Флекі й захоплення «Енігми»

«Битва за Атлантику була головним чинником упродовж усієї війни. Ні на мить ми не могли забути, що все, що відбувалося на суші, на морі й у повітрі, зрештою залежало від її результату».

Вінстон Черчилль

Ліверпуль, 30 квітня 1941 року

HMS Bulldog стояв біля далекого причалу, оточений вугільними баржами, буксирами й вантажними суднами. Над гаванню висів важкий дим. Він змішувався з туманом, запахом нафти й сирої деревини, ховаючи верхівки портових кранів. Між складами рухалися колони вантажівок, матроси котили до кораблів бочки, а військові поліціянти перевіряли документи в кожного, хто наближався до закритої частини порту.

Катаріна зупинилася біля трапа й підняла голову. На фотографіях есмінець здавався більшим. Насправді він виглядав вузьким, перевантаженим і сидів надто низько в каламутній воді Мерсі. На палубі тіснилися гармати, торпедні апарати, шлюпки, вентиляційні труби та ящики з припасами. Вільного місця майже не лишалося.

- Це він? - запитав Флекі.

- Він, - відповіла Катаріна.

Флекі подивився на назву, виведену на борту.

- Маленький.

- Це есмінець.

- Підводний човен теж буде маленький?

- Усередині - ще менший.

Він деякий час міркував над цим.

- План погіршується поступово.

Міріель поправила ремінь сумки, у якій лежали радіодокументи й деталі розібраної «Енігми». Її руде волосся було сховане під форменим кашкетом, але кілька пасом однаково вибилися назовні й відразу намокли від мжички.

- Зачекай, поки побачиш свою каюту.

- У мене буде каюта?

- У наказі Адміралтейства зазначено окреме приміщення.

- Гарний наказ.

Біля трапа на них уже чекав старший помічник. Він перевірив документи Катаріни, потім Міріель і лише після цього подивився вниз.

Флекі сидів між двома дорожніми сумками. На ньому був синій офіцерський кашкет, закріплений під підборіддям тонким ремінцем. Спеціальна розвантажувальна система поки лежала в окремому чохлі.

Старший помічник знову глянув у документи.

- Лейтенант Флекі?

- Так.

Офіцер продовжував дивитися на нього.

- Королівський військово-морський добровольчий резерв?

- Так.

- Особлива підводна служба?

- Так.

- Розумію.

Флекі нахилив голову.

- Ні.

Офіцер повільно склав папери.

- Командир чекає на вас у кают-компанії.

Підйом трапом забрав більше часу, ніж сподівалася Катаріна. Дошки були мокрі, металеві поперечини - надто високі, а Флекі категорично відмовився дозволити комусь нести його на руках.

- Офіцери піднімаються на корабель самостійно, - заявив він.

- Офіцери зазвичай мають ноги, - зауважила Міріель.

- Це конструктивна перевага.

Він підтягувався передніми ластами, впирався животом у поперечини й після кожної зупинки вдавав, ніби оглядає гавань. Матроси біля борту намагалися не дивитися в їхній бік. Виходило погано.

Коли Флекі нарешті перевалився через огорожу, найближча вахтова матроска машинально віддала йому честь.

Він відповів кивком.

Після цього решта наслідували її приклад.

Капітан Джо Бейкер-Крессвелл зустрів їх у тісній кают-компанії. Це був високий чоловік із втомленим обличчям і акуратно підстриженими вусами. На столі перед ним лежали три запечатані конверти, доставлені з Адміралтейства. Два вже були розкриті. Третій залишався закритим.

Командир запропонував Катаріні й Міріель сісти, потім подивився на Флекі. Для нього стільця не передбачили.

Флекі вмостився на килимі біля столу.

- Командере Мороз, - почав Бейкер-Крессвелл, - перший наказ повідомляє, що вас призначено спеціальною радницею при моєму штабі. Другий дає вам право втручатися в проведення протичовнових операцій, якщо виникнуть обставини, відомі лише вам. Водночас мені заборонено вимагати пояснень до отримання окремого дозволу Адміралтейства.

- Усе правильно.

- Це незвичний порядок командування.

