Moonbird

Ladies and gentlemen and all you freaks inbetween

Welcome to Porno Paradiso, the sexies show you’ll ever see

I’m just a lonely boy, longing for romance

I could have been so good, but I never had the chance

Пісня ‘Porno Paradiso’ з репертуару гурту Dream City Film Club

У клубі з вульгарною назвою Cursed Angels була чергова закрита вечірка «для своїх». Дейві Мунбьорд був «своїм», навіть не треба було показувати флаєр на вході, щоб його впустили всередину. А там панувала звична атмосфера: синьо-фіолетово-рожеве світло, химерні костюми, що не стільки приховували, скільки відкривали, п'яний сміх, дзенькіт келихів, хтиві танці, вологі звуки поцілунків, хтось упав під стіл, хтось уже злягався в темному кутку. Все як завжди. Нудьга. Дейві сів біля барної стійки, похмурий бармен Генк одразу зробив йому «викрутку». За рахунок закладу, така в них домовленість, якщо Мунбьорд підчепить когось, то неодмінно розкрутить на дорогі напої, тож пригощати його вигідно. Колись Дейві запалював на сцені цього клубу і навіть мав прихильників, але певні обставини змусили його знайти застосування зовсім іншим своїм «талантам». Він окинув поглядом залу, більшість присутніх були достатньо знайомими, щоб ненавидіти їх. Декого Мунбьорд не знав і знати не хотів, але ким би не була людина, яка сьогодні ввечері накине на нього оком, вона отримає те, по що прийшла.

Між столиками вгодованим сатирчиком стрибав адміністратор Cursed Angels Расті, вітався та розціловувався з гостями, сипав дурними жартами й сам сміявся з них. У хіт-параді людей, які спаскудили Дейві життя, він точно був у перший п'ятірці. Довбаний Расті Сміт — великий, м’який кіт, що прикидатиметься найкращим другом, щедрим і безкорисливим, муркотітиме лестощі, допоки не приспить вашу пильність і ви не потрапите до його оксамитових лап. От тоді він нарешті встромить у вас пазурі, запише до свого барбі-рожевого «нотатничка смерті» (Дейві ніколи не бачив нотатник, куди Расті вносив імена своїх боржників, просто знав, що він є і, чомусь, уявляв його саме «барбі-рожевим») і вам уже не вирватися. Останню шкуру здере й саму душу по краплинці вичавить. Нарешті, Расті дістався барної стійки і затріщав:

— Кого я бачу! Наша зіронька! Наш Зіґґі Стардаст для дуже бідних! Привітик, давно тебе не бачив. Боржок віддавати думаєш?

— Расті, я ж із тобою вже розрахувався.

— Дейві, ти віддав скільки брав. А відсоточки? Старий Расті, звісно, добрий і терплячий, але нічого не забуває. В мене все записано й підраховано. Не затягуй із цим.

— А ти мені клієнтуру не відлякуй.

Мунбьорд кинув на адміністратора втомлений, знуджений погляд. На Расті був циліндр із ріжками («Роги йому дуже пасують — бо чортило ще той»), обтислі штани, пальчатки та вдягнена зверху сорочки шкіряна портупея. І раптом Дейві яскраво уявив у такому прикиді зовсім іншу людину, високу й струнку, найгарнішого чоловіка на Землі. Трясця, Адам у портупеї — це було б щось! Ще з тієї проповіді про нашийники та ланцюги він у нього якісь БДСМ-асоціації викликав. Мунбьорд мимоволі усміхнувся.

— Чого зубоскалиш? Про що ти там замріявся? Ти мене, взагалі, слухаєш? Що я щойно казав?

— Гроші вимагав.

— Дивись-но мені. Як би не довелося попсувати трохи твою гарненьку мармизку! Ну, я побіг.

Расті пішов і стало трохи легше дихати.

