ТРАВЕЛОГИ ВІД СЕНЬОВСЬКОЇ. Післямова Юлії Починок

Жанр, який нам пропонує Надія Сеньовська, появою своєї книги, не новий, але саме зараз набуває популярності. В Україні 2015 рік завершився кількома дискусіями про «нову журналістику» (репортажистику, нон-фікшн прозу). У жовтні Нобелівську премію з літератури здобула Світлана Алексієвич (білоруська письменниця родом з Івано-Франківська за книгу «У війни не жіноче обличчя») саме за такий стиль письма – на межі літератури і журналістики. Цього року вчетверте стартував конкурс художнього репортажу «Самовидець», але вперше іменований на честь Майка Йогансена – автора експериментальної прози. Тенденційність до новацій можна пояснити ширшим контекстом – у 2012 році було оголошено початок акції «Рік Михайля Семенка» (засновника української авангардової поезії); у 2014-му святкували 100-річчя українського футуризму… Цей рік (2016) на Тернопільщині зокрема мине під маркою Івана Марчука – мега-талановитого художника, якого Британія внесла до списку 100 геніїв сучасності – з його експериментальним власне авторським стилем «пльонтанізмом».

Ось і Надія Сеньовська так би мовити туди ж – експериментувати. Її книжка новаторська і самобутня, відмінна від уже відомих в українському контексті травелогів Артема Чапая та Макса Кідрука і хічхайкінгу Лесі Ворониної та Ірен Роздобудько.

Авторка не прагне досягнути ефекту сценографізму, кадровості чи фрагментарності тексту, а це відповідно свідчить про брак динамізму і наративної вправності. Зате ефект присутності «тут і зараз» передає однозначно добре. Приналежність текстів Надії Сеньовської до «нової журналістики» (термін за Томом Вулфом) демонструють також і використання нетрадиційних виокремлень, розділових знаків, смайликів тощо. Не бракує текстам авторських «шпильок», як-от сленгізмів, звуконаслідувань, парцеляції, розкутості у висловлювання і відвертості в оцінкових судженнях. Відтак особливе авторське жонглювання жанровими «спецефектами» додає текстам незвичності й власне подільського колориту.

Книжка складається з одинадцяти самодостатніх подорожніх записок, загалом не пов’язаних між собою за змістом. Крім двох парних історій про ті ж місця, але з іншими персоналіями, як-от «Акацієвий край» і «Спека, дощі, весілля» та «Ялта – це щось!» і «Параню, Параню, я вже є! (Ялта - 2)». Оригінальним прийомом у цій книжці травелогів видаються окремо задекларовані дійові особи, що мимоволі наштовхує на асоціацію з театром, де може бути і трагедія, і комедія, і драма, і мелодрама або взагалі del arte (комедія масок). Відтак авторка вже «з порогу» інтригує, і підказує, що це буде не просто фіксація з місця події, і зацікавлює читача дізнатися – а що ж там за завісою…

Несподівано було прочитати про таких персонажів: «любі друзі, дорога родина, шановні колеги – ну, ви зрозуміли…». Такі узагальнення також своєрідне НЛП (нейро-лінгвістичне програмування) – бо шанс майже 100%-ий, що кожен любий друг чи шановна колега після такого анонсу книжку прочитає в межах одного чи максимум двох вечорів. Надія Сеньовська полюбляє добирати цікаві епіграфи – і ця «любов» у неї починає перетворюватися у «фірмовий знак». Бо ж і в першій книзі «Поради роз (за) губленим» чи не кожна порада супроводжувалася цікавим епіграфом-пуантом.

У цій книзі відчувається зацікавлення авторкою язичницькою культурою, бо ж «унікальний Надзбручанський край» у мандрівниці супроводжується принадою: «там найдовше молилися давнім слов’янським богам (пригадайте хоча б Збруцького ідола!)» (с.1)… Крім того Надія Сеньовська вже написала роман на основі слов’янської міфології, який скоро побачить світ, із власним авторським словником в додатку. Я вже прочитала і вам рекомендую.

Травелоги Надії Сеньовської – це не кадри природи, не фрагменти маринізму чи урбанізму, а жваві оповідки про рідне село Боднарівка із цікавими вкрапленнями родовідного дерева. Зокрема, в «Акацієвому краї» авторка вправно переплітає репортажні замітки із цікавими життєвими розповідями та гумористичними історіями.

Звіт про відрядження «Ялта – це щось!» – справжня родзинка подорожника. В характерному для «нової журналістики» стилі авторка маніпулює вставними вигуками чи неординарними пунктуаційними знаками, як-от: «(ХА!)» чи «(!)» та ін. Або ж іронічними уточненнями: «як відповідальна й організована людина (так-так, це про мене!)»; (хоча такі трапляються й в інших подорожах – «понос слов, запор мыслей», «ми так і не купили, зате напробувалися…») чи імітованими смайликами – «а хто з них викладачка? :-)». Знайшла графічні ігри «попрАвини. «САмі свОї» » – це таки щось.

Фактажу у книжці не бракує, як і відвертих живих сцен: «Продавці так мені і казали: «Вам важко буде підібрати щось, у вас груди є». Є також і живі діалоги, а для підсилення іронічності, навіть двомовні:

− Наденька, а что ты на пляже делаешь?

− Плаваю і лежу (що ще там робити?)

− А почему белая такая?

− Шкіра не засмагає.

Несподівано починається подорож до Луцька – з анкети: прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, посада… Воно й не дивно – дівчата їдуть на стажування. А опис інтер’єру луцького університету – найкращий доказ і приклад того, що саме деталь – визначальний прийом для нон-фікшн.

Словом, ррррррррррррррррррррррррррррр, вперед до читання!

Юлія ПОЧИНОК

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.