Врятуй мене

Доїхавши до їдальні Ніколас «припаркував» її біля столика та допоміг пересісти в крісло.

- Що бажає Ваша високість?

-Якщо будеш знов мені Ви-кати, то я зіпсую твою гру етикету і зватиму тебе красунчиком.

Ніколас посміхнувся у відповідь:

- Ви зробите мені справжню честь.

-Ніколасе, ми домовились! – Даніела незадоволено топнула ногою – все для моєї насолоди пам'ятаєш.

Хтось ойкнув, мабуть почувши частину їх розмови. Ніколас окинув всіх поглядом і з найближчих столів всі швиденько пересіли.

- Добре крихітко, якщо ти цього хочеш? - спеціально нахально запитав Ніколас.

Від «ви» на «крихітко». Даніела цього не очікувала. Але прокрутивши в голові подумала, що так їй подобається. І вона махнула собі чи йому головою.

-Інша справа. Отже крихітка хоче м'яса, бажано курячого, свіжого хліба, ну наскільки це можливо, салату з різних овочів тільки без заправок і апельсиновий сік. Ніби так кажуть, коли озвучують дієту для хворих.

- Слухаюсь і виконую. – поклонився з посмішкою Ніколас.

- І собі щось візьми я не збираюсь їсти сама.

Ніколас ще раз вклонився і направився до рядів з видачі їжі. Всі звісно відскакували, пропускаючи його вперед. Весь зал перешіптувався та не відводив погляду від принцеси, на щастя ніхто не підходив і не турбував її.

Ніколас швидко поклав на тарілки все, що сказала Даніела і ще додав кусок полуничного чізкейка. Собі взяв каву і круасан та повернувся до неї.

Коли він вигрузив все  на стіл, Даніела присунула каву і круасан до себе.

-Я ж казала взяти щось і собі- з хитрою посмішкою промовила вона.

Ніколас засміявся та повернувся до рядів, де як не дивно знову всюди був першим.

Він взяв собі рибу з рисом знову каву і круасан і повернувся до принцеси.

Вона слава Богу вже почала їсти. Він не міг відвести погляду,  вона  нарешті їсть. Граціозно і вишукано користуючись виделкою ножом та серветкою.

- Досить витріщатись, бо вдавлюсь. Їж давай. – махнула на нього принцеса.

- Вибач боюсь я не навчений таким манерам і зіпсую тобі настрій чи апетит.- соромʼязливо відповів Ніколас.

Даніела подивилась йому у вічі. Посміхнулась, а потім полізла руками до нього в тарілку і відламала собі кусок риби. З'ївши його руками, вона облизала кодензнов поглянула йому в очі.

-Такі манери тебе влаштують. - безсоромно та провокаційно посміхнулась принцеса - Досить вигадувати причини, бо я втрачаю апетит споживаючи їжу на одинці.

Те з якою насолодою вона зʼїла рибу. Та те як вона облизувала пальці, викликало у Ніколаса голод зовсім іншого характеру.

Він швидко схопив вилку і почав пхати в себе рис.

Даніела розсміялася, але продовжила їсти.

Понадкушуючи з усіх тарілок, вона все ж з'їла менше половини, але здається більше ніж за всі три місяці.

- Здається мій шлунок зараз лопне. Сподіваюсь йому сподобалось і він це все засвоїть.

-Сподіваюсь? Тобі не сподобалась їжа? Ми можемо піти кудись інде або замовити все, що ти хочеш. - стурбовано перепитав Ніколас.

-  Ні все добре. Я думаю їжа мала бути смачна, мабуть. Просто з того дня…. все на смак як вата…

Даніела почала терти скроні мігрень почала вриватись в її голову. На її погляд вона не сказала і не зробила нічого з того, що могло б повернути її у владу спогадів. Але мабуть хороша розмова і їжа розслабили не тільки її, а й її тотальний контроль над темрявою. Як старанно Даніела не намагалась заглушити думки та відчуття, шум все наростав. Десь далеко вже почали лунати звуки і образи ось ось готові були увірватись в її свідомість. Шлунок затисло і вона почала боятись, що не дай Бог, все що з'їла тут, повернеться на стіл.

Ніколас вскочив на ноги та підлетів до неї.

- Що сталось?

- Голова! Думки! Нам треба йти негайно. Не тут. Не тут. – паніка відчувалась в голосі принцеси.

Вона розуміла, що якщо «влаштує шоу» серед натовпу - це буде справжня катастрофа.

Він швидко допоміг пересісти їй на візок, боковим зором побачивши, що пару лікарів з тривожним виразом на обличчі направились в їх бік.

-Все добре. Допомога не потрібна- рукою зупинив їх Ніколас.

Лікарі були однозначно не задоволені і не згідні, але не ризикнули підійти.

Він закинув сумку на плече та повіз принцесу, яка вже попискувала і все більше і більше тиснула руками на голову.