Врятуй мене

Наступне пробудження Даніели геть збило її з пантелику. Принцеса прокинулась не в своєму ліжку. Штори були розчинені. Була пізня ніч, або вечір, або ранній ранок. Вона почула рівномірний писк і почала потроху озиратись. Безліч приборів та різних трубочок, крапельниці з усіх боків.

Вона в лікарні.

Вікторія все ж віддала її в лікарню. Скільки вона вже тут. Невже вона й правда натягла на неї памперс.

Даніела заглянула під ковдру. З під неї не йшли трубочки і памперсу не було. Слава Богу. Дякую й на цьому.

Через секунду в палату влетіла медсестра. Вона зустрілась поглядом з Даніелою. Пискнула і вилетіла. Врізавшись в медсестру у палату залетів Ніколас.

-Принцесо…. - з турботою і радістю, наче не вірячи, видихнув він.

Потім почався хаос. Ніколаса відштовхнули, а потім і виштовхнули. Медичний персонал все прибував і прибував в палату. Вони щось дивились, щось записували, слухали, щупали, питали. А Даніела продовжувала тупо дивитись на двері.

- Досить. – тихо сказала вона. Але ніхто не звернув на це уваги. – Я сказала досить. – більш голосно скомандував Даніела. Всі завмерли на місці.

-Принцесо Даніело, я Джон Рант, це Лідія Ватсон і Рей Норс, ми ваші лікарі найкращі в своїх галузях, нас обрала королева і ми зробимо все, щоб найшвидше поставити Вас на ноги.

-Поставити мене на ноги зовсім не проблема пару піц і хот-догів і я матиму сили. Ви мені не допоможете, якщо не розумієте цього.

-Так звісно, звісно ми розуміємо містер Рей Норс видатний психолог, по фаху посттравматичний синдром. Ми підлікуємо ваше тіло, а він….- доктор розгубився, адже він розмовляв з королівською особою. Він не міг заявити, що в неї проблеми з головою.

- Голову, ви це хотіли сказати? Не соромтесь докторе.

-Ні вибачте! Я не це мав на увазі. - перелякано відповів лікар.

-Доктор хотів сказати, що ми допоможемо Вашій високості, знайти спосіб прийняти те, що сталось і знайти спосіб жити далі. – втрутився доктор Норс.

«Ну все з мене досить. Як вона могла. Я в здоровому тілі і глузді. А вона випхала мене до лікарні. Так трохи істерію і не хочу жити….». Данієла зрозуміла чому сестра так зробила. «Але… але… Ні це не варіант. Знаходячись тут, я скоріш швидше захочу вкоротити собі вік… знов… а не одужати»

-Геть. – спокійно сказала принцеса- Негайно! І зніміть це все з мене. Я виписуюсь!

- Але принцесо, ви не можете…

- Або це знімаєте ви або я!!! - суровим тоном додала вона.

-Ваша високосте просимо пробачення, ми замінимо докторів, якщо вам так буде зручніше, але будь ласка королева особисто…

-У вас дві секунди на рішення потім я знімаю все сама. Ніколас! – погукала Даніела.

Мабуть, він був за дверима, бо через секунду вже був біля ліжка.

-Так принцесо Даніело.

-Ми йдемо звідси.— скомандувала принцеса.

Ніколас уважним поглядом оглянув її з голови до ніг схованих під ковдрою. На секунду піджав не задоволено губи, але потім махнув в знак згоди.

-Знімайте негайно. - скомандував він лікарям.

Сходе він чудово чув все, що відбувалось.

Медичний персонал почав швидко та узгоджено знімати всі датчики та голки з принцеси. Вже через хвилину, все було знято та відключено і вони стояли очікуючи подальших розпоряджень.

-Дякую, а тепер геть. - махнула їм принцеса.

-Принцесо, будь ласка. Можливо без датчиків вам буде зручніше, але молю залишайтесь в лікарні, під наглядом. Ви занадто ослабли і нестабільна.

- Я почуваю себе чудово. Не знаю скільки і  якої гидоти ви в мене влили, але це допомогло. Тож дякую, але на цьому все. Вам віддячать за ваш вклад та допомогу. А зараз всі на вихід.

- Дозвольте хоча б медсестра Вам допоможе. – запропонував лікар – Або лікарка Ватсон.

Даніела відчувала себе жахливо, принижено, спантеличено. Єдине що вона хотіла, якнайшвидше здихатись всіх. Зібратись і втекти додому. «Або навіть не додому» - подумала вона.

- Я впораюсь.  – сказала Даніела і сіла на ліжку, щоб це довести. В голові запаморочилося. Чого вона однозначно не очікувала, але Даніела не збиралась відступати.

Медичний персонал був явно шокований та не задоволений. Але вони не сміли їй перечити. Тому почали залишити палату, останнім супроводжуючи їх йшов Ніколас.

