Флекі й захоплення «Енігми»

«В аварійній обстановці наказ має бути виконаний негайно й без додаткових пояснень».

З настанови щодо служби на німецьких підводних човнах

Північна Атлантика, 9 травня 1941 року

Під водою U-110 здавалася значно більшою, ніж із палуби есмінця.

Чорний корпус затуляв світло, повільно рухаючись крізь зеленкувату каламуть. Навколо нього підіймалися бульбашки. З пошкоджених з'єднань виривалися тонкі струмені повітря, біля корми розпливалася олива, а працюючий гвинт то з'являвся, то зникав у хмарі зависі.

Флекі плив нижче осі корабля, намагаючись не наближатися до обертових лопатей. Страхувальний линь тягнувся за ним до поверхні, здригаючись за кожного ривка Bulldog. Навіть на малому ходу есмінець і підводний човен рухалися один відносно одного, перетворюючи коротку відстань між ними на коридор, що безнастанно змінювався.

Корма U-110 опускалася глибше. Ніс залишався над водою, але весь корпус був нахилений, тому торпедні апарати йшли вниз під кутом.

Флекі дістався зовнішньої обшивки й притиснувся до неї животом. Метал вібрував. Зсередини долинали удари - не рівномірні звуки механізмів, а швидкий гуркіт аварійних робіт.

Човен іще жив.

Це ускладнювало завдання.

Він рушив уздовж корми, намацуючи краї зовнішніх кришок. Перша виявилася зачиненою. Метал навколо неї був цілий, і спроба розкрити апарат забрала б надто багато часу.

Другу кришку пошкодив глибинний вибух. Її перекосило, один край відійшов від корпусу, а захисний кожух зірвало. У щілину з силою втягувало воду.

Флекі зачепився передніми ластами за виступ і зазирнув усередину.

Труба була темною.

Вільною.

І надто вузькою.

На навчальному циліндрі не було напрямних, трубок, кріплень і виступних частин механізму. Німецький апарат нагадував довгий металевий стравохід, створений спеціально для того, щоб обдирати розвантажувальну систему й не давати розвернутися.

Флекі торкнувся сигнального ліхтаря на грудях.

До однієї хвилини.

Катаріна повторила це кілька разів. Якщо він не зможе ввійти за хвилину, мусить повернутися.

На війні хвилина була дуже короткою.

Він видихнув, притиснув ласти до тіла й протиснувся у щілину.

Перший ремінь зачепився майже одразу.

Флекі зупинився. Потік води тиснув ззаду, намагаючись проштовхнути його глибше, але металевий виступ утримував кишеню розвантаження. Повернутися назад було б іще складніше: у трубі він міг рухатися лише вперед.

Він смикнувся один раз.

Ремінь не звільнився.

Другий ривок затягнув його ще сильніше.

Флекі опустив голову, намацав зубами край лямки й перегриз тканину. Звільнена кишеня залишилася висіти на механізмі. Разом із нею він утратив котушку тонкого троса й запасний ліхтар.

Спорядження слід було берегти.

Але офіцера слід було берегти більше.

Так казала Катаріна.

Флекі рушив далі.

За його спиною зовнішня кришка рипнула. Під тиском води деформований метал почав повертатися на місце. Щілина, крізь яку він проник, ставала вужчою.

Шляху назад майже не лишилося.

Торпеди всередині не було.

Це було доброю новиною.

Решта - ні.

Він просувався короткими поштовхами, упираючись ластами в гладкі стінки. Розвантаження шкребло по металу. Кашкет довелося залишити ще в морі: навіть закріплений ремінцем, він заважав заходити в апарат.

Попереду темніла внутрішня кришка.

Флекі дістався до неї й завмер.

З того боку хтось говорив німецькою.

Голос звучав приглушено, але окремі слова можна було розібрати крізь метал. Тиск. Корма. Стерна. Вода.

Потім по кришці вдарили.

Флекі притиснув голову до стінки труби.

Удар повторився. За ним долинув скрегіт механізму. Хтось намагався перевірити замок із торпедного відсіку.

Страхувальний линь за спиною натягнувся.

Він зачепився за зовнішню кришку.

