Сказання про Флекі-сана, Білого Самурая

Епілог. Загублений сувій Білого Самурая

Стара бронза.

Море забуло імена.

Білий слід залишився.

Навесні 2019 року група археологів Кіотського університету проводила дослідження на узбережжі колишньої провінції Вакаса. Науковці вивчали руїни невеликого синтоїстського святилища, зруйнованого землетрусом наприкінці XIX століття.

Саме святилище особливої загадки не становило. Його кілька разів перебудовували, переносили ближче до села, а після прокладання нової дороги остаточно покинули. У місцевих документах воно згадувалося як Храм Семи Хвиль.

Головною святинею храму колись вважався великий бронзовий дзвін.

Він не зберігся.

За однією версією, дзвін переплавили під час війни. За іншою - він упав у море разом із частиною скелі. Старі з найближчого села розповідали третю версію: дзвін сам пішов під воду, коли люди перестали пам'ятати, кому він належав.

Археологи ставилися до цієї історії як до звичайного місцевого переказу.

Аж доки під підлогою колишнього храмового складу не виявили вузьку кам'яну нішу.

У ній лежав довгий дерев'яний футляр, загорнутий у промащену тканину. Усередині були шість сувоїв, кілька дощечок із храмовими записами й невеликий предмет невідомого призначення.

Предмет був дерев'яною фігуркою риби.

Її вирізьбили грубо. Один бік виявився помітно товщим за інший, а хвіст більше нагадував листок дерева. На нижньому боці збереглися рештки напису:

«Справжній захисний талісман Білого Самурая. Справжність підтверджено Хатіемоном».

Імені майстра або торговця Хатіемона в інших історичних джерелах знайти не вдалося.

Зате сам вислів «Білий Самурай» траплявся на трьох храмових дощечках.

Перша повідомляла про звільнення рибальського села від податку на три роки.

Друга забороняла місцевим правителям переміщувати Дзвін семи припливів без згоди хранителя храму.

Третя містила перелік обов'язкових умов для заїжджих дворів на прибережній дорозі.

Серед вимог згадувалися чиста вода, місце для обмивання подорожніх та окрема низька купіль.

Останній пункт довго вважали помилкою переписувача.

Сувої були в поганому стані. Частину тексту знищила волога, краї пошкодили комахи, а деякі сторінки явно переписали значно пізніше за первісну подію.

Попри це, дослідницькій групі вдалося відновити більшу частину оповіді.

Вона розповідала про мандрівного воїна на ім'я Флекі-сан, який разом із двома супутницями, Мідорі й Каорі, прийшов до рибальського села під час зникнення риби.

Далі йшли описи викраденого дзвона, ущелини з лисячими вогниками, фортеці Куромацу, бунтівного самурая Куроди Гендзо й морського духа, який піднявся під час великої бурі.

Історики майже відразу віднесли текст до жанру пізньої героїко-комічної легенди.

На це вказували тварини, що розмовляли, кіцуне, танукі-торговець і вочевидь перебільшені розміри морського чудовиська.

Найдивнішим залишався головний герой.

У всіх шести сувоях Флекі-сан послідовно описувався як білий тюлень.

Не людина в білих обладунках.

Не воїн на прізвисько Тюлень.

І не дух моря, який набув людської подоби.

Саме тюлень.

Він носив два короткі мечі, брав участь у двобоях, вів перемовини й приділяв надзвичайно багато уваги якості риби.

Спочатку дослідники припустили, що йшлося про релігійну алегорію. Білий тюлень міг уособлювати морське божество, а його мандри - зміну пір року або повернення риби до узбережжя.

Цій версії суперечили численні побутові подробиці.

Автор сувоїв докладно повідомляв, що обладунки заважали Флекі-сану згинатися, шолом постійно сповзав йому на очі, сходи викликали в нього роздратування, а під час проникнення до фортеці його переносили в кошику для овочів.

Як на релігійну алегорію, текст виявляв надто великий інтерес до питань зручності.

Особливо багато суперечок викликав двобій на мосту.

Згідно із сувоєм, Флекі-сан переміг Куроду Гендзо завдяки низькому положенню тіла, короткій зброї та здатності зберігати стійкість на мокрих дошках.

Фахівці з історичних бойових мистецтв провели кілька реконструкцій.

Результати виявилися несподіваними.

Звична техніка довгого меча справді була б малоефективною проти низької цілі, яка швидко рухається. Більшість рубальних ударів проходила б надто високо, а вузький міст обмежував можливість відступу.

