10
Пів години потому вона стояла перед дверима із блискучою цифрою «37» в охайному коридорі новобудови і набиралася духу, аби подзвонити. Вона нервувала, приходячи без попередження, але в неї навіть не було телефону, щоб подзвонити спитати заздалегіть. Вочевидь, той десь вислизнув з кишені, а дівчина й не помітила в запалі колотнечі. Олег - добрий друг, він не відмовить у прихистку, заспокоювала вона себе. В решті решт, йти їй більше нікуди.
«А в новобудовах живуть домовики?» - розсіяно подумала вона наостанок і натиснула кнопку дзвінка.
В середині стояла тиша. Намагаючись не падати духом, вона ще пару разів натиснула на кнопку і, не дочекавшись реакції, заколотила кулаками по дверях. Це спрацювало - після п’яти хвилин такого грохоту двері різко розчинилися перед нею, і двоє сірих очей здивовано витаращилися на неї поверх окулярів.
- Аліно? Що ти тут робиш? - розгублено спитав Олег, оглядаючи її перелякане обличчя і пухкий рюкзак в подряпаних руках. - Щось сталося?
- Можна в тебе перекантоватися пару днів? - Алінин голос тремтів проти її волі - вона справді не знала, куди подітися, якщо він відмовить.
Хлопець уважно подивився їй в очі і стурбовано нахмурився.
- Звісно, - і він ширше розчинив двері, запрошуючи її в квартиру. - Залишайся, скільки хочеш. Чаю?
Аліна ледь чутно з полегшенням видихнула, відпускаючи напругу, що встигла скопитися в грудях, поки вона стояла під дверима. Вона скинула кросівки й обережно пройшла в кімнату, озираючись навкруги.
Квартира була невеличка, але дуже світла. Компактна сучасна кухня була об’єднана з невеличкою зоною вітальні. Сонячні промені з великого вікна без фіранок відбивалися від білих стін. В кінці короткого коридору, вочевидь, була спальня - в відчинених дверях виднілася неприбрана кровать і великий стіл із включеною на ноутбуці комп’ютерною грою. З колонок хтось люто волав нелітературною англійською.
- В мене тут трошки неприбрано, - хлопець сором’язливо посміхнувся і провів рукою по кучерям, ніби намагаючись прибрати хоч їх до порядку. - Вибач. Не чекав гостей.
- Та твоє «неприбрано» охайніше за моє «тільки прибрала», - заспокоїла його Аліна. Вона акуратно присіла на диван і прикусила губу. - Дякую, що прихистив.
Олег відмахнувся від її вдячностей. Через хвилину перед дівчиною вже стяла велика чашка з ароматним напоєм. Вона принюхалася - пахло її улюбленою м’ятою. Заспокійливий чай. А хлопець розуміє, що до чого.
Він сів поряд з нею і обережно торкнувся її пораненої руки. В його долонях Аліна розгледіла невеличку бутилочку з перекисом водню.
- Дай-но я…
Аліна дозволила йому обробити свої подряпини. Ранка на локті відкрилася і тепер сочилася кров’ю. Його довгі пальці м’яко торкалися почервонілої шкіри, прибираючи бруд і камінці. Дівчина ледь поморщилася, коли перекис зашипів, і рясна піна закапала прямо на чистеньку підлогу, та хлопець швидко витер все салфеткою. Але коли він дістав бинти, вона замотала головою.
- Ну ти шо, це ж просто подряпини, я ж не каліка якась… І так пройде, - протестувала Аліна, забираючи руку.
- Давай замотаю, бо ж кровитиме. Там на лікті доволі глибока рана. І на такому місці її легко зачепити, довго заживати буде. - Він знову впіймав її за руку і рішуче почав замотувати. - Не будь дитиною. Пару днів з бинтом іще нікого не вбили.
Аліна невдоволено піджала губи, але сперечатися перестала. Вона мовчки спостерігала, як зосереджено він орудує бинтами, час від часу відкидаючи з очей непокірні кучері. Подумки вона намагалася вигадати причину, що могла так зненацька вигнати її з дому. Тарганів травлять? Ртутний градусник розбила? Страшна надприродня пожежа зжерла увесь дім разом з її нещасною квартирою? Подумати тільки - ще вчора вони дружньо ласували пирогом в її вітальні, а тепер вона тут, впала на його шию, бо мала тікати з дому. В горлі встав ком з жалю до себе і образи на лиху долю, і вона закліпала очима, проганяючи непрошені сльози. Ідея про термометр, мабуть, непогана. Прибирала в шухляді, випадково впустила, і от тобі - страшно небезпечне зараження, на тиждень мінімум, поки не вивітриться. Бо ртутне отруєння - це тобі не жарти.
Вона з сумнівом покосилася на Олегову аптечку, повну ліків на будь-який випадок - а раптом він знається на ртутних отруєннях? І вмить розгадає її незграбну брехню. Боже, як їй вже остогидло брехати!
Зав’язавши бинта охайним бантиком, Олег склав свою аптечку назад до шухляди і повернувся до дівчини. Вона відвела очі, з острахом очікуючи на питання, настроюючи себе на довгі пояснення.
- Ти голодна? - замість цього спитав він. Вона розгублено глянула на нього. - В мене, правда, в холодильнику нічого нема, але можем замовити. Я пригощаю, - він несміливо посміхнувся, - на честь зустрічі.
- Чому ти нічого не питаєш? - не витримала Аліна. В решті решт, він дає їй місце в своєму домі. Має право на цікавість взамін.
- На ситий шлунок балачки легше йдуть, - знизав він плечима і пішов за телефоном, шукати сервіс доставки.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!