Напотемки вразливий

Ранок суботи хлопець зустрів о пів на другу дня. Він ніяк не міг влягтися так, щоб не спливали в голові образи незнайомців, які лягали разом на це ліжко, щоб мирно заснути.

Дивна річ, що предмети показували йому найяскравіший спогад, на який були здатні. Хоча раніше Лев міг чути тільки голоси чи помічати тіні, боковим зором. Думки про своє минуле його тільки злили. Він не міг бути певен чи це минуле речі, якої він щойно торкнувся, чи його власні спогади. Бачити та чути те, чого цієї миті немає. Скидалось на ознаки шизофренії, але самому собі Лев не міг поставити діагноз. Колись проходив обстеження в лікарні, йому сказали, що хлопчик має хорошу уяву. У всьому іншому він здоровий.

Проте, піднявшись з ліжка, з гіркотою розумів, наскільки ненормальний. Кожен предмет, що знаходився у квартирі, був особисто перевірений ним. На балконі накопичувалось не сміття, а ті предмети, торкатись яких вдруге не хотілось. Вся ця двокімнатна квартира для нього була куплена батьками, які вирішили цим залагодити провину за зникнення з його дитинства.

Лева виховували бабуся, дідусь, вулиця, небайдужі люди та іще хтось, кому платили батьки, щоб з ним гралися. Зрештою, його все влаштовувало. Не було тих сутичок з предками, про які вічно нили однолітки. Він завжди міг обирати власні хобі чи стиль одягу, безборонно робити помилки та вчитися на них.

Лев виріс як особистість, стояв на своєму до кінця та дотримувався обіцянок. Навіть тоді, коли потрібно було поцілувати дівчину на спір.

Жалібний вираз обличчя тієї, що от-от заплаче від вкраденого першого поцілунку навчив його, що треба поважати чужий простір. І ту дівчину аж ніяк не заспокоювало те, що у Левка цей поцілунок теж був першим. Негарно вийшло, тому він два місяці вдавав, що любить її, носив квіти, цукерки, доки вона не вирішила його кинути.

Телефон заряджався біля ліжка, а він піднявся та пішов до кухні, поставив чайник, яким колись влупили до стіни, та присів на стілець. Вдома рукавиць не носив, тому що нічого нового побачити не міг.

- Сьогодні потрібно звернутися до того психолога...

На кухонному столі валялись візитки та брошури фахівців психологічної допомоги. У кошику для сміття, що стояв у кутку, поміж іншого непотребу теж можна було помітити схожі візитівки.

Йому не могли допомогти всі ці роки насамперед тому, що він сам не розумів як пояснити те, що часом бачить. Попри його особливість, юнаку подобалось жити, тому не поринав в алкогольну чи наркотичну залежність, щоб забутись.

Останнього разу коли він прийшов на зустріч до психолога нічого не вийшло, бо після того, як він зняв рукавиці та торкнувся крісла, його шлунок зробив сальто, а яєшня з беконом вийшла назовні прямо на килим. Дядечко літнього віку заспокоював його та подав води, але того ж моменту Лев зрозумів, що не хоче говорити з цим чоловіком.

Сьогодні хлопець мав один онлайн-запис о 16:40, такі консультації були йому більше до душі. Адже він справді хотів навчитися контролювати себе, якщо вже не в змозі позбутися «суперсили».

В деякі речі перестаєш вірити після кількох років і справа не в тому, що час лікує, не в його випадку. Все, що колись відбулось зараз стало для нього спогадом з речей, до яких він торкається.

Найприємніші він тримав на поличках і там могли знаходитись чудернацькі різноманітні предмети. Разом їх було неможливо поєднати, але вони носили в собі велику цінність для нього. Поламаний летючий змій, коробка від піци, пасмо білявого волосся були його улюбленими та разом тіснилися над його ліжком.

Від думок відвернув противний свист чайника. Він приготував собі кави, стараючись не зосереджуватись на миготливі видіння від чашки, ложки та інших речей, яких торкався.

По плечах пробіглись мурашки. На кухні ще було холодно, бо безсовісні комунальники не думали вмикати опалення найближчим часом. Вікна були зашторені ще від позавчора, хлопцю залишалось сидіти напотемки, сьорбаючи каву.

Начебто звичайний напій: дві ложки кави, одну - цукру, але Лев знову відчув себе живим. Увімкнув радіо, яке нагадало про чиюсь студентську вечірку та дістав коробку з ґудзиками.

Це була його пристрасть, яка межувалась з хобі та фактично божевіллям. Якщо до секондів та вінтажу він був категоричним, то ґудзики берегли лише відгук минулого, але був він настільки сильним емоційно, що замінював будь-яке кіно.

Надворі по вулиці проїхала швидка, її сирена розірвала тишу. Це було вже настільки звичним ділом, що водії автоматично навчились пропускати карету швидкої допомоги. Можливо, франківчани так шанували своє здоров'я, що за кожної зручної години викликали наряд лікарів. На одній з вулиць могли купчитись декілька аптек. Все це було ще до початку пандемії, тому зараз побачити автівку з номером 103 біля свого будинку стало ледь не щотижневою традицією.

На диво, Лев жив в спокійному районі міста, якщо не згадувати тих наркоманів в парку. Вид на міське озеро, майже свіже повітря через вікно. Він відкрив штори, щоб поглянути на погоду за вікном, а потім перемістив увагу на годину на екрані телефону.

14:59

Відкрив холодильник та дістав картоплю, приготовлену власноруч три дні тому. Залишилась іще вчорашня булка, а до початку онлайн-зустрічі...

15:00

Ще півтори години. Накрутив будильник та сів швидко поїсти, тому що гадки не мав чи йому вдасться це сьогодні ще раз зробити. При своєму зрості він був надто худий, часті стреси виснажували і його, і шлунок. В результаті він недоїдав або залишав себе без вечері. Місцевий бомж був тільки радий свіжим недоїдкам, які хлопець акуратно залишав біля смітників.

Лев вимив тарілку та ще раз поглянув на коробку. Голкою вийняв маленький червоний ґудзик за одну з чотирьох дірочок. Він тримав його в повітрі, роздивляючись з усіх сторін. Ніколи не знаєш, що за видиво може з'явитись і це тільки більше захоплювало його.

Лев змусив предмет впасти на долоню. Зовнішньо його легенько сіпнуло і він залишився сидіти на місці, проте всередині наростала паніка. Не його, а дівчини, що нервово крутила ґудзика на рукаві червоної сорочки, доки батьки на задньому плані перекрикувались. Він міг чути як вона спокійним голосом говорить, що все в порядку, а тоді нитки не витримують і ґудзик падає на підлогу. Його він знайшов біля якогось будинку, підібрав серветкою та засунув до кишені.

Один із психологів порадив йому писати книги з побачених видінь, але він не міг цього зробити. Це були не вигадки.