Флекі потягнув кільце швидкорознімного замка. Воно не піддалося: линь ішов під неправильним кутом, притискаючи застібку до корпусу.

Зовні підводний човен здригнувся. Можливо, запрацював двигун. Можливо, хвиля вдарила по рубці, що виступала над водою. Натягнутий трос рвонув Флекі назад, і металева пряжка вдарила його в бік.

Він стиснув кільце зубами й смикнув іще раз.

Замок відкрився.

Линь зник у темряві труби, підхоплений потоком води.

На поверхні Катаріна побачила, як натяг зник.

Міріель тримала кінець обома руками. Спершу трос повільно ковзнув між пальцями, потім раптом обм'як.

- Він звільнився, - сказала вона.

Катаріна подивилася на воду між Bulldog і підводним човном. Білої голови не було.

- Або замок зірвало.

- Він працював справно.

- У гавані справно працював і буксир.

Міріель нічого не відповіла. Вона почала вибирати линь, сподіваючись побачити на кінці відкритий карабін, а не клапоть розвантаження.

Поруч уже готували абордажну шлюпку. Матроси розкладали зброю, переносили канати й перевіряли двигун. Сублейтенант Девід Балм чекав наказу біля борту.

- Час іти, - сказав він.

- Ще ні, - відповіла Катаріна.

- Німці покидають човен.

- Не всі.

На палубі U-110 люди стрибали в море. Кілька осіб залишалися біля рубки, але знизу й далі здіймалися дим і пара. Ті, хто затримався всередині, явно виконували останній наказ.

Балм подивився на кормовий відсік, що тонув.

- Якщо чекати довше, ми втратимо човен.

Катаріна не відривала погляду від ослаблого троса.

- А якщо підемо зараз, можемо втратити офіцера, який перебуває всередині.

- Звідки ми знаємо, що він усередині?

Міріель показала карабін, який з'явився з води.

Замок був відкритий.

- Тепер знаємо.

У торпедному апараті Флекі дістав заряд.

Циліндр був завбільшки не більше за великий набій. У Портсмуті його вчили встановлювати такі пристрої на замки й тяги: закріпити пластичну речовину, вставити детонатор, повернути кільце до червоної позначки й відсунутися якнайдалі.

У трубі відсуватися було нікуди.

За внутрішньою кришкою знову запрацював механізм. Кругла сталева плита трохи повернулася, потім зупинилася. Перекіс корпусу заклинив замок, але люди з іншого боку й далі тиснули на важіль.

- Апарат номер шість не відкривається! - долинув голос.

Інший відповів різкіше:

- Зовнішня кришка зачинена?

- Покажчик не відповідає.

- Не відкривати внутрішню! Спершу перевірити положення зовнішньої!

Дисципліна була правильною.

І незручною.

Флекі притиснув заряд до верхньої частини замка. Повернув кільце.

Червона позначка.

Сім секунд.

Він утягнув голову в плечі й заплющив очі.

За кришкою пролунав новий наказ:

- Відставити! Тут вода!

Чотири секунди.

Хтось ударив по металу гайковим ключем.

Дві.

Флекі подумав про оселедця, залишеного на Bulldog.

Це був добрий оселедець.

Заряд спрацював.

Внутрішня кришка зірвалася з одного кріплення й розчахнулася всередину торпедного відсіку. Потік води вдарив слідом. Він перекинув найближчого матроса, збив із ніг другого й розкидав інструменти сталевою палубою.

Разом із водою з апарата вилетів Флекі.

Він ударився об нижню койку, перекотився через ящик із запасними деталями й зупинився біля торпедного стелажа.

У відсіку горіло червоне аварійне світло.

Праворуч по борту лежала запасна торпеда. Над нею тіснилися труби, балони високого тиску й підвісні койки. На підлозі вже стояла вода. Човен зберігав сильний диферент, тому вона стікала до кормової перебірки, захоплюючи із собою гайкові ключі й металеві коробки.

Перший німецький матрос піднявся на коліно.

Він був молодий, коротко підстрижений і залитий водою до пояса. Кілька секунд він дивився на Флекі, намагаючись поєднати побачене з відомими йому видами британської зброї.

