Самотньо догорає свічка...

Самотньо догорає свічка,

Там , за зачиненим вікном.

У ній палає правда вічна,

Забута людством вже давно.

Вона горить і не згорає,

Вогонь цей тягнеться у вись.

Бо там за неї хтось страждає,

Бо хтось за неї поплативсь.

Хтось поплативсь життям красою,

Хтось страхом , болем самоти.

Хтось захистив нас всіх, собою,

А хтось не вернеться живим.

А біля свічки - постать світла,

Неначебто жіночий силует.

Виводить літери під супроводом літа,

Із страхом не померти від ракет.

" Привіт , ти як , пишу тобі по пошті,

Туди ж напевне не приходять есемес.

Ну як ти , як ти, мій хороший?

Чи не тяжкий тобі бронижелет?

Якось один чужий прохожий,

Казав ,що ти великий молодець.

Казав що син на тебе дуже схожий,

А я можу гордитися тобою, мій боєць...

Казав , що рід наш від тепер непереможний,

Вже тиждень в нас є захист із небес.

Ні , ні , я вже не плачу мій хороший,

Бо стіл цей й так сльозами вмитий весь.

Твій син маленький , вже настільки гожий,

Що коли бачить , плаче теж.

А ще коханий в нього твої очі ,

Ти в відповідь хоча б наліпку відішли...

А я ж тобі все далі , в дні чи ночі ,

Сумні писатиму на небеса листи."

Устала постать згорблена ,з сльозами,

І лист лежить , і свічка незгора...

Єдине що змінилось , тепер мама ,

Для сина вимальовує листа...

" Привіт рідненький , як ти ?

Уявляєш,

Сьогодні син твій перший крок зробив.

Так важко осягнути ,знаєш,

Ти так дітей усіх любив.

З якою ж радістю значною ,

Ти б свого первінця ростив.

Ну все , напишу тобі потім,

Там твої речі привезли.

Ти був найкращий в своїй роті,

Ти був єдиний в мене син...."

Свіча горить і не згасає ,

Минає час пливуть роки.

І син про батька пам'ятає ,

Тепер вже він пише листи.

" О тату , таточко ,я вже дорослий , знаєш?

Я всі слова саменький написав.

Хоч я тебе й не знав , та пам'ятаєш

Про мене ж ти не забував? "

Свіча не згасла , пройшли роки,

Забулись ті страшні часи.

Та не змінилися допоки,

Той стіл , і ті сумні листи....