Розділ 5
Наступного разу, коли Даніела прийшла до тями, вона була суха, перевдягнута, на новій чистій постільній білизні.
Вікторія спала навпроти неї в кріслі. В мабуть надзвичайно незручній позі. Їй стало шкода сестру і знов соромно за себе.
Так вона не хотіла жити. Але це не означає, що вона може забрати життя і у своєї любої сестрички.
Вона спробувала сісти, але знову звалилась на подушки чим розбудила Вікторію.
-Куди зібралась? На марафон чи в спорт зал? - з просоння, але вже бурмочачи спитала сестра.
-Вибач мені будь ласка. - щиро сказала Данієла.
-Що мені з твоїх вибачень, коли ти вже мало не спустила дух. Знаєш, що ще трошки, і я була б вимушена тебе віддати до лікарні. Щоб тебе б годувати і поїли через крапельницю. І в туалет би ти теж ходила по шнурку, я мабуть і памперс дозволила б на тебе вдягти. Все одно ношусь з тобою, як з дитиною малою.
-Дякую, що не зробила цього.
-О ще є час. - вдавано зло відповіла Вікторія.
- Що ти від мене хочеш? – принцеса задала це питання настільки рівно, що королеві стало не по собі.
-Щоб ти жила! Я розумію тобі боляче, але так більше не можна. Я намагалась дати тобі час, правда, але ти просто усихаєш. Якщо ти вирішила вмерти від журби, в тебе це чудово виходить. Але вибач, я не можу цього допустити. Артур теж би цього не допустив.
Від того дня ніхто з нею не розмовляв про Артура. Точніше з того, що вона пам'ятає, їй здається, що ніхто не розмовляв з нею про Артура. Весь цей туман ліків і байдужості, викреслив з її памʼяті більшу частину часу. І ось одна фраза, одне імʼя, одне нагадування і щось зламалось всередині Даніели. Всі ті думки емоції та відчуття, які вона так старанно ігнорувала та пригнічували показали свою бридку голову.
Все і одночасно почало атакувати її голову і тіло. Образи… Кров.. Шум... Запах… Погляд все ще шокований, хоч вже й скляний, направлений на Даніелу… Артур… Хтось так сильно кричав… Даніела так сильно зажмурила свої очі, що стало боляче. Але ці образи були викарбовані на її сітківці. Вона схопилась за голову і тиснула й тиснула намагаючись видавити їх зі своєї голови. Але вони атакували знов і знов. Внрмщаючись в її мізки. Завдаючи нестерпного болю, від якого серце кровоточило. Хтось знову почав так голосно кричати, що їй здавалось, що зараз кров піде з її вух. Даніела навіть не розуміла, що це знов кричить вона.
Навколо почалась суматоха. Гуркіт дверей, гомін кроків, хтось щось казав, а потім кричав їй чи на неї. Але ніщо не здатне було пробитись крізь біль і темряву, які просто розривали її з середини. Вона кричала і кричала, поки пітьма не охопила її.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!