Тим часом, на сцену випурхнула співачка Камілла, у височезних ботфортах та майже в самому спідньому. Якщо Дейві — Зіґґі Стардаст для бідних, то Камілла — Крістіна Аґілера з АліЕкспрес. Мунбьорд аж скривився побачивши її. З того часу, як Камілла з'явилася в клубі, він на сцені вже не виступав.

— Генку, ти останнім часом не бачив Томмі? — Спитав Дейві, відвернувшись від сцени.

— Бодігана? Ні, він давно тут не з'являвся.

Майже кожен завсідник Cursed Angels встиг отримати якесь прізвисько. Прізвище Томмі Бротігана — хлопця, який винаймав квартиру разом із Мунбьордом і заробляв на життя тим же, чим він, трансформувалося у Bodygun.

— Він уже три дні як кудись запропав. Телефоную — він спочатку слухавку не брав, тепер узагалі поза зоною доступу. Скоро за квартиру платити, я не потягну оренду за нас двох. Ми з Томмі не те щоб близькі друзі, він мені не звітує, тож міг поїхати до матері нічого не сказавши, він так уже робив. Але цього разу він нічого з собою не взяв, усі речі на місці. Мене це непокоїть.

— Може, варто звернутися до поліції?

— Мені б цього дуже не хотілося, але, якщо він за кілька днів так і не з'явиться, то, напевно, доведеться.

— Якщо прийде, я скажу йому, щоб не дуркував і повертався якнайшвидше, — запевнив Генк.

Дейві замислився, похмуро вдивляючись у свій напій, аж раптом хтось налетів на нього ззаду та закрив очі долонями.

— Вгадай хто!

— Моллі?

Мунбьорд прибрав пухкенькі долоні зі свого обличчя, озирнувся та побачив пишну напівоголену жінку в перуці а ля мадам Помпадур, її груди прикривали лише блискучі стриптизерські китички. Моллі Пленті — колумністка одного з бульварних інтернет-видань.

— Так не цікаво! Міг би зробити хоч кілька абсурдних припущень, перш ніж вгадати. — Моллі всілася на високий круглий стільчик поруч із Дейві. — В тебе такий напружений вираз обличчя, ніби ти зайнятий якимись складними математичними підрахунками. Пригадуєш, з ким із присутніх ти ще не переспав?

— Та, мабуть, з усіма вже встиг, крім мене, — встряг Генк.

— Мовчи, нудний натурале! — Махнула на нього рукою Моллі. — Мені як завжди.

Дейві криво посміхнувся.

— Не треба робити з мене більшу хвойду, ніж я є, Генку. Як то кажуть, дупа не валіза, в неї все не влізе. Твоє здоров'ячко, Моллі! — Мунбьорд відсалютував склянкою та допив залишки своєї «викрутки».

— Будьмо, Птасику!

Дейві зітхнув. Птась — так його називала дорога людина, якої більше немає.

— Що ти тут сидиш сам-один, похнюпився? Йди до нас! Сьогодні Браян святкує вихід своєї нової книжечки й усіх пригощає!

— О, Господи. І про що книжечка?

— А ти як гадаєш? — Театральна пазвза, — Про заборонене кохання. Ну, це ж Браян Райдер, про що він може написати!

— Між ким і ким цього разу?

— Між типовою американською домогосподаркою, матір'ю трьох дітей та нещасною, самотньою лесбійкою без ніг, — відповіла Моллі патетичним голоском і зробила вигляд, що змахує сльозу.

— Без ніг? Бідося.

— Було б набагато гірше, якби вона була без рук.

— Моллі! Грішно з такого сміятися, — награно дорікнув Дейві.

— Та я ж не з персонажки, а з Браяна! Як із нього трохи не покепкувати?

— Так, Райдер у своєму репертуарі. Стражденні страждальці страждальницькі страждають. Їбав, задрімав, впав та ніженьку зламав.

Моллі так розреготалася, що стілець під нею загрозливо похитнувся. Дейві притримав її за руку, щоб не впала.

— Дейві! Ти мене коли-небудь доведеш, що я помру зі сміху.