- Згодна.

- Він мені не подобається.

- Це теж зрозуміло.

Бейкер-Крессвелл перевів погляд на Міріель.

- Лейтенант Вейл отримує повний доступ до радіорубки, журналів зв'язку й перехоплених повідомлень. Їй дозволено встановлювати додаткове обладнання, призначення якого мені також не розкривають.

- Обладнання не заважатиме роботі корабельних зв'язківців, - сказала Міріель.

- Дуже сподіваюся.

Командир торкнувся останнього конверта.

- Цей документ слід відкрити лише у вашій присутності.

Катаріна кивнула.

Бейкер-Крессвелл зірвав печатку й прочитав єдиний аркуш. Вираз його обличчя майже не змінився, але наприкінці тексту він ще раз подивився на Флекі.

- Отже, ви не корабельний талісман.

- Ні.

- І не учасник наукового експерименту.

- Ні.

- Ви офіцер-диверсант.

- Так.

Командир відклав папір.

- Даруйте за пряме запитання, лейтенанте. Як давно ви служите?

- Достатньо.

- Це не термін.

- Термін засекречено.

Бейкер-Крессвелл подивився на Катаріну.

- Він завжди так відповідає?

- Лише коли запитання здається йому зайвим.

- А коли запитання не здається зайвим?

- Тоді відповідь зазвичай коротша.

Флекі кивнув.

- Так.

Командир уперше дозволив собі всміхнутися, але усмішка швидко зникла.

- У наказі сказано, що вам знадобляться тренування за бортом під час переходу.

- Вони почнуться сьогодні, - сказала Катаріна.

- Корабель виходить за дві години.

- Тому почнуться за годину.

- Гавань забита суднами. Течія сильна, вода холодна, а ми вантажимо глибинні бомби.

- В Атлантиці умови будуть гірші.

Бейкер-Крессвелл з'єднав пальці.

- На власному кораблі я відповідаю за безпеку кожної людини.

- І кожного тюленя, - додав Флекі.

Командир витримав паузу.

- І кожного тюленя. Але якщо під час тривоги мені доведеться обирати між маневром корабля й вашим тренуванням, корабель маневруватиме.

- Це розумно, - сказав Флекі.

Катаріна подивилася на нього.

- За умови, що нас попередять.

- За умови, що буде час, - відповів Бейкер-Крессвелл.

Домовленість була далека від ідеальної, але на війні ідеальні домовленості зазвичай означали, що одна зі сторін чогось не зрозуміла.

Міріель пішла до радіорубки. Катаріна разом зі старшим помічником оглянула кормову частину палуби, де матроси вже закріплювали тренувальну трубу. Її виготовили на верфі за надісланими з Лондона кресленнями: металевий циліндр завдовжки чотири метри й діаметром трохи більшим за пів метра. Один кінець закривала важка кришка, другий залишався відкритим.

Трубу підвісили на тросах біля самого борту так, щоб частина її перебувала під водою.

Флекі вдягнув розвантажувальну систему. У кишенях лежали кусачки, ліхтар, навчальний заряд і котушка тонкого лина. На спині закріпили страхувальний трос.

До тренування допустили лише шістьох моряків. Решті оголосили, що Адміралтейство випробовує нове рятувальне спорядження.

Пояснення нікого не переконало.

- Завдання просте, - сказала Катаріна. - Спускаєшся у воду, знаходиш відкритий кінець труби, проходиш усередину, встановлюєш заряд на кришку й подаєш сигнал. Після відкриття виходиш з іншого боку.

Флекі подивився на циліндр, що гойдався біля борту.

- Він рухається.

- Корабель теж рухатиметься.

- Підводний човен буде глибше.

- Тому ми починаємо тут.

Матроси опустили сітку. Флекі самостійно спустився нею до нижньої поперечини й завмер над водою.

- Холодна? - запитала Міріель, яка з'явилася на палубі з навушниками на шиї.

Флекі торкнувся води ластою.

- Атлантична.

Він зісковзнув униз.

У воді Флекі змінився. Зникли незграбність, повільні рухи й постійна боротьба зі сходами. Біле тіло пішло під поверхню одним плавним ривком. Страхувальний трос побіг крізь блок.

