Кримські мініатюри

Якщо я вже заговорила про Гурзуф, то згадаю невеличкий інцидент, який стався саме там… Хоча чого я брешу: інцидент доволі вагомий. А саме масштабний потоп, який вирішив статися саме тоді, коли ми одного разу приїхали на відпочинок.

Гурзуф сам по собі – чудове місце, з привітними людьми, чистісіньким морем та божественними пляжами. Звідти не хочеться їхати, а якщо вже ви тут були, то майже точно кортить повернутися. Та й коли компанія дає путівку саме в Гурзуф, то гріх відмовлятися (і куди дінешся, еге ж?). Путівка була на десять днів, якщо я правильно пригадую. В будь-якому разі, не дуже довгу відпустку тоді дали. А чим коротше якась подія, тим більше позитивних вражень хочеш зібрати. Цим ми й вирішили зайнятися, але ж усі знають, що їхати на відпочинок до моря – значить ходити на пляж і плавати в морі.

У цю поїздку до Криму поїхали втрьох – мама, тато і я. Мій брат залишився вдома. Ресторан, прикріплений до нашого санаторію, розташовувався традиційно в окремому приміщенні, хоч і не далеко від основних корпусів. Душевна атмосфера території санаторію запрошувала прогулятися доглянутим парком і до, і після трапез. Цим і займалася переважна більшість приїжджих. Однак одного нібито звичайного ранку погода вирішила добряче зіпсуватися, і ливонув дощ. Та який там дощ… Зливище. Суцільною біло-сірою стіною. І швидко закінчуватися зливище не збиралося. Підсилювалось усе це гучним, зловісним громом із характерною гірською акустикою і повідомленнями ЗМІ, що весь санаторій знесе (або вже знесло) в море. Панічний дзвінок від брата довершив картину, і його довелося вперто й довго заспокоювати. Що показово, вдалося.

Втім, злива зливою, а сніданок за розкладом. Тож ми зібралися й пішли, бо який дощ схарапудить справжніх українців? Наївно подумали, що добратися до ресторану буде не так уже й складно. Та якби ж то! Зливище вирішило створити цілу бурхливу річку на дорозі, перемішуючи рослинки, ґрунт і пилюку в абсолютно дивовижну кашу. Попри вкрай сильну новостворену течію, ми таки зуміли допхатися по коліно у воді в ресторан і отримали смачнющий сніданок за таке випробування. Судячи з заповненості залу, багатьох інших відпочивальників погода теж не злякала, як і похмурі передбачення про знесення й повне затоплення. Як то кажуть – не цукрові.

…Повідомлення про руйнування санаторію виявилися дещо перебільшеними, але після того ранку ще п’ять днів нікого не пускали на пляж. Що вкрай “тішило” при відпустці в десять днів. Та люди не дуже й рвалися. Зазвичай чисте Чорне море перетворилось на тимчасове болото. На мутну, брудну воду ще недавно глибокого синього кольору навіть глянути боляче було. Тож залишалося лише гуляти мальовничим парком і ходити в місто на базар. Але краще так, ніж ніяк.