— Як він, узагалі, таким популярним став? Він же... ну... поганенький письменник, якщо чесно. Бачить себе Керуаком, а на ділі повна срака. Книжки Райдера просто волають кожним рядком: «Хочу екранізацію Netflix!».

— Що є, то є, Птасю. Ти скажеш, як припечатаєш! До речі, він подарував мені примірник цього нового шедевру. З автографом. Прочитаю, можу тобі дати.

— Ой, ні, дякую. Страждань і в житті чимало. Мені цілком вистачає.

Дейві замислився. Цікаво, що Браян Райдер написав би про них із Адамом? «Ті, що співають у терні» suffering porn version? Краще б уже просто porn.

— Дейві, ну що ти сьогодні такий меланхолійний? Закохався, чи що?

— Може й так…

— А це вже цікаво! І хто ця щасливиця? Чи щасливець?

— Не має значення, там усе безнадійно.

— Чому? Який жах, Дейві, невже ти примудрився запасти на гетеросексуала?! Може, ще й одруженого? Одруженого гомофоба-республіканця?! Продай цей сюжет Браянові.

— Не смішно, Моллі.

— Вибач… Це хоч не Генк?

Бармен обурено фиркнув, мовляв: «Цього лише бракувало!».

— НІ, — відповів Мунбьорд із кам’яним обличчям, — все набагато безнадійніше. Він святий. Практично янгол.

— Ну, якщо біблійно правильний, то це справді проблематичненько, — погодилася Моллі.

Девід згадав мем про біблійно правильного янгола і гигикнув.

— Ну, ось, ми вже всміхаємося! Так краще. Як бачу тебе сумним, аж серце крається. Шкода, що ти тут тепер нечастий гість, з тобою завжди цікаво. А ще, дуже шкода, що ти більше не виступаєш, в тебе класний голос, на відміну від… — Моллі промовисто зиркнула в бік сцени, де Камілла вже мало не рачки лазила, демонструючи свій нестримний сексапіл.

— Буремне життя, таке воно є, хтось краще співає, хтось краще дає, — розвів руками Дейві.

— Птасю, ти поет!

— Проклятий. Проклятий янгол цього клубу.

— Аби не біблійний, — вставив Генк і всі троє розсміялися.

— Добре з вами, хлопчики, але піду вже, бо Браян образиться, що я залишила їхню кумпанію.

— Моллі, зажди. В мене, два питання. По-перше — ти днями не бачила Томмі Бодігана?

— Та я його вже з пів року не бачила.

— По-друге… мені потрібні гроші, бо нема чим за хату платити. Ні, ні, я не позичити! Не підкажеш, хто багатенький, крім нашого оспівувача страждань Браяна, тут сьогодні тусить? Може спробую підкотити, якщо вже до мене ніхто клинця не підбиває. Вечір якийсь галімий.

— Дай подумати. — Моллі почухала голову під перукою. — О! Сьогодні як раз завітав татусь Артур. Не знаю, хто він, але бабла там — хоч сракою жуй. Щоправда, він більше по дівках, але й хлопців іноді не оминає своєю увагою. Між іншим, із Бодіганом колись тусив. Король Артур — великий Ескалібур. Он той чулув’яга, біля фонтанчику.

Чоловік років тридцяти, в розв’язаній краватці та розстебнутій білій сорочці, кожною рукою обіймав по дівчині, третя краля сиділа навпроти та щось емоційно розповідала, повсякчас заходячись дурним сміхом. На столику перед ними височів кальян. Щось у цьому типові здалося Дейві знайомим.

— Боюсь, я там зайвий. Але, чом би й не спробувати?

— Все, я побігла. Хай тобі сьогодні пощастить, когось добряче розкрутити. — Моллі потрусила своїми китичками. — Ловися рибка, велика та маленька!

— Велика, Моллі, мальків нам не треба.

— Величезний лящ, ха-ха-ха! Бувайки.