- Що це?

Старшина біля телефонного поста обернувся.

- Закрити апарат!

- Там… тварина.

- Закрити апарат, матросе!

- Воно у спорядженні!

Старшина побачив розвантаження.

Вираз його обличчя змінився.

- Тривога в кормовому відсіку! Сторонній на борту!

Він потягнувся до телефонної слухавки.

Флекі кинувся вперед.

На суші він рухався повільно. На мокрій сталевій палубі, нахиленій до корми, тіло саме набирало швидкість. Він ковзнув під нижньою койкою, пролетів між ногами старшини й ударив його в коліна всією вагою.

Чоловік упав на перебірку. Телефонна слухавка вилетіла з руки.

Флекі перехопив кабель зубами.

Ізоляція була товстою й пахла гумою.

Він стиснув щелепи.

- Не дати йому піти! - наказав старшина.

Молодий матрос схопив гайковий ключ і спробував загнати Флекі в кут. Другий перекрив прохід до перебірки. Вони діяли швидко й без паніки, залишаючи між собою мінімум простору.

Флекі перегриз кабель.

У телефонній слухавці тріснуло й стало тихо.

Матрос із ключем ступив ближче.

- Стій!

Флекі зупинився.

Наказ був зрозумілий навіть без перекладу.

Німець обережно простягнув вільну руку, ніби збирався схопити його за ремінь розвантаження. Флекі дочекався, доки пальці опиняться зовсім близько, потім різко повернув голову й укусив його за рукав.

Матрос скрикнув і відсахнувся.

Укус припав на щільну тканину. Шкіра, ймовірно, не постраждала.

Укус був попереджувальним.

Флекі пірнув під торпедний стелаж.

Гайковий ключ ударив по підлозі позаду.

- Він пішов під запасну торпеду!

- Не бий по стелажу, ідіоте!

- Він мене вкусив!

- То не підставляй рук!

Старшина підвівся й витягнув пістолет.

Він не стріляв.

У тісному відсіку, поруч із торпедою й балонами високого тиску, це було б небезпечно. Натомість чоловік наказав двом матросам обійти стелаж із різних боків, а третьому - замкнути перебірку.

Флекі зрозумів сенс, коли круглі двері попереду почали зачинятися.

Він вислизнув з-під стелажа й кинувся до них.

Молодий матрос спробував заступити дорогу. Флекі вдарив його в гомілку, прослизнув між чобітьми й устиг просунути голову в отвір за мить до того, як двері зачинилися.

Метал притиснув ремінь розвантаження.

Флекі опинився наполовину в наступному відсіку, наполовину - у торпедному.

Старшина схопив його за задню лямку.

- Тримаю!

Флекі потягнувся вперед. Ремінь уп'явся в тіло. Двері не рухалися.

Він знайшов зубами аварійну застібку й смикнув.

Розвантаження розкрилося.

Флекі вислизнув у сусідній відсік, залишивши частину спорядження в руках німця.

Перебірка зачинилася.

З іншого боку одразу запрацював замок.

Флекі залишився без основного заряду, кусачок і більшої частини інструментів. На ньому збереглися лише пояс із ножем, сигнальний ліхтар і два маленькі клини в бічній кишені.

Спорядження зменшилося.

Завдання - ні.

Він озирнувся.

Це був кормовий електромоторний відсік. Між двома великими двигунами залишався вузький прохід. У повітрі стояв запах нагрітої ізоляції, оливи й морської води. Правий мотор мовчав. Біля нього працювали двоє механіків. Лівий обертався з уривчастим низьким гулом, змушуючи палубу тремтіти.

Один із механіків помітив Флекі.

Він завмер із ключем у руці.

- Пане старший механіку…

- Доповідайте про пошкодження, а не мої звання.

- У відсіку тюлень.

Старший механік підняв голову від розподільного щита.

- Повторіть.

Флекі рушив уздовж стінки.

- Білий тюлень. У спорядженні.

- Ви вдарилися головою?

- Ні, пане старший механіку.

З кормового відсіку забарабанили по перебірці.

- Сторонній пройшов уперед! Перекрити вихід!

Старший механік подивився на Флекі, потім на носові двері, що зачинялися.

