5

Зранку вона прокинулась від запаху свіжезвареної кави. Ігноруючи споскусливий аромат, вона як була в старій розтягнутій майці прошльопала в ванну, наскоро вмилася і почистила зуби. Любомир чекав її на кухні. Всівшись верхи на кухонну стільницю, він схрестив ноги і ліниво потягував каву, поглядаючи на Аліну поверх чашки. Її порція чекала на неї на обідньому столі.

- Можеш сьогодні не ховатися по кав’ярнях. Роби звідси, я тобі не мулятиму, - милостиво махнув рукою Любомир.

Аліна мовчки пройшла до столу і ковтнула зі своєї чашки. Кава була міцна, гірка, з ноткою кислинки, зі слабким терпким запахом кориці. Вона на секунду задумалась, а чи не послати до біса нахабного чолов’ягу з його дозволами. Про те, що ще один день в кафе її гаманець просто не витримає, вона говорити не стала. Врешті решт, вона взагалі нічого казати не стала. Може, кава робить її більш виваженою. Або хитрішою.

Допивши свою каву, вона повернулась до кімнати, забрала постіль з дивану і включила старенький ноут. З кухні до неї доносилися звуки води з-під крану і цокіт посуду. Вона глибоко вдихнула і спробувала налаштуватися на робочий день. Коли наступного разу вона проходила повз кухню, Любомира там вже не було.

Наступні пару тижнів Аліна його не бачила. Кожного ранку квартирою розливався терпкий аромат, і на столі її чекала одинока чашка свіжої кави, але крім цього - жодної ознаки його присутності. Це бентежило її спочатку - вона сіпалася від кожного шороху і стривожено озиралася по сторонах, виглядуючи його приземисту постать в тінях і заковулках старої квартири. Поступово вона звикла думати про нього як про дивного сусіда, про якого знаєш, шо він є, але якого практично не бачиш. Вона мила стареньку бабусину кавоварку разом із своєю тарілкою з-під вівсянки і старалась не думати про стіни, що мають очі. І в неї майже виходило.

Спекотні липневі дні змінились похмурими затяжними дощами. Довгими прохолодними вечорами вже ледь віяло димом перших осінніх багатть. З гарантійної служби так і не передзвонили, і кондиціонер так і залишився висіти на пожухлій стіні як сяючий пам’ятник її марно витраченим грошам.

Вечорами, після роботи, Аліна тепер частенько виходила гуляти з Олегом. Хлопець проводив їй міні-екскурсії старенькими провулками з обшарпаними історичними будівлями, показував малознайомі затишні кав’ярні і тихі мальовничі дворики. Він на диво багато знав про їх невеличке містечко і вмів розказувати історії не занудно по-екскурсійному, а дійсно цікаво. Аліні було легко з ним. Його теплий самокритичний гумор допомагав на все дивитись із легкою смішинкою, а м’яка ненав’язлива дружня увага зігрівала душу. Навряд-чи вона б комусь про це зізналася, але їй вже давно не вистачало простого дружнього спілкування.

Саме тому зараз вона сиділа на асфальті прямо посеред вулиці і з сумом потирала забитий зап’ясток. Навколо неї навсюбіч були розкидані продукти: вершкове масло, цукор, пачка борошна, завбачно загорнута продавщицею в пакет, бутилка кефіру, десяток яєць, з яких якимось чудом постраждало лише одне, і чотири червоних, гарних як з картинки яблука. Одне закотилося аж під машину - схоже, вона його втратила, приречено зітхнула Аліна. Здерті долоні неприємно саднили, на кофті біля локтя, яким вона тормозила свій епічний політ, розпливалася брунатна пляма. На вилиці розквітав свіженький синяк, та й на підборідді, схоже, залишилася чимала подряпина. Аліна обережно порухала щелепою і скривилася. Можна було й не сумніватися, що її видовищний пірует завершиться граційним поклоном прямісініко носом в землю. Непрошена досадлива сльозинка скотилася по щоці і обпекла здерте підборіддя. Аліна зашипіла. І як тепер, скажіть на милість, все це зібрати?

Посидівши ще трошки, вона встала на коліна і почала згрібати свої пожитки. Роздертий навпіл поліетиленовий пакет безпорадно лежав поряд. Абияк збалансувавши три яблука на хиткій горі продуктів в руках, вона обережно підвелася на ноги. Мстиво буцнула на останок маленький бордюрчик, що став причиною її бід, і тихенько пошкандибала додому.

Тиждень тому, перебираючи речі в старому пошарпаному комоді в коридорі, між своїми шкільними грамотами і квитанціями за квартиру п’ятирічної давнини вона раптово натрапила на пожовклу бумажку із рецептом шарлотки. Інструкція виглядала досить простою, і, сповнившись оптимізму щодо своїх кулінарних здібностей, вона вирішила спробувати. Ароматна шарлотка за старим сімейним рецептом виглядала ідеальним приводом, щоб запросити Олега в гості на чаювання - вперше за всю історію їх знайомства, якщо не зважати на численні призиви про допомогу. Аліна навіть сама не розуміла, чому так нервує - може, тому, що вона в принципі не пам’ятала, коли запрошувала до себе друзів на чай. А може, тому, що останній раз, як до неї заходив Олег, його ледь не вбив агресивний дух-домовик, що поселився у неї в квартирі. Одне з двох.