Моллі поцілувала Мунбьорда в щоку та, вихляючи стегнами, попливла до Браянового фан-клубу.

— Генку, плесни мені… чогось. Байдуже.

Бармен налив Дейві мартіні, той узяв келих, рішуче направився до столику Артура та провернув свій фірмовий трюк під кодовою назвою «Токсік Брітні» — вдав, що перечепився, вилив трохи напою йому на штани, та кинувся з вибаченнями витирати, безсоромно мацаючи.

— Прибери від мене свої лапи, — просичав Артур. Мунбьорд підвів очі й упізнав його. Навіть справжнє ім’я згадав — Марк Кейн, один із прочан отця Адама, служитель Церкви Свідків Судного Дня. І той його теж упізнав, судячи з того, яка ненависть на мить зблиснула в його погляді.

Дейві зустрічав Кейна два чи три рази в церкві, коли ще відвідував недільні зібрання. Не те, щоб у нього така яскрава зовнішність була, наче й гарний, але якийсь неприємний та Мунбьорд запам’ятав. Можливо, через те, що Кейн завжди дивився на нього, як на шматок лайна. Очі в нього були кольору брудної води в калюжі. Ім’я Дейві прочитав на його чорно-золотому бейджику, а запам’ятав через асоціацію: Адам як раз читав проповідь про Каїна та Авеля, Марк — мітка, Кейн — Каїн. Містер Каїнова Мітка. Кейн був одружений, приходив на зібрання зі світленькою блідою жіночкою, діти в них теж, напевно, були.

«То ось як татусь розважається, поки матуся вдома на нього чекає. А потім у церкві зображає ревного християнина».

Дейві широко всміхнувся.

— Вибачте ще раз. Що я можу для вас зробити, щоб спокутувати свою провину, містере…

— З’їбатися звідси.

Мунбьорду чомусь стало моторошно. Ні, вечір явно не вдався, час іти додому. Він поспішив до виходу. Може, й можна отримати якийсь зиск із інформації, яку він дізнався, але який саме, ще треба було обміркувати.

Расті, побачивши, що Мунбьорд пішов, жестом підкликав одного зі своїх викидайл і сказав:

— Схоже, наша пташка Дейві не сприймає мої слова всерйоз. Треба його трохи переконати. Тільки пику не зіпсуй, він повинен мати товарний вигляд.

Вибивайло мовчки кивнув та вислизнув слідом за Мунбьордом у ніч.

— Артуре, любчику, що з тобою? — Промуркотіла одна з повій Кейна. — Ти сам не свій. Тебе засмутив той дурник?

— Все гаразд, Келлі, просто не люблю, коли мене торкаються такі кончені потвори.

«Ця мерзота мене впізнала! Клятий збоченець. Нічого, навіть якщо надумає комусь розповісти, хто йому повірить? Якби він спробував мене сфотографувати, охоронці Расті вмить перетворили б його на котлету, а так його слово проти мого. Якщо ж таки надумає чогось від мене вимагати… Одна хвойда та її чорномазий приятель вже спробували». Марк стиснув свою склянку так, що пальці побіліли, а потім осушив її одним ковтком.

***

Недоброзичливці казали, що в Дейві Мунбьорда погана пам’ять на обличчя та імена, тому він запам’ятовує людей виключно за прутнями. Насправді, він запам’ятовував їх за машинами. Що й не дивно, адже йому часто доводилося працювати в автівках. Коли він побачив припаркований біля клубу вишневий Chrysler жодного сумніву не лишилося: Артур — це Марк Кейн. Дейві кілька разів бачив цю тачку біля церкви, тож добре запам’ятав. Промайнула було думка трохи похуліганити — написати записку: «Привітик місіс Кейн!», сердечко й смайлик, що підморгує, та лишити за склоочисником, але він вирішив, що краще цього не робити. Не варто лякати містера Каїнову Мітку завчасно. Мунбьорд вставив у вуха навушники, ввімкнув музику та попрямував додому. Кроків позаду він не почув.