Оптимістичні подорожі довоєнною Україною

1

Це місто у моєму маленькому селі над Збручем називають не Чернівці, а Черновіци. Мене там ще не було. :-) Тому, доживши до 30, я вирішила виправити цю несправедливість і така з’їздити. День Народження! І ну їх, тих гостей, традиційного застільного спілкування, клопотів і втоми! Хто мене любить, все одно не забуде привітати.

Чоловік саме згадав, що у нього, крім роботи, є іще й дружина. І оголосив, що їде зі мною. Має ж хтось мене фотографувати у такий знаменний день!

2

Одяг для поїздки я вибрала швидко. Душа прагнула чогось неординарного. Тому вдягнула «свіжо куплену» сукню у стилі радянських комедій про Шурика. Скромне пошиття і божевільний хоровод кольорів! Одразу відчула себе «студенткою, комсомолкою… і просто красунею». :-) У голові чомусь весь час крутилося «Хорошая девочка Лида…»

3

До автовокзалу ми поїхали рано-вранці на таксі. Так трапилося, що це був напіввантажний бусик. Напевне, розрахований на тонни мого хорошого настрою!

Ледве сівши в автобус, почала складати вірша. Собі. Ну не дружить мій чоловік із поезією! А те, що писали знайомі, було занадто прісним і правильним... Зрештою, хто краще знає мої численні достоїнства, ніж я сама!

До речі, гарно вийшло. :-) Була б я хлопцем, весь філфак був би біля моїх ніг! Чи ні? Все одно. Пізно мені уже стать міняти… Жінкою бути краще!

4

Трамваї та маршрутки ми теж проігнорували і вирішили пройтися. Адже, «Щоб місто стало твоїм, його треба міряти ногами». Хто знає Чернівці, оцінить наш подвиг – ми пішки зайшли від автовокзалу до залізничного! І це звертаючи мало не у всі провулки… Дорогою я чомусь весь час читала неправильно численні вивіски і ми реготали над курйозами:

«Ласкаво просимо в дитячу кімнату МІЛІЦІЇ»;

«Колізеум» − «козел»;

«Японські розсувні панелі» − «Японські розсудливі панелі»;

«ІНТЕРАКТИВНЕ ПОСИНІННЯ рахунків (поповнення)»;

«Адвокат» − «Авокадо»;

«Райдуга» − «Радуся»;

«Магія золота» − «Магія Золушки»;

«Бібліотека» − «Білочка»…

5

У Чернівцях ми помітили багато смішного. Чого варта лише назва магазину чоловічого одягу – «Федя модний».

Крім того, логіка у них якась нестандартна. :-) Зокрема, помітила я плакат із рекламою фірми, що організовує весілля. Там зображена наречена, «застібнута на всі ґудзики», а підпис геть несподіваний: «Весілля в стилі полунички!» Схоже, у Тернополі в поняття «полуничка» вкладають інший зміст, ніж у Чернівцях… :-)

Згодом я помітила привабливу вітрину магазину жіночого одягу і не втрималася, зайшла. Половина асортименту – чоловічі вдяганки! Щось я починаю сумніватися у якості свого мислення…

6

Потім надибали якусь красиву і явно нову церкву. Мені захотілося дізнатися як вона називається. Але брама була зачинена, тож ми зайшли у невеличку крамничку, де торгували свічками, образками і всякою такою всячиною. Я привіталася і звернулася до жінки-продавця (та була у хустці) зі своїм запитанням:

− Як називається ця церква?

− Вона Московського патріархату. Нова. Діви Марії (цікава послідовність подачі інформації…

Ми подякували і пішли. Дорогою помітили великий будинок. «Московська поліклініка». Я не повірила своїм очам. І тут москалі кляті! Правильно не повірила: «Міська…» Буває ж… :-)

7

Дорогою помітила, що вулиці обсаджені не каштанами, як у Тернополі, а акаціями (красуні мої улюблені!) та липами. Аж ось і міський парк. Височезні дерева, фонтани і море атракціонів.

«Тир». Десять пострілів. Як я вчилася тримати «зброю» − окрема пісня. У мішень (підвішена пляшка) потрапила тричі! Двічі, коли цілилась правим оком, один раз – лівим. І заслужено запишалася. Решту, щоправда, промазала… :-)

На черзі – «Чортове колесо». Я довго думала, ми разів три обійшли все, поки зважилася купити квитки. Ну, відступати нікуди… Страшно?! Значить, має сподобатись… :-)

Потім вчепилася у поруччя і весь час нагадувала собі, що висоти вже не боюся.

Піднялися над деревами. Місто – дух захоплює. А серце десь, видно, на землі лишилося…

У найвищій точці мене попустило. Все. Залишилося спуститися, це легше.

І ОСЬ – Я НА ЗЕМЛІ! Ноги тремтять, бліда. Але відчуваю себе героїнею. І починаю підозрювати, що адреналін – це теж наркотик. :-)

8

Ми ще глянули на залізничний вокзал і вирішили другу половину дня присвятити історичному центру Чернівців. Що сказати…Калейдоскоп.

Велике, гамірливе, пересипане яскравими барвами, квітами та машинами місто. І, водночас, по-домашньому затишне. Ці старі будинки, невисокі (на три поверхи), прикрашені світлими рельєфами та скульптурами. Сонячні вулиці, вимощені бруківкою. І безліч маленьких кафе, оформлених елегантними кремовим, коричневим, оливковим та приглушено-червоним.

Мені ще сподобалися чорно-білі та коричневі зображення визначних споруд, якими прикрашені вулиці далеко від центру.

Дивно… Я ж не вперше у старих містах. І Київ, і Львів зовсім інші. Там минуле й теперішнє сплетені у єдине мереживо. А тут вони миготять, швидко змінюючи одне одного. Усім єством вловлюю і голос каменю, і мову металу, і викрики пластику, і лагідний шепіт рослин.

Сказано – КАЛЕЙДОСКОП.

9

Особливо зачарувала пішохідна вулиця Ольги Кобилянської. Ідемо, милуємося, фотографуємо. І тут збоку: «Давайте дівчинку намалюю!»

Спершу не звернула уваги. Потім зрозуміла, що звертаються таки до нас і почала шукати очима Радусю. Але ж її тут немає!

Мій чоловік зорієнтувався швидше: «Хочеш портрет?»

Врешті-решт художник намалював нас обох. Таке собі сімейне фото… :-)

Цікаво, що ми вийшли років на 15. І я на портреті не посміхалася! Така серйозна й сердита, я навіть зі студентами така не буваю…

До «картини» одразу купили рамку. Тепер думаю де повісити.)

10

Останній яскравий спогад – «Погребок». Свічки у вазочці із кунжутним морозивом. Смачна наливка. Банош, схожий на бабусину кукурудзяну кашу. Смачнюща грибна підливка. Бринза. Квас.

Монета у фонтан. Монета у колодязь, який на внутрішньому дворику ратуші. Ще раз пройтися пішки чудовою вулицею Ольги Кобилянської. Фото на лавочках, на залізній бричці.

Вечір… Мільйони вогнів. Миготять майбутнє й минуле.

Автовокзал

Прощавайте, Черновіци! Я повернуся.

11

А ще мені цілий день телефонували з привітаннями родичі, друзі, знайомі… Як все-таки приємно, що тебе пам’ятають і люблять!

Це був мій найкращий День Народження. :-)