Флекі й захоплення «Енігми»

«Беріть звідти все, що зможете».

Наказ абордажній групі HMS Bulldog перед висадкою на U-110

Північна Атлантика, 9 травня 1941 року

Молоток почав опускатися.

Флекі вдарив у решітку всім тілом.

Два останні гвинти вилетіли з кріплень. Металева пластина зірвалася з вентиляційного каналу й упала на плече німецького офіцера. Той відсахнувся, утратив рівновагу й замість «Енігми» вдарив молотком по краю столу.

Дерев'яний корпус машини тріснув збоку.

Але клавіатура залишилася цілою.

Слідом вивалився Флекі.

Він приземлився між радіорубкою й металевим відром, у якому горіли шифрувальні аркуші. Полум'я торкнулося шерсті на правій ласті. Флекі різко повернувся, збив відро боком і розметав палаючі сторінки мокрою палубою.

Радист схопився.

- Він тут!

Офіцер відкинув решітку й знову підняв молоток.

- Приберіть його від машини!

Флекі кинувся під стіл.

Удар припав туди, де мить тому була його голова. Сталева палуба відповіла гулом. Офіцер висмикнув молоток і ступив убік, намагаючись відрізати шлях до дверей, а радист схопив «Енігму» за бічні ручки.

Він більше не збирався гаяти час на знищення машини.

Він вирішив викинути її за борт.

Флекі зрозумів це з того, як німець розвернув важкий ящик до виходу. До люка рубки було недалеко. Якщо радист дістанеться центрального поста, зупинити його стане набагато важче.

Флекі вислизнув з-під столу й ударив радиста в гомілку.

Той похитнувся, але машину не випустив. Притиснув її до грудей і відступив до дверей.

- Тримайте тварину!

Офіцер розвернувся швидше, ніж очікував Флекі. Руків'я молотка вдарило його в бік.

Повітря вийшло з легенів.

Флекі відкинуло до стіни. Сигнальний ліхтар зірвався з пояса й розбився об палубу. Кілька секунд він бачив лише червоне світло аварійних ламп і темні плями перед очима.

Офіцер ступив до нього.

У тісній радіорубці німець не міг замахнутися на повну, тому тримав молоток коротко, обома руками. Він не панікував і не намагався зрозуміти, навіщо британці відправили всередину підводного човна білого тюленя. Зараз перед ним був диверсант, який заважав виконати наказ. Цього було досить.

- Не вбивати, - сказав радист. - Командир наказав захопити живим.

- Командир покинув човен.

- Наказ залишається наказом.

Офіцер опустив молоток і потягнувся до Флекі вільною рукою.

Флекі лежав нерухомо.

Німець наблизився ще на крок.

Потім іще на один.

Коли його пальці торкнулися ременя на поясі, Флекі різко підняв голову й учепився зубами в рукав.

Офіцер смикнувся. Флекі не відпустив тканину, повернув усе тіло й змусив чоловіка втратити рівновагу. Через змінений диферент палуба й досі була нахилена до носа. Чобіт ковзнув по мокрому паперу.

Офіцер упав на перекинуте відро.

Молоток вилетів із руки.

Флекі відпустив рукав і штовхнув інструмент під шафу.

Радист уже дістався дверей.

Флекі кинувся слідом.

Він не міг наздогнати людину в прямому проході. Але радист ніс важку машину, а центральний пост був нижче по нахиленій палубі. Кожен крок доводилося стримувати, щоб не впасти разом із ящиком.

Флекі ковзнув між його ногами.

Радист спіткнувся.

«Енігма» вирвалася з рук.

Машина вдарилася кутом об поріг, перекинулася й зупинилася посеред проходу. Кришка розкрилася. Три ротори вискочили з внутрішнього тримача й покотилися палубою.

Один зник під шафою.

Другий ударився об перебірку.

Третій попрямував до відкритого стоку, крізь який ішла вода.

Флекі стрибнув на нього й притиснув до палуби животом.