Катаріна стежила за ним, перехилившись через огорожу. Кілька секунд під водою нічого не було видно. Потім біля дальнього кінця труби з'явилася біла тінь.

Флекі зробив коло, визначаючи положення входу, й зник усередині.

Трос зупинився.

Минуло десять секунд.

П'ятнадцять.

Двадцять.

- Він уже мав подати сигнал, - сказала Міріель.

Катаріна підняла руку, наказуючи матросам чекати.

Усередині труби спалахнуло тьмяне червоне світло. Один раз, потім другий.

- Заряд установлено, - промовила вона.

Матрос біля лебідки почав підтягувати трос кришки. Цієї миті на містку пролунав сигнал.

Із гавані долинув протяжний гудок.

Бейкер-Крессвелл з'явився на крилі містка.

- Буксир утратив керування! Приготуватися дати задній хід!

Катаріна рвучко підняла голову.

- Флекі у воді!

- Бачу. У нас баржа по носу!

Машинний телеграф дзенькнув. Під палубою ожили турбіни. Корпус есмінця затремтів.

Страхувальний трос різко натягнувся.

Трубу відкинуло від борту. Один із кріпильних канатів луснув, і металевий циліндр розвернуло поперек течії. Лебідка смикнулася так сильно, що матрос ледве втримався на ногах.

- Стоп машину! - крикнула Катаріна.

- Не можу! - відповів Бейкер-Крессвелл. - Тримайте трос!

За кормою спінилася вода.

Труба почала йти під поверхню.

Катаріна схопилася за страхувальний лин разом із двома матросами. Трос ковзав у рукавицях, натягуючись дедалі сильніше. Десь під водою Флекі залишався замкнений усередині циліндра.

- Він наближається до гвинтів! - крикнула Міріель.

Вона кинулася до лебідки й допомогла звільнити затиснуте гальмо. Барабан провернувся. Трос ослаб лише на кілька сантиметрів, але цього вистачило, щоб труба змінила кут.

З її відкритого кінця вирвався потік бульбашок.

З'явилася біла голова.

Флекі спробував виринути, але страхувальний лин потягнув його назад. Катаріна перехилилася через борт, майже лягаючи животом на огорожу.

- Ріж трос!

Флекі пірнув. За кілька секунд натяг зник.

Обрізаний кінець страхувального лина хльоснув по борту.

Звільнившись, Флекі пішов убік від корми. Вода довкола вже кипіла від роботи гвинтів. На поверхні майнула його спина, потім зникла за гребенем каламутної хвилі.

- Право на борт десять! - наказав Бейкер-Крессвелл.

Есмінець почав розвертатися. Між його носом і баржею, що втратила керування, лишалося не більше тридцяти ярдів. Буксир відчайдушно сигналив, намагаючись відтягти її вбік.

Катаріна втратила Флекі з поля зору.

- Де він?

Ніхто не відповів.

Міріель зірвала з шиї навушники й побігла вздовж борту. Вона першою помітила білу голову біля самого причалу.

- Там!

Флекі плив до корабля проти течії, тримаючи в зубах обрізаний трос. Він опинився далі від корми, ніж сподівалася Катаріна, і явно не постраждав.

Матроси спустили сітку. Флекі дістався до неї, зачепився передніми ластами й дозволив підняти себе на палубу. Цього разу він не заперечував проти допомоги.

Катаріна опустилася поруч і провела руками по розвантажувальній системі, перевіряючи застібки й кишені.

- Ти цілий?

- Так.

- Нічого не болить?

- Гідність.

- Я серйозно.

- Я теж.

До них підійшов Бейкер-Крессвелл. Есмінець уже зупинився. Баржу відвели до сусіднього причалу, небезпека минула.

Командир подивився на обірваний страхувальний трос.

- Я попереджав, що корабель маневруватиме.

Катаріна повільно підвелася.

- Ви дали хід, коли наш боєць перебував за кормою.

- Якби я не дав ходу, баржа протаранила б носовий погріб.

- Ви могли повідомити раніше.

- Я дізнався про небезпеку за кілька секунд до вас.

