Напотемки вразливий

Хлопець ледь пам'ятав, як ноги принесли його до квартири. Звідки ця пляма на пальті? Та чому йому так холодно?

Він покрутив кран, щоб гаряча вода напускалась в ванні. Від холоду руки відмовлялись слухатись, вони побіліли разом з нігтями та виглядали трупно-блідими. Лев не хотів дивитись в дзеркало, адже не уявляв, що там може побачити. Опустився на землю та засунув руки в воду. Пара швидко нагріла кімнату і привела хлопця до тями. В його голові, наче спалахи, спливали картинки останніх кількох годин.

Хлопець біг від того озера, спотикаючись у власних ногах. Вирішив спуститись сходами та скоротити шлях додому, але ожеледиця збила його і він полетів донизу. Снігу не було, але залишались калюжі, холодні калабані та непривітні болота. Трохи далі від сходів знаходилась невелика ділянка, де колом поставили дерев'яні хрести. Особливо зараз це місце викликало в нього жах та розпач.

"Та маленька дівчинка могла бути закопана тут." - Його думки не покращували ситуації. Мокрий від міні озерець калюж, в які саме приземлився та брудний він крокував уже спокійніше.

Пробував відволіктися, думаючи, що місто часто тонуло від найменшої зливи. Франківці взували гумові чоботи та дощовики, а міська каналізація ніколи не справлялась з такою кількістю води. Автомобілі, не їхали - пливли, велосипедисти боролись зі стихією, а городяни поспіхом дзвонили до комунальних служб, щоб вони врятували їхні гаражі та підвали. Тільки рибалкам було добре. Їхнє хобі не раз рятувало в таких ситуаціях. Нерідко в місті, пропливаючи на човні, можна було побачити цих сміливців, які потім потрапляли в мережу всім на потіху. Лев уявляв часом, як ці чоловіки вихвалялись своїм дружинам чи колегам своїм досягненням. Його це веселило, зазвичай, але не зараз.

Дворняги під будинком заскавчали, а найсміливіший собака став перед хлопцем та загрозливо загарчав. Особливої симпатії до чотирилапих Лев ніколи не проявляв, як і не мав до них ненависті чи страху. Проте, він злився, коли бачив чергового собаку лежачого на траві із запіненою мордою.

Вони нічого не зробили, щоб мати таке ставлення до себе. Носили на пробитих вухах бирки про те, що були оглянуті ветеринаром та захищені містом. Захищені, аякже. Йому здалося, що від злості уже не чує рук, але лише потім зрозумів причину. Напевно, скотившись зі сходів біля озера, Лев пролежав на землі добрих декілька хвилин перед тим як знайти сили піднятись.

Його лихоманило, тому коли закрутив тремтячими руками краники, одразу заліз у воду. Прямо в одязі, в брудному плащі, де в кишені лежали рятівні цигарки. Радий, що за звичкою роззувся, він дивився на свої руки, які від гарячої води відновлювали свій колір та функції. Витер лоба тильною стороною долоні та несподівано побачив щось дивне. Холодна червона рідина. Саме це змусило його енергійно піднятися та глянути на себе. Дзеркало в ванній запотіло від пари, тому голосно хлюпаючи, до коридору, що зустрів його тисячею морозних мурах на шкірі. Дзеркальце знаходилось в його спальні біля телевізора. На своєму змученому відображенні у скельці Лев помітив маленьку багряну риску на чолі. Вона виглядала так, ніби хтось знехотя черкнув гостро заточеним сірником. Взявши аптечку, хлопець повернувся до ванни, щоб промити рану та вибрати декілька камінців пінцетом. Поглянув в дзеркало та зрозумів, що більше не може...

Не може сидіти в мокрому одязі, тому переодягнувся.

Не може терпіти головний біль, тому випив таблетку.

Не може дивитись на мокру підлогу, тому він витер її.

Не може знаходитись в місті, де на його очах, фактично, скоїлося вбивство, чи викрадення, чи ще щось гірше, тому...

Він замовив білет на завтрашній автобус до свого села. Схоже, що це був єдиний правильний вибір за сьогодні. Білет на 13:10, їхати півтори години. Він повісив пальто висихати на двері, перед тим обачливо забравши повністю мокрі ключі і залишки грошей з кишень. Сигарети доведеться викинути. Завтра він мав заскочити до університету, щоб перевестись на індивідуальне за особистою причиною. Написати про це старості, кураторові…

Вимкнув холодильник та залишив його розморожуватися з тазиком всередині. Їжі було небагато: кілька яблук, молоко, твердий сир та піца. Йому подобалося готувати лише коли був вільний час та продукти. Взяв свою дорожню сумку, закинув туди кілька футболок та інший одяг на перший час, забрав вівсяні пластівці з тумбочки. Врешті зітхнув та відкрив вікно, щоб провітрити квартиру.

Вперше відколи тут поселився, Лев відвернувся від озера, яке було прекрасно видно. Не міг більше на нього дивитись, він ще пам'ятав той крик та відчай дитини. Як же горюють напевне її батьки, хоч, можливо вони самі винні в цьому. Світ непевний та жорстокий, йому іноді не вистачає героїв в чудернацьких костюмах та дивними фразами, які не бояться нічого. Проте, ці самі герої були лише вигадкою людей, які хотіли власними силами подолати свої страхи маревом.

Створити собі кумира, до якого, як до неба дістатись неможливо. Відчути себе сильними при настільки слабкій волі до життя в такому світі. Вони прагнуть змін, думав Лев, він теж їх прагне, але не в його силах рятувати всіх. Легше ігнорувати, знати, що так є, але обходити стороною. Вдавати, ніби не бачив того собаку в траві, наче насправді ті бомжі мають, де спати цієї ночі, немов той чолов'яга дійсно понесе іграшку своїй дитині.