Ротор був твердим і незручним.

Але не поплив.

Радист спробував підняти машину. Флекі залишив ротор, схопив зубами край ременя на дерев'яному корпусі й потягнув у протилежний бік.

Німець був сильнішим.

Машина повільно рушила до дверей.

Флекі вперся задніми ластами в поріг.

Ремінь натягнувся.

- Відпусти!

Пропозиція була нерозумною.

Флекі потягнув сильніше.

Радист ступив назад, намагаючись ривком вирвати ящик. У цю мить підводний човен знову здригнувся. Десь зовні спрацювала глибинна бомба, скинута іншим кораблем по іншій цілі. Удар прийшов здалеку, але пошкоджений корпус U-110 відповів важкою вібрацією.

Зі стелі посипалася фарба.

Радист утратив опору.

Він упав на коліно, випустивши одну ручку. «Енігма» розвернулася й ударила його в груди.

Флекі відпустив ремінь, обійшов машину й штовхнув її назад у радіорубку.

Вона ковзала повільно.

Флекі штовхнув іще раз.

Дерев'яний ящик пройш поріг.

Офіцер уже підвівся. Молотка в нього не було, зате в руці з'явився пістолет.

Він спрямував його на Флекі.

Кілька митей ніхто не рухався.

За стінами радіорубки лунали команди, тупіт і брязкіт перебірок, що зачинялися. На центральному посту готувалися зустріти британську абордажну групу. Вода й далі надходила в кормові відсіки. Стиснене повітря виривалося з пошкоджених магістралей.

Офіцер тримав зброю впевнено.

- Убік.

Флекі залишився на місці.

- Убік, або я вистрелю.

Флекі розумів не всі слова.

Сенс розумів цілком.

Пістолет був небезпечнішим за молоток. Але постріл у тісному приміщенні, поруч з апаратурою, кабелями й акумуляторними лініями, залишався небезпечним і для німців.

Офіцер теж це знав.

Тому не стріляв одразу.

Радист підвівся й потягнувся до «Енігми».

Флекі ліг на машину.

Так пропонувала Міріель.

Крайній випадок настав.

Офіцер перевів пістолет нижче.

- Зняти його.

Радист схопив Флекі за задні ласти.

Флекі вчепився зубами в ремінь машини.

Німець потягнув.

Флекі не відпустив.

«Енігма» посунулася разом із ним.

- Він тримається за корпус!

- Тоді тягніть обох!

Радист перехопив його за пояс. Офіцер наблизився, досі тримаючи зброю напоготові.

Флекі побачив збоку рештки палаючих документів.

Кілька сторінок уже перетворилися на чорні пластівці. Інші тліли на мокрій палубі. Біля ніжки столу лежала товста книжка в синій водостійкій обкладинці. Полум'я підбиралося до її краю.

Міріель казала, що книжки іноді важливіші за машину.

Флекі відпустив ремінь.

Радист, який цього не очікував, відлетів назад.

Флекі зісковзнув із кришки «Енігми», ударив боком по палаючих аркушах і накрив синю книжку власним тілом. Вогонь згас під мокрою шерстю.

Офіцер ступив за ним.

У цю мить із центрального поста долинула автоматна черга.

Коротка.

Три постріли.

Потім англійський голос:

- Кинути зброю! Руки вгору!

Німці в радіорубці завмерли.

Ззовні відповіли німецькою. Хтось наказав припинити опір. Інший голос зажадав зачинити водонепроникні двері. Потім пролунав важкий удар приклада й дзенькіт зброї, що впала на палубу.

Офіцер подивився на двері.

Радист - на «Енігму».

Рішення вони ухвалили водночас.

Офіцер розвернувся до проходу, щоб затримати британців.

Радист знову схопив машину.

Флекі підняв голову.

Цього разу попереджувального укусу не було.

Він учепився в чобіт.

Радист закричав і відпустив ручку.

Флекі потягнув назад, використовуючи все тіло. Німець спробував ударити його вільною ногою, але послизнувся й упав поруч із машиною.