Він оцінив відстань швидше за інших.

- Не ловити. Загнати до лівого борту. Шмідте, перекрити перебірку. Краузе, викликати центральний пост другим телефоном.

Флекі поповз швидше.

Механіки не кинулися за ним. Один перекривав шлях довгим металевим стрижнем, другий повільно обходив двигун із протилежного боку. Вони використовували тісноту відсіку проти нього так само, як він збирався використати її проти них.

Двері попереду почали зачинятися.

Флекі пірнув під трубопровід.

Стрижень ударив поруч із головою.

Він повернув між стійками двигуна й опинився біля розподільної скриньки. На ній горіли дві лампи: зелена й червона. Поруч проходили кабелі, що йшли в корму.

Флекі згадав схему.

Сигнал керування стернами.

Наказ із центрального поста передавався до ручного поста в кормовому відсіку. Якщо електрична система не працювала, керування можна було відновити вручну.

Отже, ламати треба було не лише дріт.

Він витягнув ніж і перерізав тонкий кабель під індикатором. Іскри освітили морду. Червона лампа згасла.

- Він біля щита!

Старший механік кинувся до нього.

Флекі ковзнув під двигуном. Гарячий метал обпік спину. З іншого боку була тяга ручного керування - масивний важіль із покажчиком кута.

Стерно вже заклинило близьким вибухом, але механізм іще намагалися повернути в середнє положення.

Флекі вставив перший металевий клин між важелем і обмежувачем.

Він увійшов нещільно.

Флекі вдарив по ньому руків'ям ножа.

Клин сів глибше.

Важіль смикнувся й зупинився.

Старший механік побачив, що сталося.

- Прибрати його від стернового поста! Негайно!

Тепер у його голосі вперше з'явилася тривога.

Механіки пішли з двох боків.

Флекі вставив другий клин.

Потім вислизнув у простір між трубами й попрямував до носової перебірки. За спиною люди намагалися звільнити важіль. Один приніс молоток, другий перевіряв покажчик.

- Центральний пост, кормовий електромоторний! - кричав механік у телефон. - Сторонній вивів із ладу передавання наказів і заблокував ручне керування!

Із трубки долинув спотворений голос:

- Хто проник на борт?

Механік подивився вслід білому тілу, що зникало.

- Не встановлено.

- Скільки людей?

- Жодної.

- Повторити!

- Це не людина!

Флекі дістався перебірки раніше, ніж її встигли зачинити. Він пройш у дизельний відсік і відразу опинився серед шуму, спеки й рухомих механізмів.

Тут аварія відчувалася сильніше. Один дизель зупинили, навколо другого працювали механіки. З пошкодженої труби била пара. Палуба тремтіла, човен кренився, а вода текла проходом до корми.

Флекі тримався біля підлоги, під трубопроводами. Більшість людей дивилася на прилади й перебірки, а не вниз. Кілька разів чоботи проходили зовсім поруч, але ніхто не помічав його, доки з корми не передали наказ:

- Усім відсікам! Усередині човна диверсант. Низького зросту. Рухається до носа. Не застосовувати вогнепальну зброю біля акумуляторів, балонів і паливних магістралей.

Хтось перепитав:

- Низького зросту - наскільки?

Відповідь надійшла після короткої паузи:

- Нижче коліна.

Механіки подивилися вниз.

Флекі опинився в центрі уваги.

- Ось він!

Він кинувся до протилежного боку відсіку.

Один матрос спробував накрити його робочою курткою. Флекі розвернувся, і тканина впала перед ним. Другий схопив відро. Третій перекрив прохід дерев'яною решіткою.

Люди не панікували. Вони швидко перетворювали все, що траплялося під руку, на загородження.

Флекі пішов під дизель.

Там було гаряче, тісно й темно. Метал вібрував над головою. Олива вкривала палубу тонким шаром, полегшуючи ковзання, але заважаючи зупинитися.

З іншого боку на нього чекали.

Матрос опустився на коліно й виставив перед собою сітку.

Флекі змінив напрямок, протиснувся між трубою та корпусом двигуна й опинився біля ряду вентилів.

Червоні руків'я.