- Тоді тренування не слід було починати в гавані.

- Його почав не я.

Вони стояли один навпроти одного, не підвищуючи голосу. Матроси довкола раптом знайшли безліч невідкладних справ.

Флекі струснувся. Бризки потрапили на чоботи обох офіцерів.

- Гвинти були близько, - сказав він.

Катаріна подивилася вниз.

- Я помітила.

- Вони погано підходять для висадки.

Бейкер-Крессвелл провів долонею по вусах.

- Навчання продовжаться лише після виходу у відкрите море. Корабель ляже в дрейф, гвинти зупинять, поруч поставлять шлюпку.

Катаріна ще кілька секунд дивилася на нього, потім кивнула.

- Прийнято.

- І страхувальний трос замінять подвійним.

- Ні, - сказав Флекі.

Вони одночасно повернулися до нього.

- Чому? - запитала Катаріна.

- Один довелося перерізати. Два довелося б перерізати довше.

Бейкер-Крессвелл замислився.

- Логічно.

- Потрібен трос зі швидкорознімним замком, - сказала Катаріна. - Зробимо його до наступного тренування.

- Оце вже логічно, - підсумував Флекі.

За дві години Bulldog вийшов із Ліверпуля.

Сірий берег повільно зникав за кормою. У гавані далі гули буксири, над складами висів дим, а на обрії здіймалися аеростати загородження. Попереду море темніло під низькими хмарами.

Команда зайняла місця за бойовим розкладом. На палубі закріпили останні ящики, перевірили гармати й підготували глибинні бомби. Ніхто більше не називав Флекі корабельним талісманом.

Йому виділили приміщення поруч із кормовим кубриком, яке раніше слугувало коморою. Там установили низьку койку, таз із водою та дерев'яний ящик для спорядження. На дверях з'явилася табличка:

ЛЕЙТЕНАНТ ФЛЕКІ

ОСОБЛИВА СЛУЖБА

Нижче хтось крейдою дописав:

НЕ ВХОДИТИ БЕЗ РИБИ

Флекі оглянув напис і не став його стирати.

У радіорубці Міріель надягнула навушники й почала переглядати перші перехоплення. Ефір був заповнений уривками сигналів: корабельними позивними, метеозведеннями, наказами берегових станцій і короткими німецькими передачами, що припинялися раніше, ніж удавалося визначити джерело.

Один сигнал повторився двічі.

Міріель записала групи цифр, звірила час і нанесла позначку на карту.

Катаріна ввійшла до рубки, коли берег уже зник.

- Щось є?

- Поки лише німецький службовий обмін. Передавач працював на захід від Ірландії. Підводний човен повідомив про погоду й стан моря.

- U-110?

- Позивний невідомий.

Міріель зняла один навушник.

- Але хтось уже йде назустріч конвоям.

Катаріна подивилася на карту. Між позначкою німецького сигналу й маршрутом OB 318 лишалося кілька сотень миль порожнього океану.

На папері це здавалося великою відстанню.

В Атлантиці - майже ніякою.

З настанням темряви на Bulldog погасили всі зовнішні вогні. Есмінець ішов на північний захід, розтинаючи чорну воду. Вітер дужчав, корпус почало погойдувати, а хвилі одна за одною розбивалися об ніс.

Флекі сидів на кормі поруч із закріпленою тренувальною трубою й дивився в темряву.

До нього підійшла Катаріна.

- Замерз?

- Ні.

- Злякався сьогодні?

Флекі довго не відповідав.

- Так.

Вона сіла поруч, притулившись спиною до металевого ящика.

- Я теж.

- Ти була на кораблі.

- Тому й злякалася.

Він повернув голову в її бік.

- Завтра повторимо?

- Повторимо.

- Добре.

У темряві попереду не було видно нічого, крім рідкісних білих гребенів хвиль. Десь за обрієм рухалися торговельні судна конвою. Ще далі німецькі підводні човни займали позиції на їхньому ймовірному шляху.

На кормі британського есмінця білий тюлень готувався проникнути всередину одного з них.

До зустрічі з U-110 лишалося дев'ять днів.