Аукціон Смерті: Хаусдроп

Рибальський півострів зустрів їх пронизливим вітром із Дніпра та густим, майже молочним ранковим туманом. Ця частина міста завжди здавалася чужорідною, застиглою в епосі радянської індустріалізації. Іржаві остови кораблів, покинуті доки, розбиті бетонні плити та велетенські портові крани, що височіли над водою, мов скелети металевих динозаврів.

Побита сіра «Шкода» повільно, з вимкненими фарами, закотилася за високий бетонний паркан колишнього судноремонтного заводу.

Скіф заглушив двигун. Тиша миттєво поглинула салон, перериваючись лише потріскуванням металу, що остигав. Ветеран відкинувся на сидінні і важко видихнув. Його обличчя було сірим від втоми, а під лівою ключицею, де під курткою ховалася зашита рана, розпливлася нова темна пляма.

— Ми на місці, — сухо констатував Скіф, перевіряючи затвор свого карабіна. — Далі пішки. Лінзо, що в ефірі?

Дівчина сиділа на задньому сидінні, схилившись над планшетом, освітлена тьмяним блакитним світлом. Її ліва, здорова рука швидко ковзала по екрану. — Радіоефір чистий, — прошепотіла вона. — Але теплове випромінювання зашкалює. За двісті метрів звідси, у старому ангарі біля доків, працюють три потужні дизель-генератори військового зразка. Від них ідуть товсті силові кабелі просто під землю. Це воно, Максе. Ферма Привида. Серце їхньої цифрової імперії.

Максим Коваль сидів на пасажирському сидінні, дивлячись у туман. Його зламані ребра пульсували тупим болем при кожному вдиху, але він ігнорував його. Емоцій більше не було. Залишився тільки холодний розрахунок і жага дістатися до горла Володі Петренка.

— Якщо ми знищимо цю серверну, Привид стане сліпим і глухим, — голос Максима був позбавлений будь-яких інтонацій. — Без нього Петренко втратить контроль над камерами, світлофорами, перехопленням зв'язку. Він знову стане звичайною людиною з пістолетом.

Скіф кивнув, дістаючи з-під сидіння важку брезентову сумку. Він витягнув звідти чотири бруски пластиду C4, моток дротів і кілька детонаторів. — Звичайна людина з пістолетом — це клієнт, з яким ми вміємо працювати, — ветеран розкидав вибухівку по підсумках свого розвантажувального жилета. Потім він дістав із сумки масивний, одноразовий реактивний гранатомет РПГ-22 і закинув його за спину. — Я закладу заряди на генератори та головні вузли серверної. Ти прикриваєш. Дрібна, ти йдеш за нами крок у крок. Щойно я дам сигнал, ми стираємо цю локацію з лиця землі.

Максим подивився на напарника. Скіф тримався на одній лише силі волі та бойових рефлексах. — Ти впевнений, що дотягнеш? — тихо запитав Коваль. — Не дочекаєшся, командире, — Скіф криво посміхнувся. — Помру, коли ми вип'ємо пива на могилі Петренка. Пішли.

Вони вийшли в холодну мряку. Троє тіней безшумно рухалися між іржавими контейнерами та покинутими вагонами. Запах гнилої води змішувався з ароматом машинного мастила. Попереду крізь туман вимальовувався масивний силует Ангара №4. Звідти долинало низьке, рівне гудіння, від якого ледь відчутно вібрувала земля.

Максим підняв стиснутий кулак. Команда завмерла. Біля масивних залізних воріт ангара не було охорони. Жодної машини. Жодного патруля.

— Надто тихо, — прошепотів Скіф, притискаючи карабін до плеча. — Такі об'єкти не залишають без нагляду. Навіть якщо Привид сподівається на свою невидимість у Даркнеті. — У нього немає вибору, — відповіла Лінза з-за спини Максима. — Петренко забрав усіх "чистильників" Синдикату і мафію Пацо, щоб шукати нас у місті. Вони не очікували, що Федір здасть локацію.

Максим підійшов до бічних технічних дверей. Замок був складним, електронним. Лінза дістала з кишені моток дротів і невеликий дешифратор. За пів хвилини маніпуляцій лівою рукою над контактами магнітного зчитувача пролунав тихий клік. Двері відчинилися.

