13

Ключ в дверях провернувся не сподівано легко, ніби хтось нещодавно полагодив замка. Аліна відчинила двері, і квартира дихнула на неї запахом пилу і, ледь відчутно, кави. Вона увійшла в квартиру і обережно озирнулася. Гармидер, вчинений нею при втечі, кудись зник, кожна дрібничка охайно стояла на своїх місцях. Дівчина глибоко вдихнула і потягнулася зняти кросівки.

Раптовий шорох десь в тінях біля шафи заставив її напружитись. Вона вихопила з сумки нового зонта і рвучко повернулася. Олег пропонував їй биту для самозахисту. Але в решті решт, зонт її ще ніколи не підводив.

- Тихо, не пручайсь. Не трону, - із тіней, демонстративно виставивши руки вверх, обережно вийшов Любомир.

Підозріло зіщурившись, Аліна оглянула його з ніг до голови і втягнула носом повітря. Домовик дійсно виглядав мирно. Димом не пахло. Трохи повагавшись, вона повільно опустила зонта. Мирний жест. Готовність до переговорів.

- Радий, шо вернулася, - хрипло промовив він і несміливо посміхнувся. - Мав страх на душі за тебе. - Він непомітно оглянув її обличчя і руки вже майже без слідів подряпин. Схоже, побачене його заспокоїло - з його обличчя ніби скотилася хмара, і очі посвітлішали, відпускаючи тривогу.

- Я прийшла поговорити, - сказала Аліна, може, занадто різко. Домовик кивнув головою.

- Ходімо, кави розколочемо, - і він неспішно почимчикував на кухню. Повагавшись хвилинку, дівчина попрямувала за ним.

Поки домовик колдував біля кави, Аліна поволі спостерігала за ним. За той тиждень, що її тут не було, він дивним чином занепав. Фігура здавалась навіть більш щуплою, ніж зазвичай, і навіть росту в ньому ніби стало трохи менше - щоб достати каву із шафи, він видерся на прямо на стіл і, так і не злазячи з нього, орудував над плитою. Сірі потерті джинси складками звисали на ногах і вже були трохи затоптані на п’ятах. Синя футболка на цей раз була без написів - чи то їх просто не видно було за бридкими коричневими плямами. Волосся знову відросло - коли тільки встигло - і густими заплутаними пасмами падало на кістляви плечі. Одне пасмо то й діло падало йому в очі, і він роздратовано заткнув його за вухо. Відросша борода взялася колтунами, а брови нависали над очима так, що хоч заплітай. І весь час, роблячи каву, він нервово поглядував на дівчину, ніби перевіряючи, що вона на місці.

Аліну це дивувало. Вона залишала похмурого низькорослого хіпстера, а знайшла занедбаного безхатька. Що з ним трапилось за цей час?

- Що з тобою трапилось? - вирвалось у неї проти волі. Він з непорозумінням глянув на неї. Вона махнула рукою на його постать, - Ну, все це. Ти якось… не дуже виглядаєш.

Чоловік оглянув себе вслід за нею і байдуже знизав плечима.

- Хата без газди занепадає. Я суть те ж.

Дівчина замислилася. «Згинув би на безлюдді» - згадалося їй. Тим часом кухнею рознісся гіркий аромат свіжої кави. Домовик розлив гарячу рідину по маленьких чашечках і поставив перед нею. Аліна обхопила чашку обома руками, збираючись з думками.

- Це мій дім, - нарешті випалила вона. Зібратися з думками, вочевидь, не вдалося.

- М-гм, - мугикнув Любомир, відсьорбуючи каву. І зупинив на ній погляд, очікуючи на продовження.

- І я буду тут жити, - продовжила свою думку Аліна.

- Це погідно, - схвально кивнув домовик.

- І ти не в стані заборонити мені з кимось спілкуватися. Тим паче водити в гості, - навіть для неї це прозвучало не дуже впевнено.

Чоловік піджав губи, але промовчав.

- І нікого не будеш палити, - вже зовсім тихо пискнула дівчина і замовкла, потупивши очі. Любомир здивовано поглянув на неї. Не зрозуміло, що його так здивувало - переляк її в голосі чи занадто миролюбива для нього вимога. А може, він встиг забути, як ледь не розпалив костер прямо посеред її кухні?

- Я ті не палій якийсь причинний, - ображено пробурчав він. - Без обстави людей не гину. А тебе, дочко, захищу, хоч шо б мені требувалось.

Дивне тепло розлилося у неї по грудях від цього його «дочко». Вона зашаруділа по столу, не знаючи, куди діти руки, наткнулась на чашку і міцно охопила її пальцями.

- Ти перебарщуєш, - різко промовила вона і знітилась, сама злякавшись свого надто гучного вигуку. Видихнула і вже спокійніше продовжила, - Олег мені нічого поганого не зробив. Навпаки, він піклується про мене.

На щоках домовика заходили желваки. Він явно сумнівався в її словах, а може, і в її здатності судити ясно. Це вже почало підбішувати Аліну, хоча покласти руку на серце, після історії з Артемом вона не могла його винити. Але ж не буде він все життя їй однією помилкою допікати!

- Тобі б воля, ти б усіх від мене відігнав! - зітхнула дівчина. - Він добрий хлопець. Він мені подобається. Ти маєш дати йому шанс!

З хвилину його темні очі вперто таращилися на неї з-під нахмурених брів. Аліна не відступала, підсвідомо відчуваючи, що перемога в цих витріщаннях має якийсь принциповий характер в їх відносинах. «Ото Олег буде сміятися, як перескажу йому цей двобій» - відсторонено подумала вона, з усіх сил намагаючись не кліпати очима.

- Добре. Твоя воля! - здався він. Дівчина з полегшенням заплющила віки. - Але най хоч волосина впаде з твоєї впертої макітри - і полетить він шо лелека з оцьої варцаби, - і він махнув підборіддям на вікно.

Губи Аліни сіпнулись в усмішці. Без вогню. Можна сказати, перемога.

- Лишень, дочко… - він обережно торкнувся пальцями її руки і несміливо заглянув їй в очі. - Не тікай більше. Зосі твій дім, негоже дому кидати.

На секунду вона розгубилася, не знаючи, що відповісти. На очах раптом виступили непрошені сльози. Його теплі пальці заспокійливо погладили її руку. Вона скривила губи в сумній посмішці.

- Спробую, але не обіцяю. Я стаю трохи… нервова, коли мені погрожують, - Вона хитро подивилася на домовика. - Ми з тобою обидва маємо над чим попрацювати.

Він посміхнувся їй у відповідь, визнаючи її правоту.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.