Офіцер підняв пістолет.

У дверях з'явився Девід Балм.

Він увійшов пригнувшись, із револьвером у правій руці й ліхтарем у лівій. За його плечем стояв матрос з автоматом.

- Зброю на палубу!

Німецький офіцер обернувся до нього.

Балм побачив пістолет.

- Кинути!

Кілька секунд вони дивилися один на одного.

Офіцер оцінив становище. За британцями був уже зайнятий центральний пост. Човен набирав воду. Більша частина екіпажу була за бортом. Подальший опір не врятував би ні машину, ні документи.

Він повільно розтиснув пальці.

Пістолет упав.

Матрос відштовхнув його до стіни й обшукав. Другий британець увійшов до радіорубки, підняв німецький пістолет і наказав радисту відійти від столу.

Балм опустив ліхтар.

Червоний промінь ліг на розбиту решітку, перекинуте відро, мокрі обгорілі сторінки й темний дерев'яний ящик.

Потім він побачив Флекі.

Той лежав упоперек «Енігми», притискаючи животом синю книжку й один із роторів.

- Лейтенанте Флекі?

- Так.

- Ви поранені?

Флекі прислухався до власного тіла. Бік болів після удару. На ласті трохи обгоріла шерсть. Серйозних ушкоджень не відчувалося.

- Ні.

- Тоді чому ви лежите на машині?

- Охороняю.

Балм подивився на німецького офіцера, на радиста й знову на Флекі.

- Успішно?

- Поки так.

- Отже, продовжуйте.

Він обернувся до матросів.

- Обох німців вивести на центральний пост. Машину не чіпати до приходу фахівчині. Зібрати все, що схоже на шифри, журнали чи інструкції. Нічого не викидати.

Один із моряків підняв із палуби металевий ротор.

- Це важливо, сер?

Флекі подивився на нього.

- Так.

- Звідки ви знаєте?

- Він котився до води.

Матрос обережно поклав ротор на стіл.

Німецький радист притиснув укушену ногу до палуби й подивився на Флекі.

У його погляді вже не було розгубленості. Лише втома й важке розуміння того, що сталося.

- Ви знали, що шукати, - сказав він англійською.

Флекі повернув голову.

- Так.

- Звідки?

- Показали фотографію.

Радист заплющив очі.

Здається, ця відповідь виявилася гіршою за будь-яку іншу.

Балм вивів полонених із радіорубки й повернувся до центрального поста. Там уже були шестеро британських моряків і п'ятеро німців, які залишилися. Зброя лежала біля перебірки. Один механік і далі працював біля панелі продування під наглядом матроса з автоматом.

Човен кренився на правий борт.

Крізь відкритий люк рубки лилася вода. Кожна хвиля надсилала вниз новий потік, який стікав драбиною й збирався на палубі.

- Зачинити нижній люк неможливо? - запитав Балм.

Німецький старший механік похитав головою.

- Пошкоджений замок.

- Помпи?

- Одна працює. Цього недостатньо.

- Скільки човен протримається?

Механік подивився на прилади.

- За такого надходження води - недовго.

- Наскільки недовго?

- Це залежить від моря.

Відповідь була професійною й марною.

Балм передав на шлюпку сигнал: U-110 зайнята, потрібні друга група й насосне обладнання. Потім наказав оглянути носові відсіки й переконатися, що всередині не залишилося озброєних людей або встановлених зарядів.

Один із матросів запитав:

- А тюлень, сер?

- Наш.

- Я зрозумів, сер. Що з ним робити?

Балм подивився в бік радіорубки.

- Не заважати.

Перша британська шлюпка підійшла до U-110 впритул. Моряки закріпили канат за огорожу рубки й почали передавати вниз мішки, інструменти й переносну помпу.

Слідом від Bulldog відійшла друга.

У ній сиділа Міріель.

