Напотемки вразливий

Тихо скрапувала вода з крана через те, що він закрив не до кінця його. Приніс ноутбук до кухні та включив, щоб той поволі завантажував всі свої програми. Техніку теж самостійно вибирав та торкався, тому інтернет-магазини не цікавили хлопця.

Щиро не розумів людей, що хотіли взяти щось подешевше, хай і вживане. Для нього головну роль грала історія речі чи, ще краще, її відсутність. Так було з новими заводськими предметами: машини не залишали слідів, тому ані його телефон, ані ноут не подавали жодних ознак чужого життя.

Лев перевів погляд на коробку. Ґудзики були різних кольорів, розмірів, різного типу застосування, таїли в собі різні історії. Одного разу задля експерименту він спробував взяти декілька речей - відверто кажучи, його знудило.

Вони не були пов'язані між собою і тому картинка не хотіла ставати цілісною, образи змінювались один за одним, а голова йшла обертом. Здається, тоді була третя пара на другому курсі та не рідкісна після секонду ситуація, коли йому викликали швидку. Щодо мобільності цих машин в місті вже згадувалося, тому не важко повірити, що вони прибули до навчального закладу лише за десять хвилин.

Більше такі експерименти не повторювалися, як і невдала спроба самогубства в 17 років та селфхарм на двадцятий день народження. Він не робив одних і тих самих помилок двічі. Кожен раз з'являлося щось нове і тоді Лев розумів, що життя не таке вже й погане, хоча будь-хто інший давно б уже здався. Він любив труднощі, тому що це змушувало задуматися як з ними боротися та відвернутися від буденного. Навіть професію вибрав - журналіста, тому що з його навиками дізнатися будь-що було надзвичайно легко. Він був тим самим студентом, який спроможний показати найкращий результат на практиці, не вивчаючи теорії. Хоча іноді заглядав до книжок з психології, щоб вміти правильно підібратись до людських речей. Разом із цим, іноді його дослідження, що межувались з пошуком інформації, були схожими на раптові напади клептоманії, коли хлопець раптово хапався за предмети чужої власності та щось записував в блокноті. Йому подобався цей процес набагато більше, ніж стояти перед камерою з мікрофоном та виговорювати завчену інформацію. Його не розуміли.

Щось ударило в пластикове вікно, а тоді вихор ворон і круків здійнявся над багатоповерхівкою. Вони відлітали похмурими вечорами, застилаючи небо крильми, та поверталися шумною зграєю зранку.

16:33

Восени вечоріло набагато швидше, ночі холоднішали, люди злішали. Ще й обіцяли знову закрити всіх на карантин, але студенти воліли ходити на навчання, тому що дистанційно отримані знання не виправдовували вкладених коштів. Староста групи написала в бесіді, що потрібно з'являтись на онлайн-парах хоч іноді, бо за пропуски можна отримати реальні енки в журналі. Дивно як крихітні букви «н» мотивували слудентів до навчання. Вони означали «не був/була присутнім/ня» та мали відроблятися проектами.

Лев відкрив вікно, розсіюючи видіння як його вкладали помахом голови, закрив штори та включив світло. Можливо, йому було б варто глянути на себе в дзеркало, зачесати волосся, змінити футболку чи, хоча б, одягнути її, адже часто мав звичку спати без неї. Проте, найперше він сховав коробку в шухляду, поставив ноутбук на стіл, виводячи його зі сплячого режиму та клацнув на значок Zoom. За той час таки переодягнувся та заварив собі чаю з лимоном. Сів за стіл та зайшов на збережену зустріч.

Деякий час нічого не відбувалось. Хлопець поволі сьорбав гарячий напій та, зловивши дрижаки, закрив вікно. До чаю варто було б взяти якесь печиво, але з його сторони це виглядало якось не ввічливо їсти на камеру.

Лев цінував чужий час і простір. Знав, що психолог, як спеціаліст своєї справи, готувався до зустрічі з ним і зараз свій час витратить для нього, за його ж гроші. Зі сторони клієнта це здавалось не вигідним рішенням, адже реальної допомоги це не давало, проте знайти спосіб розв'язання проблеми вже успіх.

Через кілька секунд екран кліпнув і на ньому з'явилась жінка років тридцяти, приємної зовнішності. Круглолиця, з чарівною посмішкою, та неслухняними каштановими кучерями. Її карі очі світились завзяттям через скельця окулярів.

- Доброго вечора, - її голос звучав спокійно та заколисливо тепло, - мене звати Марина Григорівна, але частіше за все звуть Мальвою, через прекрасну картину за моєю спиною. Краще звертатися на "ти" чи на "ви"?

- Доброго, як вам буде зручно.