У Даніели все ще крутилось в голові, вона зрозуміла, що лікар був правий, але не збиралась це визнавати.

- Ніколасе! Ти не міг би залишитись.

Він завмер, розвернувся з недовірою в погляді, але знову махнув.

-Так звісно принцесо.

Це був явно не найкращий варіант і не найрозумніший, з її боку. Але Ніколас був найближчим і найріднішим серед них.

Він зачинив за всіма двері підійшов до принцеси ставши біля ліжка. Він однозначно був не згодний з її рішенням. Сто відсотків не задоволений її рішенням. Але він підтримав її. За що вона б ла дуже вдячна.

-Здається в чомусь лікар таки мав рацію. Я дуже слабка, але збираюсь звалити звідси і точно не свічучи при цьому оголеним задом.

Ніколас з шумом проковтнув слину.

- Ееее звісно! Як Вам допомогти? - здається він навіть зашарівся. Двометровий Ніколас зашарівся.

- Допоможи піднятись та дійти до ванної кімнати. Якщо тобі не важко…

В перший раз за весь час, Даніела подумала про те, як жахливо вона виглядає та пахне. Її лице вкрилось ледь помітним рум'янцем на більше, мабуть, у організму сил не вистачало.

Ніколас підійшов до ліжка та взяв її за простягнуту руку. Він акуратно підняв її на ноги, але ноги принцеси підкосились і він спіймав її притиснувши до себе.

«Такий казково теплий, такий твердий як скеля. Твердий та надійний.» - подумалось Даніелі. Її заледеніння відступало від його жару.

Ніколас підхопив її на руки. Вона різко втягнула повітря від здивування, але потім розслабилась і поклала голову йому на плече. Тепло огорнуло її зігріваючи. Вона й не уявляла, що так змерзла. Промерзла й заклякла по самі кістки. Ніколас поніс її до ванної кімнати.

- Так діла не буде. Моя 10 річна племінниця має більшу вагу. – зауважив Ніколас.

-Ну тоді не перегодовуйте дитину їй з цим ще жити – спробувала пожартувати Даніела.

-Я думаю першим пунктом нашої подорожі стане місце, де Ви зможете поїсти.

-Ти б не міг звертатись до мене на ти, я не королева і не стара. Я знаю правила, норми, але я даю тобі свій дозвіл. Мені було б дуже приємно.

-Звісно принцесо, все заради твоєї насолоди.

Він зупинився зрозумівши як це прозвучало.

З плеча почувся смішок. Ніколас перевів погляд на Даніелу. Вона сховала обличчя у нього на грудях і піднесла до нього кулачок, щоб сховати посмішку. Від побаченого його серце пропустило удар. Вона знов посміхалась і це завдяки йому. Від захвату він навіть плечі розправив.

-Швидкий перехід від звернення на ви, до моєї насолоди - грайливо відповіла вона і подивилась йому у очі.

Вона вже й забула якою була. Милою, веселою, гострою на язик, але й завжди готовою прийти на допомогу та підтримку.

Ніколас почервонів. І продовжував стояти, як довбень, з Даніелою на руках посеред палати.

- Душ.- нагадала принцеса.

Він хитнув головою, ніби отямившись від своїх думок, та поніс її в душ.

Обережно опустивши на ноги він стояв поруч розуміючи, що має вийти. Але був занадто стурбований чи можна залишити її саму, щоб вона не впала та не покалічилася.

- Все добре я впораюсь. - Тримаючись за спеціальні поручні сказала принцеса.

Ніколас вийшов та зачинив двері і обперся на них. Він досі не міг повірити в те, що він ляпнув принцесі. Він потер рукою очі, з думкою який він бовдур.

Він тримав її на руках. Так близько. Його тіло все ще палало в тих місцях, де вони доторкались один до одного. І ще ця ганебна, непрохана і недоречна ерекція. Він швидко поправив свій член, щоб той не передавлювало. Він тримав принцесу досить високо, щоб вона ніяким чином не дізналась про його реакцію. А зараз думав про кошенят, про рибу про що завгодно, щоб прийти в норму. Який сором! Що з ним коїться? Де його хвалебна холодність та відчуженість.

Даніела тим часом боролась за спробу помитись. Вона відпустила поручень і потягнулась до лікарняної сорочки. Але швидко схопилась за поручні знов.

- Добре. Ніколас у нас проблема. - приречено підсумувала принцеса.

Він ривком відчинив і швидко закрив двері назад.

- Принцесо мені можна зайти? - почулось через двері.

-Так звісно, наврядчи ти зможеш мені допомогти через двері.

Ніколас зайшов до ванної, але з закритими очима. Він вдарився об умивальник ногою і об поручень рукою.

- Ну годі відкрий очі. Я все ще одягнута. Ну окрім моєї дупці. - останнє вона додала тихше.