Вони зробили крок у темряву ангара, і назустріч їм ударила хвиля сухого, гарячого повітря.

Ангар зсередини нагадував космічний корабель, який зазнав катастрофи на звалищі. Сотні чорних серверних стійок вишикувалися в ідеальні геометричні ряди. Мільйони крихітних зелених і синіх світлодіодів моргали в напівтемряві, створюючи сюрреалістичну картину. Гудіння потужних систем охолодження стояло таке, що доводилося говорити майже криком.

— Боже мій... — прошепотіла Лінза, її очі розширилися від благоговіння і жаху водночас. — Це не просто серверна. Це нейромережа. Вони прогнали сюди терабайти даних усього міста.

— Скіфе, починай закладати вибухівку, — скомандував Максим, тримаючи пістолет обома руками. — Нам потрібно п'ять хвилин, і ми зникаємо. Лінзо, підключися до їхнього головного терміналу. Знайди будь-які файли, імена, транзакції, перш ніж ми все спалимо.

Скіф мовчки розчинився між рядами стійок, дістаючи пластид. Лінза побігла до центрального скляного куба, де стояв масивний стіл із шістьма моніторами. Вона підключила свій планшет через товстий оптичний кабель і почала швидко вводити команди.

Максим стояв біля входу в скляний куб, водячи стволом по темних кутках. Його серце билося нерівно. Інтуїція кричала, що щось не так.

— Максе... — голос Лінзи раптом здригнувся. Вона перестала друкувати. — Що там? Знайшла файли? — Максе, тут немає захисту.

Детектив обернувся. — Що значить немає захисту? — Привид — параноїк. Його алгоритми вбивали будь-кого, хто навіть наближався до його портів. А тут... система відкрита. Вона пустила мене без пароля. Це... це Honeypot. Пастка.

Рівно в цю секунду всі шість моніторів на столі перед Лінзою різко почервоніли. Зелені діоди на тисячах серверів у всьому ангарі одночасно змінили колір на криваво-червоний. Гудіння кулерів змінило тональність на високу, тривожну ноту.

На центральному екрані з'явився стилізований цифровий силует. Привид. А потім з динаміків під стелею пролунав спокійний, оксамитовий голос Володі Петренка.

— Ви дійсно думали, що старий Федір випадково почув гудок із заводу "Арсенал"? — голос колишнього слідчого вібрував у гарячому повітрі. — Ви думали, що я залишу архітектуру свого бога беззахисною?

— Відходимо! Усі до виходу! — заревів Максим, хапаючи Лінзу за плече. — Ця серверна — пустушка. Дзеркало, — продовжував Петренко, поки вони бігли між стійками. — Тут лише генератори, які створюють тепловий слід, та старі сервери для відволікання уваги. Справжня інфраструктура Привида глибоко під землею, там, куди ви ніколи не доберетеся. Ви самі прийшли на свій розстріл.

Дах ангара раптом здригнувся від потужних ударів. Крізь розбиті верхні вікна всередину полетіли чорні циліндри. Світлошумові гранати.

— Лягай! — закричав Скіф, вистрибуючи з-за сусіднього ряду серверів.

Спалахи були сліпучими, звук розірвав барабанні перетинки. Максим інстинктивно закрив Лінзу своїм тілом, відчуваючи, як у вухах починає дзвеніти пронизливий писк. Головні ворота ангара з гуркотом розлетілися в сторони. Всередину увірвалися дві штурмові групи ЧВК Синдикату. Цього разу це були не бандити Пацо. Це були елітні найманці у важкій броні, з балістичними щитами та штурмовими гвинтівками, оснащеними лазерними цілевказівниками.

Почалася абсолютна бійня. Скіф, оглушений, але зберігши рефлекси, відкрив вогонь на придушення. Його карабін випльовував короткі, смертоносні черги. Двоє найманців упали, але решта миттєво перешикувалися, ховаючись за щитами, і відповіли щільним вогнем.

Кулі кришили дорогі сервери, пластик і метал розліталися на шматки, іскри від пробитої проводки сипалися на підлогу дощем. — Відходимо через задній док! До кранів! — крикнув Скіф, кидаючи димову гранату.