Кілька великих, кілька малих. Таблички були німецькою, але кольори й розташування збігалися зі схемами, які Катаріна змушувала його вивчати.

Магістраль високого тиску.

Повітря для продування.

На одному руків'ї лежала рука механіка. Той закривав вентиль, стежачи за манометром.

- Тиск падає! - крикнув він. - Перекриваю кормову лінію!

Флекі побачив, як чоловік щосили повертає руків'я праворуч.

Німці дуже старалися його закрити.

Отже, відкрити було необхідно.

Він кинувся вперед і вдарив механіка в лікоть. Рука зісковзнула. Флекі обхопив руків'я зубами й повис на ньому всією вагою.

Вентиль повільно повернувся назад.

Із трубопроводу долинув наростаючий свист.

- Відтягнути його!

Механік схопив Флекі за бік, але мокра шерсть вислизнула з пальців. Другий спробував утримати руків'я.

Флекі вперся ластами в стінку й потягнув сильніше.

Вентиль відкрився повністю.

Свист перетворився на ревіння.

Магістраллю пішло повітря високого тиску. Десь за перебіркою з важким ударом почала продуватися кормова баластна цистерна.

U-110 здригнулася.

Диферент змінився майже миттєво. Корма пішла вгору, палуба під ногами нахилилася в інший бік. Люди втратили рівновагу. Інструменти, ящики й металеві деталі покотилися до носа.

Флекі відпустив руків'я.

Його понесло разом із ними.

Він прослизнув між чобітьми, ударився об поріг перебірки й опинився в наступному відсіку, перш ніж механіки встигли підвестися.

- Закрити вентиль! - кричав старший механік.

- Не повертається!

- Тоді перекрити магістраль на розподільнику!

- Тиск уже пішов у цистерну!

На центральному посту стрілка диферентоміра різко поповзла вгору.

Вахтовий інженер схопився за поручень.

- Корма спливає!

- Чому? - зажадав старший помічник.

- Продувається кормова група!

- Хто віддав наказ?

- Ніхто!

- Самі собою цистерни не продуваються!

Телефон кормового відсіку мовчав. Лінія електромоторного поста працювала з перебоями. З дизельного відсіку водночас доповідали про диверсанта й вимагали перекрити повітря.

Старший помічник подивився на офіцера зв'язку.

- Скільки їх усередині?

- За доповідями - один.

- Одна людина не могла пройти три відсіки й вивести з ладу керування за кілька хвилин.

- Це не людина, пане старший лейтенанте.

- Я вже чув. Що саме там перебуває?

Офіцер зв'язку опустив слухавку.

- Біла тварина.

- Яка тварина?

- Тюлень.

Кілька людей на центральному посту обернулися.

Старший помічник повільно повторив:

- Тюлень.

- У британському спорядженні.

- Ви перевірили повідомлення?

- Його підтвердили три відсіки.

Корпус U-110 знову накренився. Крізь відкритий люк рубки ринула вода, і згори закричали, що корма підіймається над поверхнею.

Старший помічник схопив мікрофон внутрішнього зв'язку.

- Усім відсікам. Сторонній диверсант рухається до центрального поста. Перебірки тримати зачиненими. Захопити живим. Не стріляти поблизу життєво важливих систем.

Він зробив паузу, ніби відмовлявся вимовляти наступну частину наказу.

- Ціль низька. Білого кольору.

На Bulldog результат побачили майже одразу.

Корма U-110, до того схована під водою, раптом почала підійматися. Спершу показалася вигнута частина корпусу, потім зовнішні кришки торпедних апаратів. Із вентиляційних отворів вирвалися повітря й вода.

- Він усередині, - сказала Міріель.

Катаріна не дозволила собі полегшено видихнути.

- Або човен сам продуває цистерни.

- Після того, як він увійшов?

- Збіг можливий.

Бейкер-Крессвелл спостерігав за підводним човном у бінокль.

- Збіг не пояснює, чому його кормові стерна застигли в крайньому положенні.

Катаріна обернулася до Балма.

- Спускайте шлюпку.

- Нарешті.