Ніколас відкрив очі. Даніела стояла там, де він її і залишив тримаючись за поручень.

- Як я можу вам.. тобі.. допомогти?

-Сорочка. Клята сорочка. Я або стою, або знімаю її. Разом якось це не виходить.

Він затамував подих боячись і мріючи, щоб він правильно її зрозумів.

- Ти хочеш, щоб я зняв з тебе сорочку? – прокаркав осівшим від почуттів голосом Ніколас.

- Так, якщо можна. І ще мені потрібен отой клятий стілець. – показала вона пальцем на спеціальний лікарняний пластиковий стілець, який тут стояв саме для таких випадків.

Ніколас підніс до неї стілець. Вона тримаючись однією рукою іншу підняла до гори, натякаючи, що час зняти сорочку.

Ніколас несвідомо облизав губи. Його руки так сильно тряслись, коли він простягнув їх до принцеси, що йому було соромно.

Вони зустрілись поглядами і Ніколас потонув в її погляді. Ця небесна блакить з краплинками золота завжди зводила його з розуму. Він швиденько зняв сорочку , намагаючись не дивитись та відвернувся.

Даніела знову засміялась.

- Не знала, що ти такий сором'язливий.

Ніколас автоматично глянув у дзеркало на Даніелу, вона спіймала його погляд. Він швидко присоромлено опустив погляд на свої черевики.

-Ну ось те, що ти підглядаєш за мною вже краще, ніж те, що ти не хочеш дивитись на мене- приглушено сказала Даніела.

Вона звісно розуміла, що зараз має кепський вигляд. Мабуть дуже кепський. Але те, що він не хотів дивитись - ранило. Вона думала, що хоч трошки подобається йому. А тут така нагода…

- Вибачте принцесо. Тобто вибач.

- Все добре. Дякую за допомогу. - сумно відповіла Даніела.

Ніколас пулею вилетів за двері. Він не довіряв собі.

Не пройшло в пару хвилин, здалось секунд, адже він геть не прийшов в норму. А Даніела знов погукала.

-  Ніколасе!?

Він вже думав і про котять і риб, і черв'яків.. Але розуміння того, що за дверима гола Даніела. Його стояк вже так сильно натягнув штани, що цю розкладену палатку було не приховати.

Витягнувши сорочку зі штанів та прикривши свій сором, він постукав та зайшов у ванну кімнату.

Даніела сидячи на грьобаному лікарняному стільцю, виглядала як справжня сирена. Він проковтнув слину, яка виступила як реакція на найсмачніший у його житті десерт.

-Так принцесо? – він спеціально весь час казав принцесо, щоб нагадати собі хто вона, а хто він і не переступити межу.

- У нас нова проблема. Ти роздягнув мене тобі мене й одягати. – жартівливо сказала вона. – Я тепер вся чиста і пахнюча і нізащо не одягну лікарняну сорочку знов. Пошукай в палаті якісь мої реч. Нізащо не повірю, що королева Вікторія не приготувала для мене якісь речі.

- Зрозумів – все що зміг з себе видавити Ніколас не взмозі припинити пожирати її очима. Він тримав руки при собі, але ж хоч насолодитись видовищем можна?

Він вже збирався вийти, коли вона додала:

-  Не міг би ти бути зайчиком і провести мене поки до умивальника? Я бачила там зубну пасту та щітку.

- Давай с початку знайду тобі одяг. – все більше ніяковів і збуджувався Ніколас. Здається, його ерекцію вже можна було побачити з космосу.

Її мокре оголене ідеальне тіло, навіки закарбувалось на його сітківках. Його ерекція мабуть не зникне більше ніколи. І жодна жінка в світі не зможе перевершити цей образ. Він втиснув нігті собі в руки так сильно, що скоріш за все вже пробив шкіру. Від зусиль для контролю за своїм тілом, яке прагнуло до неї, у нього на лобі вже виступили крапельки поту. Серце калатало, а член пульсував разом з ним.

Даніела чудово бачила реакцію Ніколаса на себе. І перший раз за цей час, щось відчула. Щось не жахливе, щось інше. Вона боялась дати волю почуттям, але ще більше боялась втратити цей маленький паросток чогось хорошого всередині. Так, вона абсолютно нічого не планувала з ним. І це було жорстоко і не справедливо. Але життя жорстоко і не справедливе. Чому боляче має бути тільки їй? А судячи з випираючого бурга в районі ширінки, йому однозначно буде дууууже боляче.

Вона знов дивилась на його ширінку. І цього разу навіть відчула щось схоже на відгук. Цікаво чи такий він великий, як вона собі уявляла. Він рівний чи зігнутий? Він голить там чи залишає, або може зробив епіляцію? Від цієї думки у неї на обличчі виникла посмішка.