Густий сірий дим миттєво заповнив простір. Максим, стріляючи навмання зі свого пістолета, схопив Лінзу за капюшон куртки і потягнув до технічних дверей, що вели на майданчик біля річки. Скіф відступав останнім, поливаючи свинцем наступаючих тіней.

Вони вивалилися з ангара на холодне повітря. Перед ними простягався старий портовий майданчик. Праворуч — чорна, свинцева вода Дніпра. Ліворуч — штабелі іржавих контейнерів. А прямо над ними височів гігантський портальний кран на рейках, іржавий монстр часів Радянського Союзу, з гака якого звисала масивна, десятитонна залізобетонна плита, яку тут залишили ще років двадцять тому.

— До контейнерів! — скомандував Максим. — Скіфе, гранатомет!

Ветеран скинув із плеча трубу РПГ-22. Він розклав приціл і став на одне коліно, чекаючи, поки найманці вирвуться з диму ангара.

Вони були загнані в кут між річкою і краном. ЧВК Синдикату почали висипати з ангара, розгортаючись у півкільце. Скіф навів гранатомет на центр їхньої формації.

Але Володя Петренко та хакер Привид не були б собою, якби покладалися лише на кулі.

У кишені Максима несподівано завібрував телефон. Він не став його діставати. Голос Петренка знову пролунав, але цього разу з гучномовців системи оповіщення порту, встановлених на іржавих стовпах.

— Ти знаєш, чому я вибрав саме цей майданчик, Максе? — луна розносилася над водою. — Тому що тут стоїть старий кран КБ-503. Механічний. Безглуздий. Але Привид підключив його пускачі до наших серверів. Ми можемо керувати ним із будь-якої точки світу.

Максим різко підняв голову вгору. Гігантський іржавий кран несподівано ожив. Почувся жахливий скрегіт металу. Лебідка, що тримала десятитонну бетонну плиту високо в повітрі, голосно клацнула. Масивні троси натягнулися до межі, а потім стріла крана різко смикнулася, виводячи плиту рівно над тим місцем, де лежала команда Максима, ховаючись за невисоким бетонним блоком.

— Скіфе! Нагору! — нелюдським голосом заревів Максим.

Масивні сталеві гальма лебідки відключилися. Троси зі свистом полетіли вниз. Десять тонн бетону та арматури зірвалися з висоти двадцяти метрів просто на них.

Час сповільнився. Максим бачив, як тінь від падаючої плити миттєво накриває їх. Лінза, яка сиділа найближче до центру падіння, просто заклякла від жаху, не встигаючи навіть підвестися. Смерть падала на неї з неба.

Скіф, який стояв на коліні з гранатометом, був єдиним, хто мав частку секунди на реакцію. Він міг відстрибнути вбік, урятувавши себе. Але він був військовим. Він був старшим братом.

Ветеран відкинув гранатомет і зробив неймовірний, відчайдушний ривок уперед. Він врізався в Лінзу всім своїм масивним тілом, відкидаючи тендітну дівчину на кілька метрів убік, у багнюку, подалі від зони ураження.

А сам залишився під тінню.

Гуркіт падіння десятитонної плити перевершив вибух артилерійського снаряда. Земля під ногами здригнулася так сильно, що Максима підкинуло в повітря і вдарило об іржавий контейнер. Бетонна пилюка піднялася стіною, закриваючи сонце і туман. Осколки каміння розлетілися на десятки метрів, змусивши найманців ЧВК зупинитися і прикритися щитами.

— Скіфе!!! — голос Максима зірвався на хрипкий вереск.

Пил почав повільно осідати. Максим, ігноруючи вогонь із боку найманців, кинувся вперед. Лінза, задихаючись і кашляючи брудом, теж поповзла до епіцентру.

Плита розтрощила бетонне перекриття причалу. Скіф не був розчавлений повністю — він устиг зробити півкроку назад. Його ноги були цілі, але ударна хвиля і краї розколотої плити скинули його в утворену вирву.

Максим підбіг до краю провалу. І те, що він побачив, змусило його застигнути. Скіф лежав на спині. З-під розколотого бетону стирчав товстий, іржавий прут арматури, товщиною в три пальці. Він увійшов у праве підребер'я ветерана і вийшов зі спини, наскрізь прибивши його до землі.