Вона тримала теку під рятувальним жилетом і не зводила очей із підводного човна. Поруч були двоє зв'язківців, старшина Вілкінс і четверо озброєних моряків. На дні шлюпки лежали водонепроникні чохли для документів.

Катаріна стояла біля борту есмінця.

- Повертаєтеся за першим сигналом Балма! - крикнула вона.

- Якщо він його подасть!

- Подасть!

- Тоді повернуся!

Катаріна подивилася на чорний корпус U-110, який досі важко гойдався серед хвиль.

- І Флекі забери!

Міріель не відповіла.

У цьому не було потреби.

Шлюпка вдарилася об борт підводного човна. Моряки втримали її баграми. Вілкінс першим піднявся на слизьку палубу, закріпив додатковий канат і допоміг Міріель дістатися рубки.

Усередині пахло дизельним паливом, димом, морською водою й розпеченою ізоляцією.

Вона спускалася швидко, але обережно. Драбина була мокрою. Під ногами тремтів корпус. Назустріч їй піднімали німецьких полонених.

Один із них подивився на неї й промовив кілька слів, яких вона не розчула.

Другий відповів:

- Це фахівчиня.

Міріель зупинилася.

- Звідки ви знаєте?

Німець кивнув униз.

- Тюлень шукав машину. Отже, жінка приїхала по книжки.

Логіка була бездоганною.

Вона продовжила спуск.

На центральному посту Балм коротко доповів обстановку:

- Машина в радіорубці. Частину паперів спалено, більша частина ціла. Знайшли три ротори, журнали й кілька книжок. Корма затоплюється, помпи не справляються. Огляд носових відсіків іще триває.

- Флекі?

- Охороняє машину.

- Він поранений?

- Стверджує, що ні.

- Це не відповідь.

- Іншої він не дав.

Міріель пройшла до радіорубки.

Флекі досі лежав на «Енігмі».

Біля нього стояли двоє британських зв'язківців. Один складав обгорілі сторінки в окремі конверти. Другий намагався зрозуміти, які зі знайдених книжок стосувалися радіозв'язку.

Флекі підняв голову.

- Ти прийшла.

- Прийшла.

Вона опустилася поруч і провела долонею по його мокрій шерсті. На боці виявився великий темний слід від удару. Праву ласту було обпалено, але шкіра під шерстю здавалася цілою.

- Ти сказав, що не поранений.

- Крові немає.

- Це не єдиний вид поранення.

- Незручна система.

Міріель обережно обмацала бік.

Флекі смикнувся.

- Болить.

- Незначно.

- Отже, болить.

- Так.

Вона притулилася чолом до його голови лише на секунду.

Потім подивилася на стіл.

Робота почалася.

«Енігма» постраждала під час падіння, але основні механізми здавалися цілими. Одна бічна панель тріснула, кабелі були вирвані, кілька клавіш запали. Ротори збереглися.

Міріель відкрила синю книжку.

Усередині були таблиці ключів.

Вона перегорнула кілька сторінок, побачила дати й завмерла.

- Ці чинні.

Зв'язківець наблизився.

- Як довго?

- Достатньо.

Вона закрила книжку й передала її у водонепроникний чохол.

Наступна виявилася журналом радіозв'язку. Третя містила короткі сигнальні групи. Під столом знайшли ще дві тонкі книжки, одна з яких устигла обгоріти по краях.

Міріель працювала швидко, не пояснюючи значення кожної знахідки. Вона розкладала матеріали на три групи: винести негайно, винести за наявності часу, залишити.

Перша група зростала.

До неї ввійшли «Енігма», ротори, таблиці ключів, книжки коротких сигналів, радіожурнали й пачка розшифрованих повідомлень.

- Усе це має піти першим, - сказала вона. - Навіть якщо човен почне тонути.

Зв'язківець показав на стос навігаційних карт.

- Вони?

- Другими.

- Технічні журнали?

- Теж другими.

- Особисті папери?

- Залишити.

Флекі зліз із машини.

- Я можу шукати.