Він вдивлявся в її зморшки, які пікселями передавалися на екрані, доки вона розповідала про своє життя. Це була стандартна процедура в багатьох. Наскільки йому було відомо, так робилося, щоб збільшити довіру між ними. Хоча лише з першого погляду він вже був готовий говорити з нею про свої страхи. Якимось чином, Мальва нагадувала йому бабусю, яка мало не єдиною сприймала Левка таким, яким він був. Кличучи свого Левенятка їсти пиріжки з капустою, розказувала перед сном казки.

-...анкетування. І твої результати мене зацікавили. Можеш пояснити чому в запитанні про позицію в суспільстві, написав нейтральна?

Він пригадував шаблонний тест, який пропонували спеціалісти, щоб хоча б мати розуміння з ким знатимуть справу. Так часто їх проходив, що міг автоматично представлятись іншим як: Лев, 23 роки, студент факультету журналістики, амбіверт, флегматик, тип особистості - архітектор...

Деякі ще додавали факультет Гаррі Поттера, знак зодіаку та інші дрібнички, щоб розігнати напругу, але схоже ця жінка була рішуче налаштована.

- В прямому сенсі. Люди можуть без мене, я можу без них. Готовий допомогти, коли потрібно. Дозволяю людям маніпулювати собою рівно настільки, щоб вони не опускались до крайнощів.

- Маніпулювати? Що ти маєш на увазі, тому що різні бувають маніпуляції, як відомо. - Вона посміхалась так, наче розмова з ним, була найприємнішою за все її життя. Левові на мить стало цікаво коли ситуація зміниться в інше русло, а її обличчя скривиться від огиди чи люті. Вона взагалі вміє відчувати такі емоції?

- Як кажуть, все починається з дитинства. Дорослі маніпулюють дітьми, діти - дорослими, однолітки між собою, щоб зрозуміти хто ж кращий... Все так і буває в житті.

Він взяв до рук чашку, щоб запити клубок, який несподівано з'явився в горлі та подивився кудись вбік, йому здалось, що хтось кличе його.

- Ти все правильно говориш, так і буває, але у світі не всі люди такі. Вбачаючи маніпуляції в кожній розмові, можна легко втратити довіру до всіх.

"А хто сказав, що вона ще в мене досі є?" - Вертілась думка в голові, але тільки як знак протесту. Він це вже проходив, коли хтось пробував йому доказати щось, його сутність бажала говорити протилежне, навіть якщо це неправда.

- Тобі важко дається спілкування? Відповіді такі небагатослівні.

Хлопець посміхнувся та краєм ока замітив, що Мальва, щось собі записала.

- Немає досвіду. Раніше я був залишений сам на себе, а спілкування не входило в те, що могло зацікавити. Мені подобалося читати книги, доки хлопці у дворі ганяли м'яча, а коли запал до хобі зник - було уже пізно.

- Всі книги з бібліотеки закінчились?

- Для мене не було місця в уже сформованій команді.

Після секундної паузи, яку він розбивав помішуванням ложкою чай, вона знову заговорила:

- А далі в школі чи садочку тобі не вдавалося подружитися з кимось? Тому що в мене була така ситуація, що на вулиці жили одні хлопчаки і я з ними дружбу водила, а коли пішла до школи зрозуміла, що всі мої друзі були старшими на кілька років.

- Таке теж було. Проте в школі уже я оминав знайомства.

- Чому? Який найяскравіший спогад зі школи ти іще досі пам'ятаєш?

Кутики губ хлопця знову піднялися.

- Перший день. Там взагалі ситуація така кумедна вийшла. Після урочистої лінійки ми зайшли в клас і посідали за парти. Я поклав руки на дерев'яну поверхню та побачив як якась дівчинка сиділа на моєму місці та плакала. Її емоції були такими сильними, що пішла кров носом..

- Тобто ти сів з однокласницею і вона стала плакати?

- Ні, просто побачив спогад.

На обличчі жінки читалось непорозуміння.

- За сусідніми партами чи перед тобою хтось плакав? Тобі хтось це розповів?

- Я торкнувся парти та побачив те, чого не бачив ніхто.

Лев знову сьорбнув чаю та продовжив сеанс з Мальвою, яка перевела тему, завівши розмову про улюблені книги та персонажів. Пройшли разом іще кілька психологічних тестів та, подякувавши один одному, завершили розмову в Зумі.

Лев сидів в тиші та розмірковував про користь цієї години.

- Принаймні, вона не надто здивувалась і не сказала, що в мене була розвинена фантазія в дитинстві.

Їсти не хотілося. Попри хорошу підготовку і вже не перший сеанс із психологами він відчував себе спустошеним.

Надворі темрява заполонила вулиці. Він вимкнув світло на кухні, даючи змогу ліхтареві світити через вікно. Було по-зимовому холодно і по-справжньому кепсько. Лев не розумів причини цього відчуття, що гризло його все більше.