Кров, яскраво-червона і пульсуюча, товстими поштовхами витікала з рани, змішуючись із бетонним пилом.

— Ні, ні, ні, брате... — Максим упав на коліна, його руки судомно намагалися затиснути страшну рану, але арматура розірвала надто багато.

Скіф кашлянув. З його рота по підборіддю потекла кривава піна. Його очі, завжди ясні і холодні, зараз швидко втрачали фокус. Він подивився на Лінзу, яка підбігла поруч і заридала в голос, намагаючись своїми тремтячими руками допомогти Максиму.

— Дрібна... — ледь чутно, з бульканням прохрипів Скіф. Його закривавлена рука повільно піднялася і торкнулася її щоки. — Я ж казав... не скигли...

Він перевів меркнучий погляд на Максима. — Командире... труба... — Скіф спробував кивнути в бік гранатомета, який валявся за кілька метрів. — Спали їх... усіх...

Голова ветерана безвольно відкинулася на бетон. Його грудна клітка продовжувала судомно підніматися, але очі закотилися. Тіло переходило в глибоку кому від катастрофічної крововтрати та больового шоку. Він умирав прямо на їхніх руках.

Навколо знову почулися кроки і крики. Найманці Синдикату перегрупувалися і наближалися, щоб добити їх.

З гучномовця знову пролунав сміх Петренка. — Ти завжди втрачаєш тих, кого намагаєшся врятувати, Максе. Це твоє прокляття. Ти залишився один.

Але Володя Петренко помилився. Він не зламав Максима Коваля цим ударом. Він викував із нього абсолютного монстра. Максим підвівся з колін. Його руки були по лікоть у крові найкращого друга. Його обличчя перетворилося на маску з каменю і смерті. У ньому не було ні сліз, ні відчаю. Тільки чорна, концентрована ненависть.

Він зробив два кроки і підняв із землі РПГ-22. Коваль розвернувся до ангара. До натовпу броньованих найманців залишалося тридцять метрів. Він не цілився в них. Він подивився на магістральні кабелі та залишки дизель-генераторів, які Скіф не встиг замінувати.

— Горіть у пеклі, — прошепотів Максим і натиснув спуск.

Реактивна граната з вогняним хвостом вирвалася з труби. Вона пролетіла над головами найманців і врізалася просто в паливні резервуари генераторів біля входу в ангар.

Вибух був апокаліптичним. Тисячі літрів дизельного палива здетонували, перетворивши ангар на вируючий вулкан. Вогняна куля поглинула половину загону ЧВК, розкидаючи їхні тіла, як ганчіркові ляльки. Ударна хвиля вибила залишки скла на всій території заводу. Фальшива серверна Привида згоріла дотла за одну секунду, поховавши під собою елітних найманців Синдикату.

Максим відкинув порожню трубу гранатомета. Він розвернувся до провалу. — Лінзо. Беремо його. Разом! — гаркнув він. Його голос перекрив гуркіт пожежі.

Дівчина, ковтаючи сльози, вчепилася лівою рукою в розвантажувальний жилет Скіфа. Максим обхопив ветерана за плечі. З неймовірним, нелюдським зусиллям, розриваючи власні зламані ребра, детектив різко смикнув тіло Скіфа вгору, знімаючи його з арматури.

Скіф навіть не застогнав — він був занадто глибоко в комі.

Вони потягли важке, закривавлене тіло до «Шкоди». Навколо палав вогонь, чорний дим закривав небо над Дніпром. З боку Подолу вже долинали сирени пожежних машин і швидких. Місто прокидалося від цього жаху.

Затягнувши Скіфа на заднє сидіння і затиснувши його рану аптечками, Максим сів за кермо. Його руки були слизькими від крові. Він завів двигун, і побита машина вирвалася з території заводу, розчиняючись у ранковому тумані.

Фальшива ферма була знищена, і кілька десятків найманців Синдикату перетворилися на попіл. Але ціна була катастрофічною. Максим дивився в дзеркало заднього виду на змарніле, бездиханне обличчя Скіфа. Його щит був розбитий. Його головний боєць виведений з гри. Напередодні вирішальної битви за місто Максим Коваль залишився абсолютно сам на сам зі своїми демонами. І з Володею Петренком.