- Ти вже знайшов головне.

- Отже, залишилося другорядне.

Він попрямував до виходу.

Міріель упіймала його за пояс.

- Куди?

- Німець намагався винести пакунок.

- Який німець?

- Той, що був тут до вас.

Радист і справді встиг покинути приміщення на кілька секунд до появи Балма. На мокрій палубі залишилися сліди його чобіт. Вони вели не до центрального поста, а до вузької шафи біля офіцерських кают.

Флекі підійшов до неї.

Дверцята були зачинені.

Замок виявився простим.

Ніж він загубив у машинному відсіку, але Вілкінс, який побачив, що відбувається, простягнув викрутку.

- Знову потрібні інструменти, сер?

- Попередні німці забрали.

- Ці постарайтеся повернути.

- Постараюся.

Флекі вставив викрутку у щілину. Вілкінс допоміг відігнути дверцята.

Усередині лежали рятувальні жилети, сигнальні прапори й непромокальний пакунок, засунутий за бухту троса.

Міріель дістала його.

Пакунок був перев'язаний шнурком і запечатаний.

Усередині були таблиці квадратів, списки позивних і ще одна тонка книжка з перфорованими сторінками.

Вона переглянула перші аркуші.

- Це теж перше.

Вілкінс подивився на Флекі.

- Як ви зрозуміли, сер?

- Він ішов без машини.

- І?

- Отже, ніс щось інше.

Вілкінс кивнув, ніби саме такого пояснення й очікував.

З центрального поста долинув голос Балма:

- Почати евакуацію матеріалів! Вода в кормових акумуляторних ямах!

Моряки закрили перший чохол. Двоє підняли «Енігму» за ручки. Машина була важкою й незручною, особливо на нахиленій палубі. Її передавали від людини до людини через центральний пост до драбини рубки.

Кожен удар хвилі змушував човен гойдатися.

Першою на поверхню пішла машина.

Потім ротори й ключові книжки.

Міріель стояла біля драбини й особисто перевіряла кожен чохол. Балм керував підйомом, водночас приймаючи доповіді про огляд відсіків.

- Носовий торпедний чистий!

- Офіцерські каюти оглянуто!

- Зарядів не виявлено!

- Кормова перебірка більше не тримає!

Остання доповідь змінила все.

Старший механік U-110 підійшов до Балма. Він уже не був полоненим, якого просто тримали під зброєю. Тепер його використовували як єдину людину, здатну точно оцінити стан човна.

- Вода проходить у дизельний відсік, - сказав він. - Якщо затопить електромотори, помпа зупиниться.

- Можна зачинити перебірку?

- Ні. Ваш диверсант пошкодив механізм.

Балм подивився на Флекі.

- Я не пошкоджував цю перебірку, - сказав той.

Німецький механік насупився.

- Він розуміє англійську?

- Достатньо.

- Тоді передайте, що стерновий пост він заклинив професійно.

Флекі подивився на нього.

- Дякую.

Механік не очікував відповіді.

- Це не була похвала.

- Але було точно.

Балм втрутився:

- Скільки часу?

Німець знову подивився на прилади.

- Двадцять хвилин. Можливо, тридцять. Якщо море не погіршиться.

- Для буксира вистачить?

- Якщо почнете зараз.

Балм передав на Bulldog сигнал про стан човна. Звідти прийшов наказ: продовжувати вивантаження, готувати U-110 до буксирування, але не ризикувати людьми заради другорядних матеріалів.

Перша шлюпка вирушила до есмінця.

У ній лежала «Енігма», накрита брезентом. Поруч сиділи двоє озброєних матросів, ніби машина могла спробувати втекти.

Катаріна зустріла шлюпку біля борту.

- Флекі?

- Усередині, мем.

- Міріель?

- Теж.

- Чому?

Матрос подивився на гору чохлів.

- Знаходять усе нові папери.

Катаріна стиснула поручень.

- Передайте Балму: наступна шлюпка повертає обох.

