Розділ 1
Ось і поговорили. Може, вже досить ламати комедію? На що вона сподівається — що я ось так візьму й вийду за першого, на кого вона тицьне своїм кривим пальцем?!
Ну да, стукнув сорокет — і шо?
Ніби я сама не розумію: з таким темпом доведеться у графі «діти» міняти «хочу скоро» на «не хочу».
Каблук цокнув об бетон прихожої.
— Бляха, цикл знову збився.
Ноги набрякають, як мамине тісто, і тепер ще й у ванній доведеться провести пів вечора. Таблетки ніц не допомагають, пече так, хоч плач. А вона заявила, що завтра без мого відома домовилася про побачення всліпу з колегою брата по роботі.
— Що за жінка мене народила?! Як можна лізти, куди не просять, із виглядом, що так і має бути?
З цими словами я, влетівши у ванну кімнату, знову на мить зупинилася. Навіть не знаю, чим мене так заводить запах прального порошку. Багряна прокладка влетіла в сміттєву корзину, а я — під струмінь прохолодного душу.
Блаженство тривало недовго. З-за дверей ванної безперервно почала лунати «Валькірія», поставлена рингтоном на моє третє «я».
— МАМА!!! Шо ж ти з мене скільки хочеш! — не соромлячись, вигукнула я в пустоту, важко видихнула й підняла слухавку.
Знову наша коротка епічна розмова закінчилася нічим.
— Срана мантра, — пролунало вголос.
Рушник упав на підлогу, і я попрямувала на кухню.
Прохолодний душ, тепленька ванна і кілька змучених походів по маленькому, мов комбінація фаталіті, підвели мене до жмені пігулок, які зробили своє. Зрештою, я б констатувала, що мене попустило і вечір врятовано, якби не мама. І з цим «попустило» мені захотілося білого напівсухого.
— Так, таблетки тут уже не допоможуть.
І я ривком відкрила дверцята холодильника. Прохолода накрила вологе напівоголене тіло, що знову різко здригнулося й запекло так, що довелося хапати пакет із льодом.
— Знаю, знаю, тобі потрібне тепло. Та трішки потерпи.
Менш ніж за хвилину схрещені ноги розслабилися, а пакет із льодом перемістився на своє місце.
Нахилившись, я аж цокнула язиком і завмерла поглядом на початій пляшці вина, що стояла на нижній полиці дверцят холодильника.
У напівтемряві в короткому поцілунку зійшлися горлечко пляшки й келих, що задоволено дзенькнув. Пляшка спорожніла, а я — охмеліла до стану, коли прокидається можливість відверто говорити з пустотою.
— А шо не кажи: вона вміє слухати.
І тут я, як викладач права ще з інституту, мов песик на торпеді, в такт власним словам похитала головою.
— Ось воно — мій дар у дії: магніт для дурних звичок.
Блаженний ковток — і келих м’яко опустився на кухонний стіл. Видихаючи пряне повітря, я підтягнула під себе ноги. Я почала виливати душу.
— Та що мама може розуміти, коли вже часи давно не її молодості?
— І шо? Навіщо мені ця її недолуга заїжджена мантра? Думає, що повторюватиме це, шо... що це має змінити?!
«Не нафарбовуйся, як повія», — сказала вона. Ха-ха. Мам, ти давно вже мене не бачила зранку, ще й з похмілля. Бляха, та я фарбуюся лише для того, щоб на мене пси не накидалися при виході з під'їзду.
Що там ще?! «Не надушуйся, як алкаш». Ага, як алкаш! То не від мене тягне, як від мамонта! Розказати тобі?
Місяць тому, як його там...
Ай, неважливо. Прийшов: рання щетина, одеколон, ну точно батьків «Трійка», і, як він сам сказав, — бахнув соточку для хоробрості. І не тому, що я йому сподобалась, а тому, що він вирішив, що я!..
Я!!! Шукаю партнера для здоров'я.
Блять, ти розумієш, що навіть коли я його не грубо послала — я ж пам'ятаю твої настанови, — знаєш, як він відреагував? «Якщо я не хочу вести його до себе, то можемо навпіл оплатити готель»!
Він... він навіть не чув, що я говорю.
А про одяг давай я промовчу.
Е ні, знаєш, неважливо, як ти одягнешся — погляд у них однаковий. А чи як і наскільки я одягнена, тим паче чи простужу я ту квітку — повір, усім їм не до твоїх внуків, коли воно очима вимірює, чи то трійку, чи четвірку підтримує мій бюстгальтер.
— Та щоб вам повідсихало, придурки! — І мій, порожній келих розбився об стіну.
Прицмокнувши, я відчула, як залишок вина терпко обпалив горло. Приємне відчуття, скажу тобі я. Було б іще краще, якби після цього коханий схопив мене за горло — отак, у пориві пристрасті і...
Блін, чуть не вдавилась.
— Мам, думаєш, я не хочу побудувати сім'ю?.. Хочу... дуже хочу. Я все ще не здалася, але не піду ні в тебе, ні в когось іншого на поводу. Тому вибачай, та завтра я ні на яке побачення не піду. Своє я знайду сама.
— Ось побачиш...
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!