10

Пів години потому вона стояла перед дверима із блискучою цифрою «37» в охайному коридорі новобудови і набиралася духу, аби подзвонити. Вона нервувала, приходячи без попередження, але в неї навіть не було телефону, щоб подзвонити спитати заздалегіть. Вочевидь, той десь вислизнув з кишені, а дівчина й не помітила в запалі колотнечі. Олег - добрий друг, він не відмовить у прихистку, заспокоювала вона себе. В решті решт, йти їй більше нікуди.

«А в новобудовах живуть домовики?» - розсіяно подумала вона наостанок і натиснула кнопку дзвінка.

В середині стояла тиша. Намагаючись не падати духом, вона ще пару разів натиснула на кнопку і, не дочекавшись реакції, заколотила кулаками по дверях. Це спрацювало - після п’яти хвилин такого грохоту двері різко розчинилися перед нею, і двоє сірих очей здивовано витаращилися на неї поверх окулярів.

- Аліно? Що ти тут робиш? - розгублено спитав Олег, оглядаючи її перелякане обличчя і пухкий рюкзак в подряпаних руках. - Щось сталося?

- Можна в тебе перекантоватися пару днів? - Алінин голос тремтів проти її волі - вона справді не знала, куди подітися, якщо він відмовить.

Хлопець уважно подивився їй в очі і стурбовано нахмурився.

- Звісно, - і він ширше розчинив двері, запрошуючи її в квартиру. - Залишайся, скільки хочеш. Чаю?

Аліна ледь чутно з полегшенням видихнула, відпускаючи напругу, що встигла скопитися в грудях, поки вона стояла під дверима. Вона скинула кросівки й обережно пройшла в кімнату, озираючись навкруги.

Квартира була невеличка, але дуже світла. Компактна сучасна кухня була об’єднана з невеличкою зоною вітальні. Сонячні промені з великого вікна без фіранок відбивалися від білих стін. В кінці короткого коридору, вочевидь, була спальня - в відчинених дверях виднілася неприбрана кровать і великий стіл із включеною на ноутбуці комп’ютерною грою. З колонок хтось люто волав нелітературною англійською.

- В мене тут трошки неприбрано, - хлопець сором’язливо посміхнувся і провів рукою по кучерям, ніби намагаючись прибрати хоч їх до порядку. - Вибач. Не чекав гостей.

- Та твоє «неприбрано» охайніше за моє «тільки прибрала», - заспокоїла його Аліна. Вона акуратно присіла на диван і прикусила губу. - Дякую, що прихистив.

Олег відмахнувся від її вдячностей. Через хвилину перед дівчиною вже стяла велика чашка з ароматним напоєм. Вона принюхалася - пахло її улюбленою м’ятою. Заспокійливий чай. А хлопець розуміє, що до чого.

Він сів поряд з нею і обережно торкнувся її пораненої руки. В його долонях Аліна розгледіла невеличку бутилочку з перекисом водню.

- Дай-но я…

Аліна дозволила йому обробити свої подряпини. Ранка на локті відкрилася і тепер сочилася кров’ю. Його довгі пальці м’яко торкалися почервонілої шкіри, прибираючи бруд і камінці. Дівчина ледь поморщилася, коли перекис зашипів, і рясна піна закапала прямо на чистеньку підлогу, та хлопець швидко витер все салфеткою. Але коли він дістав бинти, вона замотала головою.

- Ну ти шо, це ж просто подряпини, я ж не каліка якась… І так пройде, - протестувала Аліна, забираючи руку.

- Давай замотаю, бо ж кровитиме. Там на лікті доволі глибока рана. І на такому місці її легко зачепити, довго заживати буде. - Він знову впіймав її за руку і рішуче почав замотувати. - Не будь дитиною. Пару днів з бинтом іще нікого не вбили.

Аліна невдоволено піджала губи, але сперечатися перестала. Вона мовчки спостерігала, як зосереджено він орудує бинтами, час від часу відкидаючи з очей непокірні кучері. Подумки вона намагалася вигадати причину, що могла так зненацька вигнати її з дому. Тарганів травлять? Ртутний градусник розбила? Страшна надприродня пожежа зжерла увесь дім разом з її нещасною квартирою? Подумати тільки - ще вчора вони дружньо ласували пирогом в її вітальні, а тепер вона тут, впала на його шию, бо мала тікати з дому. В горлі встав ком з жалю до себе і образи на лиху долю, і вона закліпала очима, проганяючи непрошені сльози. Ідея про термометр, мабуть, непогана. Прибирала в шухляді, випадково впустила, і от тобі - страшно небезпечне зараження, на тиждень мінімум, поки не вивітриться. Бо ртутне отруєння - це тобі не жарти.

Вона з сумнівом покосилася на Олегову аптечку, повну ліків на будь-який випадок - а раптом він знається на ртутних отруєннях? І вмить розгадає її незграбну брехню. Боже, як їй вже остогидло брехати!

Зав’язавши бинта охайним бантиком, Олег склав свою аптечку назад до шухляди і повернувся до дівчини. Вона відвела очі, з острахом очікуючи на питання, настроюючи себе на довгі пояснення.

- Ти голодна? - замість цього спитав він. Вона розгублено глянула на нього. - В мене, правда, в холодильнику нічого нема, але можем замовити. Я пригощаю, - він несміливо посміхнувся, - на честь зустрічі.

- Чому ти нічого не питаєш? - не витримала Аліна. В решті решт, він дає їй місце в своєму домі. Має право на цікавість взамін.

- На ситий шлунок балачки легше йдуть, - знизав він плечима і пішов за телефоном, шукати сервіс доставки.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.