Аукціон Смерті: Хаусдроп

Сіра «Шкода» пахла дешевою кавою, мокрим одягом і металом.

Максим Коваль відкинувся на пасажирському сидінні і спробував зробити глибокий вдих. Його грудна клітка миттєво відгукнулася гострим болем. Два зламаних ребра — пам'ятка про фінальну бійню в бункері Судді Захарченка три дні тому — нагадували про себе при кожному різкому русі. Під шкіряною курткою ховався тугий еластичний бинт, але він мало допомагав, коли доводилося трястися розбитими дорогами промзони.

Максим не був ні термінатором, ні кіношним героєм, який після кульового поранення йде пити віскі. Він був виснаженим детективом-утікачем, який тримався виключно на адреналіні та знеболювальних.

За кермом сидів Скіф. Ветеран спецназу вів машину плавно, тримаючи дистанцію рівно в тридцять метрів від їхньої цілі — важкого броньованого фургона поліції, що рухався попереду крізь густий вечірній дощ.

— Відстаємо, — хрипко сказав Максим, потираючи забинтовану праву руку.

— Тримаю інтервал, Максе, — спокійно відповів Скіф, не відриваючи очей від дороги. — Це спецтранспорт. Якщо ми підійдемо ближче в цьому трафіку, їхній супровід змалює нас ще до перехрестя. У нас немає ні бронежилетів, ні важкої зброї, щоб перти напролом.

У навушнику Максима клацнув статик, і пролунав голос Лінзи. Хакера сиділа десь на іншому кінці міста, у сирому підвалі, оточена вцілілими серверами.

— Максе, Скіфе, перевірка зв'язку. Я веду вас по камерах дорожнього спостереження, — швидко проговорила дівчина. — Броньовик щойно звернув на проспект Перемоги. Всередині чотири озброєні конвоїри і наш клієнт — Кравченко.

Максим зціпив зуби, дивлячись на габаритні вогні фургона.

Кравченко. Колишній головний бухгалтер мертвого Синдикату. Маленька, жалюгідна людина в дорогому костюмі, яка знала те, чого не знав більше ніхто.

Коли три дні тому Максим і його команда спалили локальний кримінальний тоталізатор, вони дізналися страшну правду. 4,2 мільярда доларів призового фонду Синдикату не зберігалися в одному банку. Вони були розбиті на одинадцять зашифрованих флешок — "ключів". Один ключ Максим уже дістав і сховав. Але залишалося ще десять. Десять випадкових людей, "Зберігачів", яким мафія силоміць всучила ці ключі під страхом смерті їхніх родин.

Тепер за цими людьми полювали всі: залишки поліції, бойовики картелю Пацо і найголовніше — Володя Петренко. Колишній напарник Максима, який перейшов на бік зла і продав душу мафії.

Бухгалтер Кравченко знав імена цих десяти Зберігачів. І Максим мав витягнути з нього ці дані раніше, ніж фургон доїде до захищеного підвалу СІЗО, звідки Кравченка точно викрадуть люди Петренка.

— План залишається тим самим, — Максим перевірив магазин свого пістолета. Руки трохи тремтіли від втоми. — На світлофорі біля мосту фургон зупиниться. Скіф блокує його ззаду. Я вибиваю задні двері зарядом С-4. Конвою ми не стріляємо — вони звичайні копи, які просто роблять свою роботу. Кидаємо світлошумову, витягуємо бухгалтера, беремо імена Зберігачів і розчиняємося.

— Зрозуміла. Я вже готую зелений коридор для вашого відходу, — сказала Лінза. — Зараз перехоплю управління світлофорами на вашому маршруті... Стривай-но.

Голос хакерки раптом змінився. У ньому з'явилася напруга.

— Що там? — напружився Скіф, перемикаючи передачу.

— Хтось у системі. — На задньому фоні почувся швидкий стукіт по клавіатурі. — Хтось обійшов мій брандмауер. Це не поліція. Це... архітектура іншого рівня. Вони ламають міський трафік!

— Хто "вони"? Лінзо, поясни! — Максим випростався в кріслі, забувши про біль у ребрах.

Броньовик попереду саме виїхав на величезне, восьмисмугове перехрестя. Дощ лив суцільною стіною, заливаючи лобове скло.

— Усі світлофори! Вони вмикають зелене світло! Усюди! — запанікувала Лінза.

Максим подивився вперед. Те, що він побачив, змусило його кров застигнути. На найзавантаженішому перехресті міста, де перетиналися дві головні магістралі, одночасно, на всіх чотирьох напрямках, загорілося яскраве зелене світло.

Десятки машин, які до цього стояли на червоному, одночасно натиснули на газ. Поліцейський броньовик виїхав на самий центр перехрестя, впевнений у своєму пріоритеті. А йому навперейми, з лівого боку, розганяючись на мокрому асфальті, мчала сорокатонна фура-лісовоз. Водій фури теж бачив перед собою зелене.

— Скіфе, гальмуй! — заревів Максим, впираючись ногами в панель.

Скіф вдарив по гальмах. Сіру «Шкоду» занесло на мокрій дорозі, розвертаючи боком.

А через секунду пролунав звук, схожий на вибух артилерійського снаряда. Сорокатонна фура врізалася прямо в бік поліцейського броньовика на швидкості сімдесят кілометрів на годину. Удар був такої сили, що багатотонну броньовану машину відкинуло в повітря, мов бляшанку. Вона кілька разів перекинулася через дах, зминаючи легкові авто на зустрічній смузі, і з жахливим скреготом металу врізалася в бетонну опору естакади.

