Врятуй мене

Боже, що він мало не накоїв. На емоціях він вгатив рукою в стіну, та пробив у ній немалу таку дірку.

Дивлячись на дірку, він зрозумів, що сходить з глузду.

- Там все добре? Ніколас це ти?- почувся стурбований голос принцеси.

-Так принцесо вибач, це я вдарився об стіну. – як пояснити цю діру він не знав, тому просто посунув на це місце крапельницю. Щоб хоч якось прикрити сліди свого божевілля.

Якщо він не зійшов з розуму, коли Даніела втративши Артура, спробувала покінчити життя самогубством. А потім, коли відмовлялась від води, їжі та будь-яких спроб повернутись до життя. Коли він кожен день бачив, як вона повільно помирає у нього на очах. І він нічого не міг з цим зробити. Навіть бути поруч. Тільки через двері бачив її, зустрічаючи та проводячи кожен день зграї безглуздих та нікчемних лікарів та спеціалістів до та з її кімнати.

Бачачив розпач та те, як опускаються руки в найсильнішої та наймудрішої жінки, яку він колись знав, королеви Вікторії.

Втримавши свої мізки тоді, він не був впевнений, що йому вдасться їх втримати тепер. Отримавши все те, про що міг тільки потайки мріяти. Бути поряд з нею. Биту потрібним їй.

Він швиденько пройшовся по шафах і знайшов сумку з усім необхідним. Відкривши її він побачив одяг, взуття, засоби гігієни та білизну. Не в змозі впоратись з собою він дістав трусики та підніс їх до обличчя. На жаль, вони не пахли нічим. Зніяковівши від свого вчинку, він засунув їх назад та направився до ванної кімнати.

«Здається ти не божеволієш. Ти вже, повністю зійшов з глузду»- подумав про себе Ніколас.

Ніколас постукав та увійшов всередину. Поклавши сумку на підлогу, він подивився на принцесу, очікуючи її розпоряджень.

-  Добре дякую - вона знов почервоніла – І здається, тобі знов доведеться мені допомогти - ніяковіючи, озвучила вона.

Так, це всього тільки допомога хворій принцесі. Легше легкого. Я просто виконую свою роботу, вона потребує моєї допомоги, а не моєї слини на ній. Ох з якою б радістю він вилизав її від пальчиків до кінчиків вух. «Поганий Ніколас, дуже поганий Ніколас.» - лунало в його голові - «тобі треба взяти себе в руки і якнайшвидше, поки ти не наробив ще більших дурниць».

Він заліз в сумку і дістав трусики. Максимально швидко, та сподіваючись професійно, він направився виконати свою роботу.

Він опустився перед нею на коліна і розправив трусики. Даніела розвернулась до нього упершись руками на його плечі. Її солоденьке місце опинилось прямо навпроти його обличчя, а коли вона при підняла ногу, щоб ступити в трусики, він відчув її запах. В нього закотились очі від насолоди, рот знову наповнила слина. Він стиснув зуби так, що здається розтрощив їх в порошок. Але все ж не міг протистояти імпульсу і повернув голову в цей бік і глибоко втягнув повітря.

-Еее, Ніколас ти що мене тільки що понюхав? Я що й досі погано пахну??? – стурбовано запитала Даніела.

»Йолоп» - надавав собі тумаків Ніколас. Але втриматись було вище його сил.

-Якщо в світі є запах, який викликає ейфорію і звикання на все життя то я б сказав, щоб це був би він.

-О, ну добре, мабуть, тобто тобі подобається, а це краще ніж не подобається – сконфужено белькотіла Даніела.

Вона просунула ноги в трусики і Ніколас намагаючись не дотикатись до її шкіри вдягнув їх на неї. Взявши бюстгальтер він зрозумів, що не витримає ще одної спокуси, тому він засунув його назад в сумку. Діставши сукню блакитну, як її очі. Він розібрався де перед де зад і через голову натягнув на Даніелу. Потім він дістав балетки та допоміг їх вдягти. В середині ще була величезна прозора косметичка з засобами гігієни та всім необхідним.

Даніела оглянула її і попросила щітку для волосся, кораловий крабик для волосся і блиск для губ.

Вже більш впевнено після душу та зубної щітки стоячи на ногах, але все ще хитаючись, вона розчесала вологе волосся і заколола його крабиком. Щітку віддала Ніколасу і він поклав її назад. Намазавши губи блиском, вона пошукала куди його діти і знов вирішила віддати Ніколасу. Подивившись на себе в дзеркала нарешті не функціонально, а оцінюючи, вона побачила запалі щоки та чорні кола під очима, через що губи і очі здавались по-справжньому величезними на її обличчі.  Їй не сподобалось те, що вона побачила, тому вона швиденько перевела погляд до Ніколаса.

-Все я готова. Перша зупинка їдальня. Я не хочу виходити в люди та привертати увагу. Тому їдальня лікарні мені підійде.

Ніколас не збирався з нею сперечатись. Вона хотіла їсти, без крапельниць та умовлянь. І він нагодує її. І це зробить щасливим його навіть більше ніж її.

Він взяв її під руку та повів до дверей.

- Я візьму возик.

- Але… – хотіла вже сперечатись принцеса.

-Так буде швидше, я не зможу тримати тебе добре і сумку і двері. Мені доведеться нести тебе на руках. І до того ж це правила лікарні, так до нас будуть менше прискіпуватись.

-Ну добре- незадоволено, але все ж погодилась принцеса.

Вже за хвилину він в'їхав з візком. Ніколас допоміг їй сісти та закинув її сумку собі на плечі. Він вивіз Даніелу в коридор та впевнено направився до ліфту. В ліфті була кнопка підписала їдальня. Відколи вони виїхали з палати, всі хто бачив їх шоковано зупинялись та кланялись, в знак шани принцесі. Вона щось ввічливо буркотала і сподівалась, що в їдальні їм дадуть спокій.