Напотемки вразливий

Наступні кілька митей пройшли швидко. Він взувся, схопив пальто і шарф. Поспіхом зав'язував його, доки ключі дзеленчали в руках. Не можна стояти на місці та роздумувати про те, чого він не розуміє. Йому треба вийти!

Перевірив кишені на наявність сигарет і з полегшенням дістав з пачки цигарку та задимів в під'їзді. Коли він тільки переїхав сюди, літня жінка запитала його чи хлопець знає, що куріння вбиває, а він тактично промовчав.

"А може, я хочу цього? Яке вам діло, якщо це моє тіло?" - полум'яно відповідав подумки, але жіночка того знати не могла, лише махнула рукою.

Під настирливе пілікання домофону Лев майже вивалився на стемнілу вулицю. Дим одурманює та дає саме той спокій, який був йому необхідний. Отак стояти, дивитись на ліхтар та диміти він любив найбільше. В такі моменти завжди уявляв, що насправді палахкотить зсередини, немов дракон. Цигарка тліла, а тоді Лев пожбурив її до смітника.

- Вибачте, ви закурити маєте?

Він-то має, але парубок лише оглянув цього статного чоловіка, що до нього звернувся та лише махнув головою.

- Мої вам не підійдуть.

- А які ви курите?

Не задумуючись, він витяг пачку, та показав її. Обличчя чоловіка спохмурніло та він щось пробурмотівши, відвернувся на дзвінок в телефоні. Лев знизав плечима, Chapman classic точно ніхто з його знайомих не курив, а іноді...

- ...та ось на вулиці, біля якогось, що курить Чапман, уявляєш? Ото молодь зараз, напевно не розбирається, раз купив жіночі цигарки.

Далі слухати він не став. Це всього лише його думка, бачення ситуації. Чапман був легким та крутив голову за лічені хвилини. Від нього з рота не тхнуло, а дим був м'яким та не здавлював легені. Те що в когось різні вподобання, не означає, що треба їх висміювати. Йому, наприклад, не подобався Честер та Вінстон, але це не означає, що він буде трубити про це повсюди.

На сигаретах теж минулого не було. Фасовані пачки, які потім відправлялись в магазини не встигли поглинути в себе якийсь момент.

Він вирішив пройти одне коло на Міському озері. Проходити біля лавочок, бачити качок на спокійній воді, слухати розмови. В такий холод людей було мало, але часом виринали з тіней парочки чи завзяті спортсмени, які бігли з єдиним бажанням стати кращими. Були й ті, що розбавляли своє життя алкоголем та спали на дерев'яних лавах так, наче це був першокласний готель.

Це місце було штучноствореним куточком природи. Така собі ілюзія реальності, навіть риб розводили в цих водах, часом рибалки їх виловлювали. Повсюди виставили попереджувальні знаки, щоб часом браконьєри не наживались на рибі, але хіба це колись когось зупиняло?

Ходити було легко, наодинці із собою, в цілковитій тиші, бо що далі він заходив, то менше ставало людей навколо. Хтось уже втік до теплого дому так і не закінчивши свій марафонний біг, а хтось ще тулився на острові кохання. Лев не бачив їх, але солодкий сміх долинав звідти, де два закохані серця почепили на мості замочок з іменами. Хоч все частіше писали ніки з інстаграму чи телеграм канали.

Ноги пересувались впевнено, доки він не наступив на щось м'яке. Відскочивши від ймовірного тіла, він тепер спокійно побачив, що це була лише м'яка іграшка. Плюшевий салатовий дельфін зі скляними фіалковими очима. Щоб упевнитися в цьому, він присвітив ліхтариком телефону.

Схоже, іграшку загубила дитина, яка швидше за все потягнула батьків сюди на батути чи оренду веломобілів. Дельфін лежав в траві, але виглядав в такому ошатному стані, що було видно - іграшку дуже шанували.

На озері на жаль не будо пункту приймання загублених речей, але якщо поставити цю тваринку на видне місце, то його знайдуть. Так часто було з рукавичками чи масками. Хоча Лев до кінця не розумів, як люди можуть губити такі цінні речі?

Коли стосувалося будь-яких інших речей, випадково знайдених він довіряв собі. Треба було їх обійти чи залишити на місці, але цього разу зробив інакше.

Забув, що його руки зараз без рукавиць, він нахилився, але, взявши дельфіна за плавник, закляк.

- Допоможіть! Матусю! Допоможіть!

Маленькій дівчинці заткнули рота, та підняли над землею. Вона борсалась, дриґала ніжками, але сильні руки не відпускали її. Вона випустила дельфіна і той скотився на траву. Картинка перестала бути чіткою, мала вкусила грабіжника за руку та з останніх сил заволала.

- ДОПОМОЖІТЬ!

Він бачив скривлене від плачу та страху личко, рідке біляве волоссячко з закрученими кінцями і як її голову занурюють в воду. Хлопець сам уже захлинався від кількості крижаної рідини. Відчував як вона проходить в легені, а повітря не вистачало.

- Вибачте!

Лев прийшов до себе, хоча серце іще досі сильно калатало.

- З вами все в порядку?

- Я в нормі.

Йому було жахливо, ті відчуття виявились занадто реальними. Страх тієї дівчинки та неможливість нічим допомогти їй руйнували його зсередини.

- У ваших руках іграшка моєї доньки. Вчора на прогулянці вона її загубила і ніяк не могла заснути. Не могли б ви віддати?

Молодик перед ним стояв в шкіряній куртці, а його ніякова посмішка говорила про те, що він швиденько хоче звідси піти. Лев його розумів, все-таки темно...

- Тримайте.

Він подав іграшку, всього на мить витягнутій руці. Молодик подякував та пішов, а Лев залишився стояти собі далі. На тій руці, був слід від укусу. Дитини...