Лісовоз склався навпіл, його причіп занесло, і десятки важких колод посипалися на дорогу, розчавлюючи все на своєму шляху. Перехрестя миттєво перетворилося на місиво з понівеченого металу, битого скла та криків.

— Твою матір... — видихнув Скіф, ледве утримуючи їхню машину на краю катастрофи.

Максим не вагався ні секунди. Він вибив дверцята «Шкоди» ногою і вискочив під зливу. Його ребра палили вогнем, але адреналін взяв своє. Він побіг до перекинутого поліцейського фургона. Навколо панував хаос. Водії вибігали зі своїх розбитих машин, хтось кричав, з-під капота лісовоза виривалося полум'я, змішуючись із запахом розлитого дизеля.

Броньовик лежав на боці, димлячись. Задні броньовані двері деформувалися від удару. Максим підбіг до них. Він спробував відкрити замок, але сталь намертво заклинило. Крізь розбите вузьке віконце він побачив усередині криваву кашу. Двоє конвоїрів були мертві — їх розчавило зім'ятим дахом. Але в глибині салону, пристебнутий до сидіння, хрипів бухгалтер Кравченко. Його ногу затисло металом.

— Давай же! — прогарчав Максим, хапаючись голими руками за гострі краї відірваної обшивки, намагаючись відігнути її. Метал різав долоні, кров змішувалася з дощем, але він не відпускав. М'язи спини звело судомою, біль від зламаних ребер засліплював, перед очима літали чорні мушки. Він був звичайною людиною проти тонни мертвої сталі.

Запах бензину став нестерпним. Іскри від проводки сипалися на калюжу палива.

— Максе! Відійди! Він зараз вибухне! — Скіф підбіг ззаду, хапаючи детектива за плече.

— Він мені потрібен живим! Імена! — крикнув Максим, вириваючись. Він просунув руку в щілину розбитого вікна і дотягнувся до коміра бухгалтера. — Кравченко! Слухай мене! Де список Зберігачів?! Хто тримає ключі?!

Бухгалтер підняв на Максима обличчя, залите кров'ю. У його очах не було страху. Там було абсолютне, ірраціональне нерозуміння. Він повільно підняв свою роздроблену руку. У ній він стискав розбитий смартфон.

— Вони... вони не запитували в мене імена... — прохрипів Кравченко кривавою піною. — Вони... просто продали... мою смерть.

Максим подивився на екран розбитого смартфона. Там не було звичайних повідомлень. Там був відкритий інтерфейс якогось абсолютно нового, глибокого крипто-додатка. Чорно-червоний дизайн, що пульсував, як живе серце. На екрані в реальному часі оновлювалися цифри.

«СТАТУС ПОДІЇ: ЗЕЛЕНА ХВИЛЯ. ЛОКАЦІЯ: ЦЕНТРАЛЬНИЙ ПРОСПЕКТ. РЕЗУЛЬТАТ: ОБ'ЄКТ "БУХГАЛТЕР" — СМЕРТНА ТРАВМА. ВІДХИЛЕННЯ ВІД ПРОГНОЗУ: 2 СЕКУНДИ. СТАВКА ЗІГРАЛА. ВИПЛАТА ГРАВЦЯМ: $14,500,000.»

Максим закляк. Його дихання зупинилося. Вони не намагалися викрасти Кравченка. Володя Петренко і нові господарі Системи не просто прибирали свідків.

Вони перетворили вбивство на шоу. Вони зламали міські світлофори, влаштували масову катастрофу з десятками випадкових жертв просто заради того, щоб купка анонімних багатіїв у Даркнеті могла зробити ставку на те, в яку саме секунду поліцейський фургон розчавить лісовоз.

Калюжа бензину спалахнула. Вогонь миттєво лизнув днище фургона.

— Максе, бляха, ТІКАЙ! — Скіф силою смикнув Максима за бронежилет, відкидаючи його на мокрий асфальт.

Через секунду паливний бак броньовика здетонував. Вибухова хвиля жбурнула Максима та Скіфа на кілька метрів, простягши їх по мокрому асфальту. Скло з сусідніх машин посипалося їм на голови гострим дощем. Жар від полум'я обпік обличчя.

Максим лежав на спині, хапаючи ротом повітря, змішане з їдким чорним димом. У вухах стояв пронизливий дзвін. Біль у ребрах став настільки нестерпним, що він ледь не втратив свідомість.

— Вставай... копи вже близько, — прохрипів Скіф, хапаючи його під пахви і тягнучи до побитої «Шкоди». Здалеку вже вили сирени патрульних машин.

Максим насилу підвівся, дивлячись на вогняне пекло, яке щойно було перехрестям. Десятки розбитих машин. Стогін поранених людей, які просто їхали з роботи додому і стали випадковими жертвами чужої гри.

Кравченко був мертвий. Імена десяти Зберігачів згоріли разом із ним. Тепер Володя Петренко мав абсолютну монополію на інформацію про 4 мільярди.

Максим впав на сидіння машини. Скіф ударив по газах, виводячи авто з хаосу у вузький темний провулок, подалі від сирен.

Детектив подивився на свої обпечені, порізані металом руки. Він згадав чорно-червоний екран і суму виплати. Чотирнадцять мільйонів за одне підлаштоване ДТП.

Це більше не була місцева мафія. Захарченко зі своїми підвалами здавався тепер дрібним хуліганом. До міста прийшов справжній Синдикат. Безликий алгоритм, який використовує міську інфраструктуру як зброю, а людей — як фішки на столі казино.

— Вони грають із нами, — прошепотів Максим. Його голос був тихим, але в ньому дзвеніла холодна лють. — Це вже не просто гонитва за грошима, Скіфе. Це Аукціон. І сьогодні ми бачили лише перший лот.