Один з учасників експерименту зауважив, що тюлень вагою понад сто кілограмів, який ударив людину в коліна на мокрому мосту, становив би серйозну небезпеку навіть без меча.

Після оприлюднення цього висновку обговорення тимчасово вийшло за межі академічного середовища.

У соціальних мережах Флекі-сана почали називати першим майстром «низької школи фехтування».

Університет офіційно дистанціювався від цієї назви.

Більший інтерес становили відомості про саму бурю.

У прибережних літописах справді згадувалася сильна повінь, що сталася приблизно в період, зазначений у сувоях. Кілька сіл було пошкоджено, але поселення біля Храму Семи Хвиль майже не постраждало.

У тих самих документах уперше з'являлося ім'я Куроди Гендзо.

Однак там його називали не бунтівником, а хранителем узбережжя, призначеним після «ночі великого дзвону».

Це відповідало фінальній частині легенди, згідно з якою переможений Гендзо відмовився від колишніх зазіхань і присвятив решту життя захисту села.

Імена Мідорі й Каорі в офіційних записах не траплялися.

Зате на внутрішньому боці однієї храмової дощечки збереглося вицвіле зображення.

На ньому було показано двох жінок біля берега.

Одна мала довге волосся й тримала в руці меч. Друга стояла поруч із канатом, що йшов у море.

Між ними була невелика біла постать.

Зображення сильно постраждало від часу, але гострі обриси голови й короткі передні кінцівки розрізнялися досить чітко.

У морі перед ними здіймалася величезна тінь.

Радіовуглецевий аналіз показав, що дощечку виготовили значно пізніше за ймовірні події. Найімовірніше, художник уже спирався на сформовану легенду.

Однак під шаром пізнішої фарби виявили рештки іншого малюнка.

Він був майже таким самим.

Улітку наступного року підводні археологи дослідили підніжжя скелі, біля якої раніше стояв храм.

На глибині одинадцяти метрів вони знайшли кілька великих бронзових уламків.

На одному з них збереглося рельєфне зображення хвилі.

На іншому - частина невідомої тварини.

Уламки підняли й відправили на реставрацію.

Коли наліт і морські відкладення вдалося видалити, реставратори побачили білий метал, вплавлений у бронзу.

Він утворював обриси округлого тіла, передньої ласти й голови з короткою мордою.

Зображення належало тюленю.

Поруч містилися сім хвиль.

Після цієї знахідки версія про цілком вигадане походження сувоїв стала менш переконливою.

Вона все ще залишалася основною.

Але вже не єдиною.

Останній аркуш шостого сувою зберігся краще за решту. Його почерк відрізнявся від основного тексту. Імовірно, запис додали через багато років після завершення сказання.

У ньому говорилося:

«Після великого дзвону Білий Самурай не залишився в селі. Він пішов уздовж моря разом із Мідорі й Каорі. Іноді рибалки зустрічали їх на північній дорозі. Іноді бачили білу голову серед хвиль біля далеких островів.

Курода Гендзо щороку залишав біля дзвона одну смажену рибину.

Хатіемон стверджував, що Флекі-сан таємно повертався й забирав її.

Монахи вважали це вигадкою, створеною для продажу нових талісманів.

Але вранці риба завжди зникала.

Так тривало багато років».

На цьому текст уривався.

Сьогодні відновлені сувої зберігаються в музейному фонді префектури Фукуї. Дерев'яна риба виставляється окремо. На табличці її позначено як «ритуальний предмет невідомого призначення».

Жителі прибережного села називають її інакше.

Талісман Флекі-сана.

Щороку п'ятого місяця за старим календарем вони проводять свято Семи припливів. На березі запалюють сині ліхтарі, дітям роздають маленькі дерев'яні мечі, а біля відновленої кам'яної арки залишають сім рибин.

Шість забирають після церемонії й готують для спільного столу.

Сьому залишають до ранку.

Офіційні спостереження не виявили нічого незвичайного.

До ранку риба зазвичай зникає.

Працівники музею вважають, що її забирають лисиці, птахи або бродячі тварини.

Місцеві жителі не сперечаються.

Вони лише вказують на сліди, які іноді залишаються на мокрому піску.

Сліди ведуть від води до кам'яної арки.

Вони не схожі ані на лисячі, ані на пташині.

А поруч із ними завжди залишається довга рівна смуга, наче берегом волочився короткий самурайський меч.