Аліна знала, що доведеться якось домовлятися з Любомиром, і сподівалася задобрити його солодощами. Вже якийсь час вона помічала, як швидко зникають з її кухні цукерки і печиво, і тому всі останні дні старанно підкладала йому то еклери, то макаруни, то величезний шматок шоколадного торту. Хитрий план вимагав максимальної обережності, аби норовливий чолов’яга не розпізнав хабаря в її підношеннях. Тому вона вирішила мовчати до останнього момента. Ризиковано, але їй тоді так здавалося безпечніше. Та чим ближче час підходив до вирішальної розмови, тим важче їй було згадати аргументи на користь такого плану. Олег мав прийти завтра. Сьогодні, заходячи в квартиру, вона ледь стримувала дрижання своїх колінок. До вечора паніка загрожувала затопити її з головою, що, якшо чесно, взагалі не сприяло конструктивній розмові. Тому зараз, викладаючи продукти на стіл, вона подумки домовлялась сама із собою - зараз годинку відпочине, а тоді заварить кави як її любить домовик, і покличе його.

Вже уявляючи, як вона промовляє в глуху стіну своє люб’язне запрошення, Аліна схилилась над раковиною в ванній. Підставила здерті долоні під кран, потім, скривившись, обережно змочила засохлий закривавлений рукав і зняла його з розбитого локтя. Холодна вода втамовувала саднящий біль. Тримаючи так постраждалу руку, вона підняла голову до зеркала, щоб оцінити стан обличчя.

Як раз вчасно, шоб побачити, як крізь зачинені двері у ванну шагнув Любомир.

Він виглядав злим. Ох, та він був до біса розлюченим. Аліна розвернулась і вжалась спиною в раковину, злякавшись його грізного погляду. Він зупинився прямо перед нею, скануючи очима її зблідле обличчя, стискаючи кулаки до побілілих костяшок пальців.

- Це він? Той хмирь патлатий? Його рук діло? - він відривчасто випльовував слова крізь зчеплені зуби. На щоках ходором ходили желваки.

Він збрив бороду, раптом помітила Аліна. Замість сплутаних патлів на підборідді красувалась коротенька хіпстерська бородка, що ані трохи не скривала напружених м’язів щелепи. Аліна заторможено таращилися в його бороду очима, не розуміючи, що він в неї питає.

- Аліно! Він чіпав тебе? Скажи мені! - Любомир різко схопив її за руки, намагаючись чи то привести до тями, чи то просто витрясти з неї відповіді. Його пальці шарпнули її прямо по свіжій подряпині на локті. Спалах болю різко повернув її до чуття. - Він зробив тобі боляче?

- Ти робиш мені боляче. - з нажимом сказала Аліна і покосилася на його руки. Він простежив за її поглядом і одразу ж відпустив. Винуватий вираз швидко промайнув його обличчям і миттєво зник у похмурих бровах. - Ніхто мене не чіпав. Я впала.

Любомир підозріло звузив очі.

- Нема діла тобі його городити.

- Нікого я не вигороджую, - вперто тряхнула головою Аліна. - Кажу ж, я впала. Перечепилася через бордюр, коли йшла з магазину. Невдало приземлилася. - Вона повернулася до раковини, знову підставила руки під воду і обережними рухами взялася промивати подряпину на підборідді. Обличчя дійсно виглядало досить кепсько. Великий синяк розплився на пів щоки, де-не-де звезена шкіра пламеніла червоними плямами на блідому фоні. Краса, шо тут скажеш. - І до твого відома, Олег мене ніколи б і пальцем не тронув. Він не такий.

- Ага, всі вони не такі, - Любомир відійшов від неї на пару кроків і стривожено спостерігав за нею біля дверей. Її пояснення не до кінця його заспокоїло, але жага до вбивства ніби зникла з його очей. Лівою рукою він ніяково тер пальці правиці, де залишилась невеличка пляма її крові з ранки на локті. В решті решт він розвернувся і тихенько вийшов із ванни. На цей раз відчинивши двері. Дівчина з полегшенням зітхнула.

Коли Аліна вийшла із ванної, він сидів на кухні і рився в коробці з-під черевик, що слугувала їй аптечкою.

- Навіть зєльонки нема, - розчаровано промовив він, відставляючи коробку.

- І так заживе, - знизала плечима Аліна, і нерішуче зупинилась в дверях кухні. - Я збиралась приготувати шарлотку.

Вона запнулась і обережно поглянула на чоловіка. Сьогодні він дійсно виглядав значно охайніше. Окрім бороди, він підстриг своє волосся, і воно короткими темними пасмами спадало йому на вуха. На сірих джинсах сьогодні майже не було плям, а на синій футболці красувалося стоїчне «NO PAIN - NO GAIN». Темними очима він стурбовано спостерігав за Аліною.

Вона глибоко вдихнула і на одному диханні видала:

- І я хочу покликати Олега. В гості. На шарлотку. Завтра ввечері. Просто по-дружньому, на пару годинок. Може й довше. Тобто якщо він може…

Любомир мовчав. Аліна опустила погляд, не знаючи, якої реакції очікувати. Якщо чесно, час вона обрала не найкращий, враховуючи недавню сцену у ванній. Але вона боялася, що пізніше просто не насмілиться заговорити з ним. Як воскова епіляція, заспокоювала вона себе. Краще різко, ніж поволі. Вона вже пережила одного розлюченого домовика сьогодні, переживе і ще одного…

- Можна поможу з пирогом? - тихо пролунало на кухні.

Аліна витаращилася на нього і раптом усвідомила, що весь цей час стояла із замруженими очима, затримавши подих. Він уважно спостерігав за нею. В руках у нього лежав пожовклий листок із рецептом. Дівчина мовчки кивнула головою і повернулася до холодильника за продуктами.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.