- Слухаюсь, мем.

Усередині U-110 вода вже сягнула житлових приміщень.

Вона йшла палубою каламутним потоком, несучи клапті паперу, недопалки й дрібні інструменти. Аварійне світло блимало. У кормі лампи час від часу гасли.

Міріель закінчила перевірку останньої шафи в радіорубці.

- Усе важливе забрали.

- Технічні журнали ще залишаються, - сказав зв'язківець.

- Їх візьме остання група, якщо буде час.

Балм з'явився у дверях.

- Часу немає. Наказ повертатися.

- Іще дві хвилини.

- Командер Мороз передала окремо: ви й лейтенант Флекі йдете наступною шлюпкою.

- Вона не може бачити, скільки тут матеріалів.

- Зате бачить, наскільки низько човен сидить у воді.

Корпус нахилився сильніше, ніби підтверджуючи його слова.

З полиці зірвався ящик і впав поруч із Міріель.

Балм подивився на нього.

- Одна хвилина.

Вона швидко зібрала останні журнали в чохол.

- Готово.

- До рубки.

Флекі не рушив.

Він дивився в бік корми.

- Що там?

- Моє спорядження.

- Воно залишилося в торпедному відсіку?

- Частина.

- Залишаємо.

- Там ніж.

- Адміралтейство купить новий.

- Він був зручний.

Міріель нахилилася до нього.

- Флекі.

Він іще секунду дивився на затоплений прохід.

- Добре.

Вони попрямували до центрального поста.

Німецьких полонених уже вивели. Британські моряки згортали помпу й знімали тимчасові кріплення. Кілька людей залишалися біля приладів, намагаючись відновити керування баластом і підготувати човен до буксирування.

Балм перерахував групу.

- Усі нагору.

- А ви? - запитала Міріель.

- Перевірю, щоб ніхто не залишився.

- Старший групи має робити це останнім?

- Зазвичай так.

Флекі подивився на нього.

- Я теж офіцер.

- Ви вже один раз залишилися всередині.

- Успішно.

- Тому вдруге не потрібно.

Балм указав на драбину.

- Нагору, лейтенанте.

Флекі підкорився.

Підйом виявився складнішим за спуск. Сходинки були розраховані на людські ноги. Міріель підіймалася першою й допомагала йому на кожному рівні, а Вілкінс підтримував знизу.

Коли біла голова з'явилася в люку рубки, з Bulldog долинули крики.

Флекі вибрався на місток U-110.

Вітер ударив в обличчя. Після тісних відсіків повітря здавалося майже надто чистим. Навколо гойдалося відкрите море. Поруч були шлюпки, есмінець і уламки недавнього бою.

Флекі подивився на чорний корпус під собою.

- Ззовні човен кращий.

Міріель піднялася слідом.

- Чому?

- Більше виходів.

Шлюпка билася об борт. Матроси по черзі спускалися мотузяною драбиною. Міріель передала вниз останній чохол із документами, потім допомогла Флекі дістатися краю.

- Стрибати?

- Ні. Тебе спустять.

- Я вмію плавати.

- Ти вже наплавався.

Вілкінс закріпив під ним широку петлю. Флекі опустили в шлюпку як особливо незручний, мокрий і невдоволений вантаж.

Моряки прийняли його обережно.

- Обережніше з боком, - сказала Міріель.

- Бік справний, - заперечив Флекі.

- Він посинів.

- Я білий. Це помітно.

Останніми з U-110 спустилися Балм і двоє матросів. Перед відходом Балм іще раз подивився у відкритий люк.

Усередині блимало червоне світло.

Драбиною здіймалася пара.

Човен залишався порожнім.

На його палубі закріпили буксирний кінець. Потім шлюпка відійшла.

U-110 важко хитнулася.

З кормових вентиляційних отворів і далі виривалася вода. Рубка здавалася покинутою й несподівано маленькою. Важко було повірити, що зовсім недавно всередині неї перебували десятки людей, машини, торпеди й ціла система таємниць.

