Кримські мініатюри

Кримський півострів – невичерпне джерело натхнення. Край переплетення розмаїтих культур, домівка для багатьох етносів та місце важливих історичних подій.

Писати ці мініатюрки я почала через те, що дуже сумую за Кримом і терпляче чекаю на його повернення в рідну українську сім’ю. Знайомлячись із новими куточками півострова чи приїжджаючи в уже знайомі місця, я жодного разу не розчарувалась. Кожна місцинка типово кримська і в той же час – по-своєму унікальна. Саме з Кримом пов’язана ціла купа найрізноманітніших спогадів з мого життя. Можливо, не всі вони яскраві, але абсолютна більшість – приємні. Рідкісні прикрі чи чудернацько-кумедні випадки – до прикладу, випале вікно в нібито солідному санаторії, яке ми досі згадуємо з посмішкою – жодним чином не применшують і не плямують красу, надзвичайність півострова.

Саме в Криму я навчилась плавати з Ведмідь-горою в якості свідка (і навіть маю фотодокази). Там зустріла привітних, а подекуди й по-хорошому дивакуватих людей на кшталт чоловіка, який мужньо намагався врятувати мене від гігантської цикади на моєму плечі, хоч та цикада мені жодним чином не заважала. Звідти привезла силу-силенну світлин, які досі проглядаю час від часу. Що друковані, що на старенькому світло-рожевому фотоапараті Sony.

Я багато де в Криму була, і ще стільки місць, де треба побувати. Я, наприклад, ніколи не бачила Севастополь та Керч, але в мріях уже туди збираюся. Можливо, мрії так і залишаться мріями, бо не знаєш, якої миті твоє життя обірветься, але поуявляти себе там ніхто не зможе завадити. Сподіваюся, що ці мрії врешті стануть реальністю. Так само маю щиру, невмирущу надію, що всі ті люди, які ніколи на півострові не бували, колись зможуть доторкнутися до дивовижної кримської краси. Крим треба відвідати.

Історія Криму – це окрема тема для розмови й заслуговує на багатотомники досліджень і художніх творів. Читала я колись оповідання “Крила” Анатолія Дімарова, в якому за сюжетом родина приїздить на відпочинок у Крим. Між місцевим таксистом і відпочивальниками зав’язується розмова, під час якої стається прекрасний полілог:

“Все буде, шановний! Ось спустимося в Коктебель…”

“Планерське.”

“Коктебель, мадам, Коктебель.”

Ось це показує пам’ять про справжній Крим і любов до свого. Коктебель, до слова, казкове місце. Таке ж затишне, яскраве, гостинне й мальовниче, як і решта Криму. Якщо не бували, обов’язково з’їздіть у відновлений Коктебель після нашої перемоги. Взагалі з’їздіть у вільний Крим. У справжній, самобутній Крим. Навіть у суто курортних містечках і селах відчувається тисячолітнє буття півострова.

В тій же історії, до речі, згадується й біль таксиста від того, що селище Отуз тепер Щебетовка. Але це лише частинка, крихта з тієї загарбницько-колоніальної історії, через яку Крим страждав і яку намагався й досі намагається відштовхнути від себе. Частинка, тим не менш, показова. Однак йому – та й нам усім – не звикати боротися за своє. Крим був до загарбників, буде й після них.

“І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.”

Любов до Криму – це любов до України.

Крим – це Україна.

Ukrainağa şan-şüret!

Слава Україні!