- Ви входите через рубку. Завдання - зайняти центральний пост і втримати човен на плаву. Не переслідувати екіпаж відсіками без потреби. Якщо побачите Флекі, негайно повідомте.

- А шифрувальні матеріали?

- За ними піде друга група.

Міріель уже закривала теку з фотографіями й надягала рятувальний жилет.

- Я готова.

Катаріна подивилася на підводний човен.

- Ще ні. Спершу Балм має забезпечити прохід.

- Радист не чекатиме.

- І все ж ти не ввійдеш у човен, де п'ятдесят озброєних людей і один тюлень невідомо де.

- Людей залишилося менше.

- Це не робить простір безпечнішим.

Міріель простежила за першою шлюпкою, яку спускали до води.

- А Флекі зараз рухається до радіорубки сам.

- Саме тому нам не можна втратити ще й тебе.

Усередині U-110 Флекі лежав під нижньою койкою у приміщенні старшин і намагався відновити дихання.

Тут було тісніше, ніж у машинних відсіках. Койки висіли в кілька ярусів, між ними стояли шафки, ящики й особисті речі. Повітря було важким від поту, дизельного диму й вогкого одягу.

Проходом пробігли двоє матросів.

- Він пішов уперед?

- Центральний пост наказав перекрити всі двері.

- Як він пройшов крізь кормову?

- Через торпедний апарат.

- Не говори дурниць.

- Я сам бачив воду у відсіку.

- Я не про воду.

Кроки віддалилися.

Флекі виповз зі схованки.

Він утратив майже все обладнання, але напрямок знав. Катаріна змусила його пройти макетом човна стільки разів, що навіть уві сні він міг перелічити послідовність приміщень від корми до носа.

Торпедний відсік.

Електромотори.

Дизелі.

Житлові приміщення.

Центральний пост.

Офіцерські каюти.

Радіорубка.

Далі була ціль.

Він рушив уздовж стінки, користуючись тінями під койками. Човен іще кренився, але тепер корма була вище, і вода текла йому назустріч. За перебіркою лунали команди. Німці закривали проходи й готувалися зустріти його біля центрального поста.

Вони знали, куди він іде.

Можливо, не знали навіщо.

Флекі зупинився біля вентиляційного каналу. Решітка трималася на чотирьох гвинтах. Ніж зберігся.

Він уставив лезо у щілину й почав викручувати перший гвинт.

Це забрало надто багато часу.

Другий піддався швидше.

Третій випав сам після удару корпусу.

Флекі відігнув решітку й протиснувся всередину.

Канал виявився вузьким, але після торпедного апарата це вже не справляло враження. Він повз уперед, орієнтуючись за звуками. Під ним був центральний пост. Крізь щілини долинали накази, дзенькіт приладів і шум води.

- Британська шлюпка наближається!

- Підготувати документи до знищення!

- Радисту й шифрувальнику залишатися на місцях!

- Решті покинути човен через рубку!

Флекі зупинився.

Документи.

Отже, він майже прийшов.

Попереду канал роздвоювався. З лівої гілки тягло димом. Праворуч було чути швидкий стукіт клавіш і шелест паперу.

Флекі повернув праворуч.

Він дістався наступної решітки й подивився вниз.

Під ним було маленьке приміщення. Стіни заставляла апаратура, на столі лежали журнали, олівці й аркуші з групами цифр. Біля передавача сидів німецький радист. Поруч стояв офіцер із пістолетом.

На столі між ними був темний дерев'яний ящик.

Багато клавіш.

Панель ламп.

Три колеса під відкритою кришкою.

Не риба.

«Енігма».

Радист видирав кабелі із задньої панелі. На підлозі вже стояло металеве відро. У ньому горіли сторінки шифрувальної книги. Полум'я ще було невеликим, але швидко підбиралося до решти документів.

Офіцер відкрив ящик з інструментами й дістав важкий молоток.

- Машину розбити. Ротори викинути за борт. Книжки спалити повністю.

Радист подивився на двері.

- А якщо абордажна група вже в рубці?

- Тоді працюйте швидше.

Він підняв молоток.

Флекі вперся ластами в краї вентиляційного каналу.

До «Енігми» залишалося менш як два метри.

Цього разу чекати було не можна.