Флекі дивився на підводний човен, доки відстань не збільшилася.

- Шкода? - запитала Міріель.

- Ні.

- Анітрохи?

- Гарна конструкція.

- Це майже жаль.

- Ні. Оцінка.

Шлюпка підійшла до Bulldog.

Катаріна чекала біля трапа.

Першими підняли чохли з документами. Потім Балма, Міріель та інших моряків. Флекі залишився останнім: петлю знову закріпили навколо тіла й повільно підняли над водою.

Він з'явився над бортом мокрий, без кашкета, майже без спорядження й з обпаленою шерстю на ласті.

Катаріна сама допомогла прийняти його на палубу.

Щойно петлю зняли, вона опустилася навколішки й обійняла його обома руками.

Флекі деякий час терпів.

Потім сказав:

- Операція ще не закінчена.

- Для тебе закінчена.

- Човен не затонув.

- Це вже завдання корабля.

Міріель сіла поруч і притулилася до них. На кілька митей навколо зникли матроси, зброя, сигнали й холодна Атлантика.

Залишилися тільки три учасниці операції, дві з яких дуже старалися не показувати, як боялися втратити третю.

Флекі ворухнувся між ними.

- Дихати стає складно.

Катаріна послабила обійми.

- Потерпиш.

- Це порушення техніки безпеки.

- Запишеш у рапорті.

Старшина Вілкінс підійшов, тримаючи паперовий згорток.

- Сер.

Флекі повернув голову.

Вілкінс розгорнув папір.

Усередині лежала половина копченого оселедця.

Ціла.

Майже суха.

- Зберіг, як наказано, - сказав старшина.

Флекі уважно оглянув рибу.

- Гарна робота.

- Дякую, сер.

- Операція могла закінчитися гірше.

- Могла.

Флекі взяв оселедця.

Неподалік матроси обережно несли палубою накриту брезентом «Енігму». За нею переносили мішки з ключовими книжками, роторами, журналами зв'язку й картами.

Катаріна подивилася на здобич.

- Це все?

Міріель підняла один із водонепроникних чохлів.

- Машина, повний комплект роторів, чинні ключові таблиці, книжки коротких сигналів, радіожурнали, списки позивних і кілька розшифрованих повідомлень. Частина документів згоріла, але головне збереглося.

- Завдяки Флекі?

- Коли ми ввійшли, він лежав на «Енігмі».

Катаріна подивилася на нього.

- Лежав?

- Охороняв, - сказав Флекі.

- Звісно.

Бейкер-Крессвелл спустився з містка. На його обличчі не було усмішки, але вираз став менш суворим, ніж зазвичай.

Він зупинився перед Флекі й віддав честь.

- Лейтенанте.

Флекі, досі тримаючи оселедця, відповів коротким рухом голови.

- Командире.

- Човен підготовлено до буксирування. Матеріали на борту. Втрат серед абордажної групи немає.

- Гарний результат.

- Згоден.

Бейкер-Крессвелл подивився на обпалену ласту, синець на боці й відсутню розвантажувальну систему.

- Ваше спорядження?

- Німці забрали частину.

- Повернути не вдалося?

- Вода була проти.

Командир кивнув.

- У рапорті зазначимо як бойову втрату.

- І кашкет.

- Кашкет теж.

- Він був офіцерський.

- Адміралтейство, гадаю, видасть новий.

Флекі подумав.

- Тоді прийнятно.

На палубі «Енігму» звільнили від брезенту для короткого огляду. Дерев'яний корпус був мокрим і тріснутим, одна панель висіла на кріпленні, але всередині збереглися роторний механізм і проводка.

Флекі подивився на машину, заради якої ввійшов у німецький підводний човен через кормовий торпедний апарат, пройшов чотири відсіки, вивів із ладу керування й бився в радіорубці.

Потім подивився на оселедця.

Машина була важливішою.

Але оселедець пережив операцію краще.

Його Флекі з'їв першим.