Але я таким був. Що я міг запропонувати. Я не хотів, щоб твоє життя стало гірше. Я хотів, щоб воно стало краще.

-І тому звалив за горизонт залишивши мене одну? Геніально чи не так!? Звання ідіота століття дістає…

-Так це знову я. Я прагнув дорости до тебе, а мав зростати поруч з тобою. Пробач мені.

-Ну от. Ти все зрозумів, що ти все просрав можеш тепер йти. Залиш мене в спокої. Я більше не витримаю.

Даніела знов почала плакати.

Ніколас обійняв її акуратно, щоб не зашкодити дитині. Він гладив її по спині цілував її волосся.

-Якщо є хоч малесенький шанс, що ти відчуваєш до мене хоч щось окрім ненависті. Я ніколи не піду. Я більше ніколи тебе не залишу. Я буду боротись за тебе з усім світом, навіть з тобою якщо доведеться.

-Ага звісно. Знов шукаєш легких шляхів. Ти краще з моєю сестрою поборись, от вона тобі суперник. А я як дурне дівчисько просто тану від твоїх слів. І дотиків і поцілунків.

-Тоді я ніколи не випущу тебе зі своїх обіймів. І якщо треба буду за тебе боротись з твоєю сестрою.

-І програєш. Їй ніхто окрім мене не наказ. І навіть я через раз програю.

-Я буду боротись до останнього свого подиху. - тихо пообіцяв Ніколас.

-Так, так. Тьфути треба було тебе пристрелити і сказати, що то Грегор.- почувся за їх спинами голос королеви. – Що знов через нього плачеш? Це по твоєму щастя? А ти радий, що довів її до сліз!? А мене до припадку. Злазь з неї. – жестом скомандувала королева Ніколасу. - Діти треба поговорити. Дай мені маленьку Летицію..

-Я не погодилась на імʼя Летиція, я ще не вигадала імʼя.

-Вигадала не вигадала, дай мені Летицію вона буде заспокоювати мене, щоб я Вас не повбивала.- вона підійшла до сестри та акуратно взяла дитину на руки.- А тепер сядьте обоє. Ну звісно разом. Ніби Вам місця мало. Ну що ж не дивлячись всі закони природи, логіки, мого королівства та здорового глузду ви все ще хочете бути разом.

-Так – в унісон відповіли Ніколас та Даніела.

-Доречі це все твоя вина – дивлячись на дитину сказала Вікторія – якщо з цими двома закоханими бовдурами я б ще щось вигадала, то ти звела всі мої зусилля на нівець. Так моє любе сонечко, саме ти перехитрила королеву.

Вона з ніжністю погладила голівку дитини.

-Отже я так розумію, що все вирішено…. Тихо – вона рукою показала їй обом мовчати – Добре. Отже Даніело, не знаю, що ти в ньому знайшла і чому весь час даєш йому шанси, але заради Летиції я благословляю твій вибір.

Почувся щасливий писк Даніели, а королева закотила очі.

- Ти- тикнула вона в Ніколаса - Ніколас я дарую тобі титул Герцога Моренського, ти маєш вислати мені весь список своєї власності та переписати все на Даніелу, а спадкоємцем назвати Летицію і інших Ваших дітей, які у вас будуть.  Ну і нарешті як чудово, що всі ми погодились, що Летиція це прекрасне імʼя до цієї юної леді.

- Еее, це дуже схоже на шантаж сестричко. -все ж щасливо проговорила принцеса.

-Чудово, бо це він і є. А тепер я мушу повернутись до розгрібання тих проблем, які ви мені спричинили. Ну а ви звісно до свого безтурботного блаженного буття.

Вона передала Летицію татові. Та напущено незадоволено обійняла Даніелу.

Принцеса притиснула щосили її до себе.

-Дякую люба сестричко, ваша превелика високосте, дякую я тебе дуже люблю.

-Доречі весілля організовую я. І сукню обираю. А платиш за все ти- показала вона на Ніколаса.

-Так ваша високосте, з превеликим задоволенням.- з щасливою посмішкою відповів Герцог Моренський.

-Ем! А мене не хочете спитати? - зі сміхом спитала Данілов.

-Що тебе питати, ти б вийшла і в лахмітті і без приданого за нього хіба не так?

-Так- зі щасливою посмішкою відповіла Даніела. – Тільки я б хотіла трохи часу, щоб схуднути.

-Немає у Вас ніякого часу. У Вас вже дитина на руках. Ох скільки мені клопоту навалилось. – королева схопилась за голову зображуючи мігрень та вийшла з кімнати.

Ніколас з донькою на руках боявся дихати. Вона була така малесенька така тендітна, а він здоровенний як бик. Він боявся поворушитись, щоб не зашкодити їй. Одній з двох найдорогоцінніших його дівчат.

-Нічого звикнеш. Тепер вкладаєш та переодягаєш її ти. Я годуючи мати, ще й їжу виробляю тож з мене і так досить.

-Так звісно з радістю. Все, що забажають мої дівчатка.

Даніела встала на носочки і поцілувала його. Переживаючі найстрашніші події та моменти в своєму життю, ми ніколи не віримо що це закінчиться, що це можна пережити, що ми зможемо жити з цим далі.

Але колись, навіть найстрашніший момент стане всього навсього спогадом. Попереду ще так багато всього для нас готує життя. Головне дожити, до свого найпрекраснішого моменту життя.

Кінець

Дякую за вашу увагу до моєї книги❤️